Справу волинського контррозвідника Служби безпеки України, якого два роки тому спіймали на хабарі і звинувачували в кришуванні контрабандних схем, закрили. Відповідне рішення ухвалив Луцький міськрайонний суд в особі судді Андрія Сівчука. Розгляд справи відбувався в закритому режимі і закінчився мировою.
Хто кому і за що давав, та чому корупційну справу прирівняли до державної таємниці, – дізнавалася «Сила правди».
Вимагав гроші і обіцяв «дах» контрабандистам
На початку 2017-го у Луцьку затримали полковника контррозвідки Служби безпеки України Анатолія Семенюка. ЗМІ повідомляли, що він отримав 15 тисяч гривень від військовослужбовця Луцького прикордонного загону за не скерування до правоохоронних органів інформації про те, що останній, нібито, допомагав контрабандистам переміщати товари через держкордон. Про вдалу спецоперацію з виявлення «паршивої вівці у стаді» того ж дня відрапортував у «Facebook» головний військовий прокурор України Анатолій Матіос.
«Не хочеться писати «патріотичний гнів». Знаю одне – державу роз’їдає тяжка біда», – зазначив він.
Злочин кваліфікували як важкий, а саме за частиною 3. ст 368 Кримінального кодексу України: Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Справа відносно швидко опинилася у суді і згодом потрапила на розгляд до судді Андрія Сівчука
Незвичним для процесу було те, що у такій справі був потерпілий. Цей статус слідство надало колишньому військовослужбовцю Луцького прикордонного загону Михайлові Воробйову. Саме він передавав зловмиснику попередньо марковані правоохоронцями гроші.
«Не будеш носити гроші – підеш в АТО». Свідчення потерпілого
Потерпілий – Михайло Воробйов – уродженець міста Ясинувата Донецької області. Служив на Волині. Після звільнення з прикордонної служби, на момент розгляду справи у суді, займався підприємницькою діяльністю у Ковелі. Ось що він розповів, даючи свідчення:
Потерпілий: Восени 2016 року до мене звернувся полковник Семенюк. На той час я був прикордонником, виконував службові обов’язки на зеленому кордоні. Він сказав, що курує цю ділянку, що в його обов’язки входить боротьба з корупцією на кордоні, переміщення контрабандних товарів. Треба робити роботу, а він мене буде прикривати. Я зможу вільно займатися контрабандною діяльністю: перекидати через кордон м’ясо, «молочку», текстиль, а він буде мене прикривати перед керівництвом. За це я буду йому приносити певні кошти.
Суддя: Які саме кошти ви мали давати йому?
Потерпілий: Конкретний процент. Якщо «молочку» з Білорусії на Україну, то там була сума 2400 гривень.
Суддя: За яку кількість?
Потерпілий: Я не пам’ятаю.
Суддя: А ви якісь гроші Семенюку передавали?
Потерпілий: Я не хотів займатись контрабандою і написав заяву у внутрішню безпеку СБУ. В будівлі військової прокуратури були свідки, були поняті і позначали ті кошти зеленою фарбою. Потім повернули мені, а я вже потім віддав Семенюку. Я передавав йому перший раз приблизно 8400 гривень. Це були кошти за молочні продукти. А по другому факту передав йому потім, вроді, 7400.
Суддя: Звідки Семенюку було відомо, яку саме кількість молочної продукції чи текстильних виробів ви пропустили?
Потерпілий: Йому не було відомо. Він сказав, що у нього вєздє апаратура стоїть, і він знає кожний крок на кордоні. Я йому приніс чернетку, де написав, за який товар скільки коштів. Він сказав, що це його не цікавить.
Суддя: Де ви брали ці кошти?
Потерпілий: Це були мої власні кошти. Я якраз продав свою машину «Ауді».
Суддя: А в дійсності була контрабанда?
Потерпілий: Ні.
Суддя: А чого ж ви йому гроші тоді давали?
Потерпілий: Був певний натиск, що я можу вернутись в зону АТО. Я там воював в 14 році. Мені це було небажано якось.
«Секретні матеріали». Суд засекретив розгляд справи
Головуючий суддя Андрій Сівчук дуже нервував через інтерес громадськості до цієї справи. На одному з засідань він вступив у суперечку з слухачами і навіть спробував заборонити присутність журналістів.
«Пишіть клопотання, а ми будемо вирішувати з урахуванням думки сторін дозволяти чи ні вашу присутність», – резюмував суддя. Аби заспокоїти служителя Феміди, довелося звертатися до керівництва Луцького міськрайонного суду. Допомогло, але ненадовго.
На засіданні 10 травня обвинувачений Анатолій Семенюк клопотав про закритий розгляд справи, тобто без участі слухачів, журналістів і громадськості. На його думку, під час дослідження доказів могла бути розголошена державна таємниця. Зокрема, щодо методів роботи контррозвідки СБУ. Захисник посадовця, адвокат Сергій Ковальов, підтримав клопотання. Ні прокурор, ні потерпілий не заперечили. Тож справу засекретили.
А вже 20 травня волинська Феміда ухвалила остаточне рішення – розгляд провадження у справі припинили – обвинуваченого звільнили від відповідальності.
За інформацією прес-служби Луцького міськрайонного суду, сторони – потерпілий і обвинувачений – уклали угоду про примирення. Решту обставин справи ви ніколи не дізнаєтесь, бо доступ до судових документів обмежили.
Контррозвідник – не хабарник, а шахрай?
А що ж сталося насправді і як стало можливим примирення у справі про хабарництво?
У військовій прокуратурі відмовились коментувати такий поворот подій.
«Пишіть запит на ім’я військового прокурора Західного регіону», – спершу скерували у прес-службі відомства.
Інформаційний запит про те, чи клопотала військова прокуратура про зміну обвинувачення і на яку статтю перекваліфікували злочин, у Львові «маринували» два дні, за цей час перетворили його з електронної форми у паперову і звичайною поштою надіслали у Луцький гарнізон для відповіді. Лист йшов 5 днів, 4 відлежувався на столах і врешті військовий прокурор Євген Давидов підписав відмову, перевівши стрілки на суд: «Інформація про судовий розгляд вказаної справи судом заборонена до оприлюднення… »
В Луцькому міськрайонному суді інформацію про кваліфікуючу статтю обвинувачення не стали відносити до таємної і такої, на яку поширюється заборона. Прес-секретар Ольга Пилипюк підтвердила, що прокурор під час одного з двох закритих засідань клопотав про зміну обвинувачення.
Справу перекваліфікували з частини третьої статті 368 (Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) на частину 1 статті 190 Кримінального кодексу України (Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою). Тобто злочин з важкого перетворився на такий, до якого можна застосувати ст 46 ККУ про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим.
Усе це, і зміна обвинувачення, і примирення, сталося за два «секретні засідання» – 10 і 20 травня.
Очевидно, саме така сюжетна лінія «приборкання корупціонера» була спланована ще на етапі досудового розслідування. Адже як інакше пояснити наявність у справі про хабарництво потерпілого, який, як рушниця в театрі, чекав свого моменту, щоб «вистрелити». Насамкінець, підсобило цьому процесу і правосуддя.
Потерпілий раніше вже «потерпав» через контрабанду
Як вдалося з’ясувати з відкритих джерел, Михайло Воробйов раніше притягався до відповідальності через контрабанду. У 2015 році Любомльський районний суд розглядав справу про порушення ним правил несення прикордонної служби, що призвело до незаконного переміщення через державний кордон України великої партії цигарок.
«Начальником Луцького прикордонного загону складено протокол про те, що ОСОБА_1, виконуючи з 09 години 14.05.2015 року до 09 години 16.05.2015 року наказ на охорону державного кордону України на ділянці відділу прикордонної служби «Рівне» в межах прикордонних знаків №974 – №982 в складі прикордонного наряду «Прикордонний патруль», не виконав належним чином службові обов’язки і порушив вимоги ст.14, п.15 ст.27, ст.ст.37, 69, 79, 83, 85 Інструкції з організації оперативно-службової діяльності відділу прикордонної служби ДПС України, що призвело до незаконного переміщення через державний кордон 27 ящиків цигарок в районі прикордонного знаку №981 та виявлення слідів на контрольно-слідовій смузі в районі прикордонного знаку №979», – йдеться в тексті судової ухвали.
Щоправда, тоді суд постановив закрити справу через недостатність доказів.
За місцем служби Воробйова притягнули до дисциплінарної відповідальності – винесли догану. Він спробував оскаржити це у суді і дійшов аж до апеляційної інстанції, але згодом чомусь відкликав позовну заяву.
Епілог
Полковник Анатолій Семенюк продовжує працювати у Службі безпеки України. Його дружина – теж співробітник правоохоронних органів – провідний спеціаліст Головного управління Нацполіції на Волині.
А от потерпілий Михайло Воробйов більше не обороняє кордони держави – звільнився зі служби і досяг непоганих успіхів у підприємницькій діяльності.
Схоже, сам факт отримання неправомірної вигоди службовою особою – полковником спецслужб – більше не є проблемою для відомства і для держави загалом. Помирилися і досить…
Не можна не погодитись з головним військовим прокурором Анатолієм Матіосом, що «державу роз’їдає тяжка біда».
Матеріал виготовлено Центром журналістських розслідувань «Сила правди» в рамках проекту підтриманого National Endowment for Democracy
