Директор Центру журналістських розслідувань «Сила правди» Юрій Горбач виграв суд у Волинської обласної ради щодо надання інформації про відпустки, відрядження, лікарняні, зарплати і компенсації, а також табелю обліку робочого часу колишнього голови Волиньради Ігоря Палиці за час його роботи на посаді.
Постанову про задоволення скарги журналіста 29 квітня виніс Касаційний адміністративний суд Верховного Суду України.
Журналіст Юрій Горбач ще у 2016-2017 роках, під час роботи в Агенції журналістських розслідувань «Четверта влада», двічі звертався із запитом щодо доступу до публічної інформації до Волинської обласної ради. Прагнув дізнатися коли і скільки разів голова облради Ігор Палиця користався своїм правом на щорічну оплачувану відпустку, відпустку без збереження заробітної плати, коли і скільки часу перебував у відрядженнях та на лікарняному. А також – які виплати йому здійснювали з часу обрання на посаду.
Запити зумовлені тим, що Ігор Палиця був і є одним з найнепублічніших і, разом з тим, найвпливовіших політиків Волині: він практично не брав участі у публічних заходах (участь в таких заходах зазвичай брали його заступники, – авт.), а представникам ЗМІ майже неможливо було потрапити до кабінету голови облради, бо там стояла охорона.
Фактично самого посадовця можна було зустріти лише на сесіях Волинської обласної ради та у соцмережах, де він інколи публікує свої заяви з актуальних подій. Тож тоді виникло питання: а чи дійсно посадовець щодня перебуває на своєму робочому місці і належним чином виконує свої посадові обов`язки?
Проте, двічі у Волинській обласній раді відмовилися надавати зазначену інформацію, вказавши лише, що за 15 місяців роботи на посаді Ігорю Палиці нараховано 109 тисяч 985 гривень зарплати, яку, після сплати податків повернули в дохідну частину місцевого бюджету. Тож журналіст у квітні 2017-го року подав позов до суду. Цікаво, що у Волинській обласній державній адміністрації надали вичерпну інформацію на аналогічний запит журналіста стосовно відвідування свого робочого місця тодішнім головою ОДА Володимиром Гунчиком.
У травні 2017-го суддя Волинського оркужного адміністративного суду Оксана Андрусенко погодилася з позицією облради щодо того, що запитувана інформація «не має ознак публічної інформації, оскільки запитувані відомості є предметом, що виник у зв`язку із здійсненням трудових відносин між відповідачем та його посадовою особою, і має внутрішньовідомчий характер». Однак у своїй постанові не пояснила чому доступ до неї обмежили та який тоді статус цієї інформації.
Львівський апеляційний адміністративний суд також відхилив скаргу Юрія Горбача. Відповідну ухвалу винесла 11 липня 2017-го року колегія суддів у складі Ярослава Попка, Романи Хобор та Романа Сеника. Львівські судді погодилися з арґументами відповідача, що запитувана журналістом інформація не є готовим продуктом, створеним при виконанні відповідачем своїх повноважень, а є відомостями, що виникли у зв`язку із здійсненням трудових відносин між відповідачем та його посадовою особою. Натомість публічна інформація має бути готовим продуктом, який отриманий або створений органом влади під час виконання обов`язків.
Крапку у судовій справі поставив Касаційний адміністративний суд Верховного Суду України. Через судову реформу та формування нового складу Верховного Суду України розгляд справи в касації затягнувся майже на два роки. Лише у квітні 2020-го суд виніс свій вердикт.
«Право доступу до інформації є необхідним елементом демократичної форми правління, яка ґрунтується, серед іншого, на вимогах прозорості, гласності та підзвітності в діяльності владних органів і службових осіб, яких народ уповноважив виконувати функції держави. Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які покладено в основу відмови у позові стосовно того, що запитувана позивачем інформація не є публічною, а відповідач не є її розпорядником. Виходячи із поняття публічної інформації, запитувана позивачем інформація, є такою, що задокументована (створена) в процесі виконання суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, отже, є публічною», – йдеться в постанові суду.
Судді звернули увагу, що доступ до публічної інформації підлягає обмеженню відповідно до умов, передбачених законом «Про доступ до публічної інформації».
«Важливою вихідною точкою для застосування цих обмежень є принцип максимальної відкритості або презумпції відкритості, який передбачає, що будь-яка інформація, яка знаходиться в розпорядника публічної інформація є відкритою. І це припущення може бути спростовано, якщо розпорядник доведе, що було дотримано сукупність таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні («трискладовий тест»)», – йдеться в постанові суддів Верховного Суду Надії Данилевич, Михайла Смоковича та Наталії Шевцової.
Судді констатують, що орган влади не має виключного права розпоряджатися наявною в нього інформацією на власний розсуд без жодних обмежень – він може збирати та використовувати інформацію лише в спосіб, визначений згаданим законом у межах своїх повноважень.
«Колегія суддів дійшла висновку, що відповідь розпорядника інформації є неправомірною в розумінні Закону «Про доступ до публічної інформації» та порушує право позивача на доступ до інформації. Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій не було надано належну правову оцінку всім доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи», – йдеться в постанові Верховного Суду.
Тож судді задовольнили касаційну скаргу і зобов’язали Волиньраду надати запитану ще в 2017-му році інформацію. Також обласна рада з бюджетних коштів має компенсувати 2112 гривень судових витрат. Рішення набрало законної сили з моменту прийняття та не підлягає оскарженню.
Варто відзначити, що через пів року з початку судової справи журналісти видання «Волинь24» оприлюднили журналістське розслідування, в якому з’ясували, що впродовж 2016-го року Ігор Палиця 153 дні був поза межами України, а за неповних 9 місяців 2017-го року – 185 днів.
«Приїжджає в Україну Ігор Палиця тільки тоді, коли потрібно провести сесію Волинської обласної ради», – йшлося у матеріалі.
Разом з тим, попри перебування за кордоном, Ігор Палиця дивним чином зумів видавати і підписувати десятки розпоряджень. На початку 2018-го з цього приводу Служба безпеки України відкрила кримінальне провадження за статтею про службове підроблення та проводила з цього приводу обшуки. Однак, досі про жодні результати цього провадження не відомо.
Тож тепер «Сила правди» чекає на оперативне виконання рішення Волинською обласною радою. Побачимо підтвердять чи спростують офіційні дані оприлюднену в журналістському розслідуванні інформацію.
Нагадаємо, що Ігор Палиця перебував на посаді голови Волинської обласної ради з 26 листопада 2015 року до 26 липня 2019 року. З серпня 2019-го став депутатом Верховної Ради 9-го скликання від міста Луцька.
Юридичну підтримку в справі здійснює адвокат, медіа-юрист ГО «Платформа прав людини» Людмила Опришко.
Окрема подяка ініціативі журналістки Надії Вірної «На суд за доступ», завдяки якій вдалося оплатити судові витрати.
