• Про нас
  • Звіти
  • Контакти
П’ятниця, 3 Лютого, 2023
Підтримати проект
Центр журналістських розслідувань «Сила правди»
No Result
View All Result
  • Новини
  • Розслідування
  • Аналітика
  • Ми вплинули
  • Лайфхак
  • Спецтема
  • Блоги
  • Досьє
  • Комунальна нерухомість
  • Новини
  • Розслідування
  • Аналітика
  • Ми вплинули
  • Лайфхак
  • Спецтема
  • Блоги
  • Досьє
  • Комунальна нерухомість
No Result
View All Result
Центр журналістських розслідувань «Сила правди»
No Result
View All Result

Центр журналістських розслідувань «Сила правди» > #Аналітика > «Поховав дружину під обстрілами», – пенсіонер з Лиману про те, як російські війська зруйнували його життя

«Поховав дружину під обстрілами», – пенсіонер з Лиману про те, як російські війська зруйнували його життя

Автор: Оксана Петрук
11 Грудня 2022 в 15:05
У категорії: #Аналітика, Новини, ТОП новини
Володимир Романов

Місто Лиман на Донеччині звільнили від російських окупантів два місяці тому – 2-го жовтня. В мирний час там мешкало 22 тисячі людей. Нині, за словами голови міської військової адміністрації Олександра Журавльова, лишилося приблизно 5 тисяч. Решта стали вимушеними переселенцями. Ще близько двох сотень цивільних загинули.

Центр журналістських розслідувань «Сила правди» поспілкувався з 80-річним Володимиром Романовим, який через російську військову агресію опинився за 1200 кілометрів від рідного дому, в удвічі меншому за його рідний Лиман на Донеччині містечку Рожище на Волині.

«Прожили ми з нею рівно 56 років. 6-го травня вона померла, а 7-го поховали. Дуже важко мені те згадувати. Обстріли були сильні. Над головами свистіло. То тут, то там бахне – хвиля. Копачі кажуть: Володимир Вікторович, прощайтесь, інакше ми всі зараз туди ляжемо. Ми були всі в грязюці і пилюці. Поховали, засипали. Приїжджаю додому, а в мене вже ворота валяються, вікон нема. Був вибух поруч. Моя хата ще тримається, а в сусіда вже й хати нема», – ділиться горем Володимир Романов, якому довелося переїхати на Волинь, бо росіяни вщент знищили його рідний Лиман.

За походженням він і сам росіянин, народився в Краснодарському краї. Батьків не знав. Виховувала бабуся, а потім був дитячий будинок в Новошахтинську Ростовської області. В Україну приїхав півстоліття тому.

«Я сам «дитдомовець». Закінчив вісім класів. У Таганрозі я вчився на столяра. Пішов працювати на завод. Зустрів дівчину. Кондуктора. В трамваї квитки продавала. Я мав пільги і їздив безкоштовно, а вона мені: я тебе оштрафую. Чотири дні ми зустрічалися, а далі пішли в РАГС. У нас було два весілля: заводське – в Таганрозі і сільське. Рая жила в Куп’янському районі» 

Власне щастя Володимир і Раїса Романови будували в Україні. Ростили синів, працювали, зводили дім.  

Підтримати проєктПідтримати проєктПідтримати проєкт

«Я поїхав в Лиман, придивився там стару хату і купив її. Вона була крита очеретом. Через деякий час вирішив поміняти дах. Став розбирати ту стріху, а там гроші в панчосі – 5 тисяч рублів. Тож хату, вважайте, нам подарували.

Працювали ми з Раєчкою в вагонному депо. День вона на роботі, а я з дітьми, а потім навпаки. Я здобув другу освіту повара, навчився готувати смачно. У нас там було все: два холодильники, морозильна камера, і телевізор, і мікрохвильовка, і електропіч, і своя свердловина, і пічку стару я залишив. Я для дружини все робив, все купував. Жили як в Бога за пазухою.

Я хоч і народився в Росії, я є українець. В Росії я прожив 25 років, а в Україні 55», – наголошує наш герой.

Нині ж Володимир Романов разом з сином Юрієм і невісткою Оленою, але вже без коханої дружини, мешкають в одній кімнатці студентського гуртожитку на Волині. Складно, але раді, що живі. 

У гуртожитку, де мешкають вимушені переселенці, на вікнах – прапори

Коли мова заходить про те, що ж сталося, Володимир Романов хапається за серце. Йому важко пригадувати, що там, на малій батьківщині залишив він свою Раєчку. Жінка померла від інсульту 6-го травня. Тоді, коли російські війська взялися рівняти з землею місто Лиман.

«Російські війська стояли в напрямках Торське, Кіровськ (Зарічне, – авт.), Майорськ. З березня вони по нас гатили. Не було вже ні світла, ні газу, ні води. Електричні стовпи на щепки розлітались. Розбомбили лікарню, дитячий садок, школу. З північного боку бахкали, всі будинки розбили і з південного боку всі п’ятиповерхівки. Там жила моя сваха, Лєнина мама. То на четвертому поверсі вибуховою хвилею все вирвало. Вже після смерті моєї дружини стали бити ще більше. Через хату від мене жив Діма. Сіли вони снідати з дружиною і семилітньою дитиною і прилетіло. Всі загинули. Похоронили їх на городі. На могилки вже не можна було везти, там вже гроби повивертало».

«Сусід у мене був Артем. У нього п’ятеро дітей. Сидів до останнього в бомбосховищі локомотивного депо. Жінка поїхала в Кремінну за продуктами. Там її схопили. Вона досі в Росії. І цей Артем тепер сам з п’ятьма дітьми вошкається».

«Після похорону Раєчки син мій, Юра, каже: Па, бери документи і до мене. Чуєш, які обстріли? А я кажу: А в тебе що нема? Він відповідає: в мене тільки танки бігають. Син жив в двох кілометрах від мене. Не хотів я Лиман покидати. Думали, будемо триматись до останнього».

Приготування їжі в Лимані. Фото Суспільного

«У дворі ми ставили цегляні такі мангали і готували їсти. Я любив це робити і сусідів кликав. Ділився з ними. А потім я їх покинув».

Володимир Романов таки погодився на переїзд до сина. Але події у травні розгорталися так швидко, що війна наздогнала чоловіка і там. Від загибелі, каже, врятували військові волонтери.

«Я варив в дворі плов. Юра каже: Па, зараз снаряди будуть летіти. І справді – «Гах!». Волонтери – люди з досвідом – схопили нас і покидали в автобуси. В свої військові автобуси. А плов так і лишився там. Ну, нічого, собакам буде!».

«У мене хоч документи були при собі, а Юра і Лєна не встигли свої забрати. Ми тільки від’їхали, а на те місце, де наш автобус стояв, снаряд прилетів. Водій дуже злякався, на швидкість дав. Каже: «Я ж казав, що треба швидко тікати». В автобусі нас було 47. Нам дали чаю і перекусити. Я кажу синові: Дивися, їм самим треба допомагати, а вони нас годують. Нас завезли в Краматорськ, в дім молитви. Там нас одягнули і взули. Ніхто ж речі свої не встиг взяти. Як були в сорочках, так і приїхали».

Сім’я вирушила на пошуки безпечного притулку. Згодом Володимир Романов дізнався, що наступного ж дня ворожа артилерія зруйнувала будинок сина Юрія.

«З Краматорська ми поїхали на Дніпро, а звідти безплатним потягом вже сюди в Рожище. Ця дорога була справжнім жахом. Їхали 17 годин, в купе нас було 14. Але молоді люди поступалися мені місцем, щоб я міг хоч трошки полежати. Ото так ми врятувалися».

«Тут ніколи не були і нікого звідси не знали. Просто нам зателефонував син невістки від першого шлюбу. Він раніше евакуювався і був тут. Тож він забронював нам місце в гуртожитку і покликав до себе. Нас застерігали: Куди ви їдете? Вас там погублять! То все маячня. Тут всі привітні. Де б ми були зараз, якби не ці бандеровці?»

– Скажіть, а що ви думали коли слухали виступ Путіна 24 лютого? – запитуємо.

– Я нічого не думав. Тільки, щоб він здох. Це психічно хвора людина. Скільки років жили в мирі і він казав, що Україну не чіпатиме. Збрехав. Йому хоч і 70 років вже, а розуму нема. Ви ж чули, як він казав: «Я хочу попасти в історію». Яка розумна людина таке скаже? Скільки він дітей загубив? Син мені казав, мовчи, батьку, бо посадять. Я нічого не боюся. Я – українець. Я живу в Україні. А Путіна я проклинаю.

З Володимиром Романовим «Сила правди» познайомилася в волонтерському штабі Самооборони містечка Рожище на Волині. Сюди його та інших вимушених переселенців кличуть, коли прибувають гуманітарні вантажі з Італії чи Польщі. Одяг, консервації і навіть хліб – цінне для людей, яких окупанти позбавили домівок. Але головне – це увага, підтримка.

«Я не знаю чому, але мене тут усі дуже поважають. Звуть мене «Батя», – розповідає Володимир Романов. – Одного разу я йшов вулицею, а назустріч йшла якась жінка. Вона привіталась і запитує: ви мене не пам’ятаєте? Обізналась вона. Але каже: можна я вас обійму?» 

Тут, на Волині, пенсіонер з Лиману веде активний спосіб життя: тричі на тиждень відвідує центр соціальної підтримки, займається фізкультурою. Це допомагає йому адаптуватися до нової реальності. В Лимані досі жити практично неможливо, хіба виживати. Є проблеми з електрикою, опаленням, водою. Та попри це Володимир Романов сумує за домом.

«Люди, які там лишилися, кажуть: Володимир Вікторович, ви як приїдете, то Лиман не впізнаєте. Будемо з сином повертатися в мій дім, він майже цілий. В мене там є пічка, є дрова. Сподіваюся, його не розбомблять до нашого повернення. Мені важко про це говорити. Не хочу. Хочу про хороше. Я вірю, що українські війська переможуть і скрізь буде український прапор» 


Автор цього матеріалу є учасником програми Interlink Academy Fellowship, що фінансується урядом Німеччини.

Підтримати проєкт Підтримати проєкт Підтримати проєкт

Оксана Петрук

Журналістка Центру журналістських розслідувань "Сила правди"
Теги матеріалу: Війна в УкраїніВолодимир РомановІнтерв'юЛиман
ПоділитисяПоділитисяВідправитиВідправити
Попередня новина

Як працює ринок нерухомості у Луцьку під час повномасштабної війни

Наступна новина

Які райони Волині розселили найбільше внутрішньо переміщених осіб

Схожі Публікації

«За розвитком місцевої демократії ми відкотилися десь на 5-7 років», – розмова із Іриною Гайдучик

Автор: Антон Бугайчук
3 Лютого 2023 в 16:55
0
Ірина Гайдучик

Повномасштабне вторгнення Росії суттєво вплинуло на громадський сектор Волині. Знову дуже актуальним стало волонтерство. Значно...

Детальніше

У двох волинських суддів-хабарників забрали стотисячні пенсії

Автор: Костянтин Яворський
3 Лютого 2023 в 14:20
0
Іван Підгорний

Вища рада правосуддя припинила почесну відставку двох волинських суддів: Івана Підгорного та Олега Василюка. Завдяки...

Детальніше

Стало відомо, що буде замість старої частини луцького авторинку

Автор: Юлія Галецька
2 Лютого 2023 в 14:20
0
Луцький авторинок

На місці старої частини луцького авторинку, яку в народі називали «кліткою», буде склад побутової хімії,...

Детальніше
Наступна новина
переселенці в Україні (2)

Які райони Волині розселили найбільше внутрішньо переміщених осіб

НОВИНИ

  • 3 Лютого 16:55 «За розвитком місцевої демократії ми відкотилися десь на 5-7 років», – розмова із Іриною Гайдучик
  • 3 Лютого 14:20 У двох волинських суддів-хабарників забрали стотисячні пенсії
    • 2 Лютого 14:20 Стало відомо, що буде замість старої частини луцького авторинку
    • 1 Лютого 15:45 У Луцьку збираються будувати багатоповерхівку для рятувальників
    • 1 Лютого 11:50 На Волині стартував обмін ламп. Як це працює
    • 1 Лютого 9:40 Зметикували на двох. На Волині судили волонтера і пенсіонера, які допомагали військовозобов’язаним виїхати
    • 30 Січня 16:20 В Україні запрацював мобільний додаток, який допомагає вчити українську мову
    • 30 Січня 9:25 Скільки парафій УПЦ перейшло до ПЦУ на Волині впродовж 2022 року
    • 27 Січня 17:10 Які зарплати у керівників театрів та бібліотек на Волині
    • 27 Січня 9:55 Лучанка під час війни виграла грант на навчання в Коста-Риці: як їй це вдалося
    • 26 Січня 20:25 Куди витрачають «рекордний» бюджет у Володимирі: розмова з міським головою
    • 26 Січня 16:10 На Волині колишній сільський голова зізнався у суді, що взяв хабар
    • 26 Січня 12:45 ТОП-8 корупційних справ на Волині у воєнному 2022 році
    • 25 Січня 14:00 Як російська мова зникала з луцьких шкіл
    • 25 Січня 12:50 Поліція досі не встановила причин пожежі на Центральному ринку Луцька
    • 24 Січня 12:45 Догосподарювалися. Луцьке комунальне підприємство втрачає котельні, за які боролося з громадами
    • 21 Січня 11:25 Чиновники проти пільговиків? Чому пенсіонери з інших громад не можуть безоплатно користуватися громадським транспортом Луцька
    • 20 Січня 13:31 Чи можливе об’єднання УПЦ та ПЦУ? Що думають настоятелі луцьких храмів про майбутнє УПЦ
    • 20 Січня 10:00 Скільки заробляє міський голова Володимира та його заступники
    • 18 Січня 9:20 Колишнього головного лісівника Волині спіймали п’яним за кермом, але відеодоказ в суді не спрацював
    Усі новини розділу

    Контактні дані

    •  Волинська область, місто Луцьк
    •  (+38) 095 15 97 813
    •  [email protected]

    Розділи сайту

    • Новини
    • #Розслідування
    • #Аналітика
    • #Ми вплинули
    • #Спецтема
    • #Лайфхак

    Інформація

    • Про нас
    • Звіти
    • Контакти

    Про нас

    «Сила правди» – це об’єднання журналістів, які прагнуть справедливості та демократичного суспільства без корупції.

    Розробка та підтримка сайту Massimo Agency | massimo.in.ua

    Copyright 2018-2020 © Центр журналістських розслідувань "Сила правди".
    Матеріали Центру журналістських розслідувань «Сила Правди» можна використовувати згідно ліцензії Creative Commons із зазначенням авторства, CC BY (переклад ліцензії українською). Прохання ставити гіперпосилання на «Силу Правди» в першому чи другому абзаці вашого матеріалу.

    No Result
    View All Result
    • Новини
    • Розслідування
    • Аналітика
    • Ми вплинули
    • Лайфхак
    • Спецтема
    • Блоги
    • Досьє
    • Комунальна нерухомість

    Copyright 2018-2020 © Центр журналістських розслідувань "Сила правди".
    Матеріали Центру журналістських розслідувань «Сила Правди» можна використовувати згідно ліцензії Creative Commons із зазначенням авторства, CC BY (переклад ліцензії українською). Прохання ставити гіперпосилання на «Силу Правди» в першому чи другому абзаці вашого матеріалу.