На Волині діють багато волонтерських осередків. Усі вони працюють за різними напрямками. Благодійний фонд «Волинь SOS» спеціалізується на медицині. Організація допомагає навчати лікарів, закупляти обладнання за кордоном, передає ліки для військових. Про потреби, проблеми та загалом діяльність волонтерського центру «Волинь SOS» «Силі правди» розповіла його координаторка Наталія Ариванюк.
У фонді кажуть, дуже хотілось, щоб було більше благодійників. Та й в самому центрі волонтерських рук іноді не вистачає. Звісно, є ті, хто тут постійно. І приходять допомагати регулярно після основної роботи.
«Тут ми всі люди різних професій, усі працюємо, ми не живем за кошти, які потрапляють сюди донатами до нас на фонд. У нас є такий собі встановлений графік роботи. Я працюю нотаріусом, Михайло працює в судовій охороні, в нас є хірурги, комбустіолог Вікторія, анестезіологи, які також після операцій до нас приїжджають і допомагають посортувати ліки і скласти їх на передову, дещо відібрати для стаціонарних лікарень. У нас така команда ситуативна, всі люди самостійні, мають роботи, після 16 години ми з’їжджаємося і всі тут разом працюємо», – знайомить нас зі своїми колегами Наталка Ариванюк.
Про те, чому вирішили допомагати саме за медичним напрямком, координаторка фонду каже так:
«За будь-яких обставин життя і здоров’я людини – на першому місці. Військові – це, в першу чергу, люди, а їхнє життя – це номер один, тому що треба комусь повертатися, жити, творити, створювати сім’ї, народжувати дітей».
За словами Наталії Ариванюк, на початку повномасштабного вторгнення був хаос, ніхто не знав куди потрібно зорієнтувати основну допомогу. Розпочали з підготовки лікарів, збільшили кількість операційних і оглядових кімнат в лікувальних закладах, покращили там умови, осучаснили.
«Суспільство вже звикло до того, що в нас іде АТО, продовжувало жити своїм життям. На жаль, багато хто жив і до того своїм життям, поки це не зачепило особисто. Довелось зібратись. Найтривожніший момент був коли нам довелось знайомити військових і цивільних медиків для того, щоб вони могли між собою комунікувати. І коли ти розумієш, що в тебе ще тут немає повітряних тривог, інших поганих моментів, а ти вже говориш про це, і виходить такий внутрішній дисонанс. У нас тоді відбувся дуже гарний захід, зустріч, ми всі перезнайомилися, розповіли про особливості лікування вогнепальних поранень та вибухових травм цивільним лікарям. Не можна сказати, що через це вони входили в цей процес підготовлені, бо ж має бути ще й практика, але, принаймні, якісь основи кожен для себе зміг винести. Навіть я, будучи волонтеркою з 2014 року, багато особливих моментів почула вперше», – продовжує наша співрозмовниця.
Допомога розповсюдилась і за межі лікувальних закладів. Військові, які знаходяться на фронті, теж звертаються з прямими запитами, які потрібно задовольняти негайно.
«З власного досвіду скажу, що з 2014 року ті молоді хлопці військові, яким тоді було там по 19-20 років, і отримували перші поранення, я з донькою приходила в госпіталь, вони ще там гралися разом на телефоні, по-суті – діти. На сьогодні – це вже дорослі мужчини, вони вже мають сім’ї, хтось з них має діток, хтось став командиром бригади.
Так само є й інші військові, які пішли служити медиками і виходить, що моє поле спілкування набагато збільшилось і не обмежилось одними лікарняними закладами. Вся допомога однозначно вийшла за межі таких установ, розповсюдилась вже на зону безпосередньо військових дій. Тому що наші хлопці пішли туди служити медиками, і так як ти маєш зв’язки, вони дзвонять, подають свої запити, ти намагаєшся швидше відреагувати. Такі речі не можуть чекати, тому що вони треба сьогодні – на вчора», – каже наша співрозмовниця.
Потреба в медикаментах та інших лікувальних засобах не зникала з 2014 року. Але зараз, кажуть волонтери, потреба більша, та й ціни виросли, що робить закупівлю препаратів ще складнішою.
«Наш основний напрямок – медичний, те, що в нас є додатково окопні свічки чи одяг, ми за це кошти не платимо, такі речі ми можемо прийняти на безоплатній основі. А от усі зібрані гроші, а вони – колосальні, йдуть лише на медицину. Я, наприклад, замовляю ліки на 100 тисяч гривень, і вони приходять у таких невеличких чотирьох коробочках. А тобі здається, що зараз ледь не бус має приїхати. Насправді, це велика сума, її дуже важко зібрати сьогодні. І це ми ще не говоримо про тактичну медицину, коли треба турнікети. Один коштує приблизно 30 доларів, деякі – до 50. Звичайно, ми стараємося знаходити можливості, щоб дешевше придбати, або йдемо на перемовини з людьми, які «протягують руку» з-за кордону, щоб вони могли профінансувати той чи інший проєкт. Але це – як вода, все просто дуже-дуже швидко розходиться», – наголошує волонтерка.
Турнікети – першочергове, чим мають бути забезпечені усі бійці, без винятку. У кожного їх має бути мінімум два. Американські бійці мають при собі завжди чотири: на кожну кінцівку. Купувати абиякі не можна, повинен бути спеціальний сертифікат.
«У першу чергу, це не те, щоб вони там фірмові були, а має бути сертифікований турнікет, бажано з американським сертифікатом. Або є і наші турнікети, які сертифіковані Міністерством оборони, перевірені медичними тактичними медиками, вони можуть спокійно застосовуватись. І коли це передаєш, то розумієш, що воно піде на користь і ніхто тобі не дорікне, що ти щось неякісне передав, що воно не змогло допомогти в тій чи іншій ситуації. Це завжди дорого, тому що на постійній основі завжди потрібні турнікети, оклюзійні пов’язки, аптечки. Хлопцям теж треба змінювати, наповнювати додатково те, що вони використали. І це так здається дрібничкою, але це дуже дорого», – каже Наталія Ариванюк.
Великі суми доводиться збирати і на якісні пластини, стійки для хребта, протези, які завжди виправдовують себе.
«Дуже дорого коштують пластини, які ставлять хлопцям. Наприклад, транспедикулярні стійки, які ставляться при переломі хребта. Одна така пластина – в районі 2,5 тис. доларів. Це ж – молоді хлопці, і ми їм мусимо поставити таке, з чим вони будуть жити максимально активно, і що не треба буде через 5 років викидати чи міняти.
У нас є дуже-дуже крутий випадок, коли привезли в медичний заклад жінку з Донецької області. Вона випала з п’ятого поверху, коли був приліт і в неї стався перелом хребта. Спочатку була у Дніпровському госпіталі, а тоді вже евакуацією поступила до нас. Лікарі не давали особливо великих прогнозів щодо її фізичного стану, сказали, що швидше за все, вона не зможе ходити. Ми проплатили ту стійку, а Іван Бобрик (волинський нейрохірург вищої категорії, – ред.) дуже вдало прооперував. І через деякий час вона мені дзвонить і каже: «Наталя, добрий день, чи у вас немає часом возика, який перед собою ставити». Я кажу: «А для чого тобі?». Знала, що бувають такі випадки, коли лікарі говорять одне, але стається зовсім по-іншому, я її так в принципі й налаштовувала – вірити в себе, проходити реабілітацію і нікого не слухати. І ось так у неї вийшли перші кроки. Чудеса бувають, вони і в руках наших лікарів, і самих пацієнтів, і їхніх родин».
Наталка Ариванюк розповідає, що військові звітують волонтерам про свій стан, дякують за допомогу і діляться чуттєвими повідомленнями.
«Хлопці, які у нас лікуються, це не завжди волиняни, не завжди є фідбек, тому що в людини крім фізичних поранень, є ще різний душевний стан. Є такі, що скидають повідомлення, лікарі діляться зі мною там, що: «Док, нам так приятно. Я пошёл там к своему врачу в Запорожье, они в шоке. Операция супер». Там хлопці є російськомовні, вони прямо пишуть. Чомусь для лікарів, у тих великих містах, здається, що в нас тут якась периферія. А наші лікарі насправді дуже стараються зробити якнайкраще».
Хоча волонтерський центр «Волинь SOS» переповнений одягом, їжею, медикаментами, проте гроші завжди потрібні. Тут допомагають з усім, що просять військові та медики.
«Ми знаємо, де знайти, щоб була найкраща ціна, щоб це був сертифікований товар і якісні ліки. На жаль, буває, що нам передають допомогу, а там є протерміновані ліки. Їх ми просто викидаємо. У нашій волонтерській спільноті ми про це спілкуємося, але стараємося тримати обличчя і дякувати за все. Тому що, наприклад, там може бути певна кількість протермінованих ліків, а разом з ними, умовно кажучи, Mavic-3 (квадрокоптер – ред.) з тепловізором».
З наповненням фонду зараз скрутно, люди почали менше донатити. Волонтери кажуть, це може бути пов’язано з тим, що на Волині відносно спокійно.
«Я дивлюсь на бізнес, різних підприємців, і не можу сказати, що люди збідніли. Просто в нас, дякувати Богу, нічого не літає, є світло, вода, газ. Тому хотілось би, щоб люди розуміли, що хлопці, які там перебувають, потребують нашої допомоги, тому що держава повністю все не може зробити. Мусимо всі підключатися і тримати цей фронт до його закінчення. А потім буде інший фронт – внутрішній, якщо ми хочемо тут жити, то ми мусимо бути частиною цього всього», – наголошує волонтерка.
Аптечки і їх наповнення теж вартують чимало. Вони діляться на декілька видів: є спеціалізовані для військових медиків, а є для всіх решти бійців.
«Я для себе виділила кілька видів аптечок. Перша – для бійця, а хлопці наші різні професії мають, не всі медики. Якщо в списку пише, що має бути декомпресійна голка, то нею ще потрібно вміти користуватися. Є такі військові частини, які дають хлопцям список, вони приходять і питають: «А у вас є аптечка, щоб там була декомпресійна голка?». Кажу: «А для чого вона?» Мовчать, та і, як нею користуватися вони не знають. Це потрібно для військового медика. Але справді є такі військові частини, які дають такі списки.
Ще є аптечка для тактичних медиків. Там є і шина, яку сам собі на зламану руку не накладеш, для цього має бути ще одна людина. Я говорила з нашими інструкторами, вони казали, що найперше це має бути два турнікета і бандаж кровоспинний. З цим можна дати собі раду за півхвилини», – пояснює Ариванюк.
Медикаменти на складі благодійного фонду «Волинь SOS» Нагороди та подарунки благодійному фонду «Волинь SOS» Нагорода Наталії Ариванюк від Валерія Залужного
Організація має і закордонних партнерів, в яких теж задіяні українці. Вони передають матеріальну допомогу на фонд. Також в «Волинь SOS» зв’язують бійців, які звернулися із запитом, напряму із закладами охорони здоров’я і лікарями.
«У нас дуже крутий фонд «UNITED HELP UKRAINE» – дуже велика частина допомоги поступає саме від них. Вони нам допомагають проплатити ті самі імпланти для хлопців, допомагають фінансово у придбанні ліків на передову, автомобілі для евакуації кілька разів ми від них отримували. Ми постійно на зв’язку. Також за запитом наших медиків на передовій, вони напряму надавали допомогу. Для госпіталя так само, вони придбали операційний стіл, сучасні хірургічні лампи, що дуже важливо, в лабораторію сучасні біохімічні аналізатори крові, сечі. Здається не багато, а той один аналізатор майже мільйон гривень коштує, це дуже великі кошти.
Також ще є такі класні люди з Німеччини «Hagen Rösch» (об’єднання колишніх військових, які допомагають українцям). Завдяки їм ми отримали дуже багато дронів, турнікети і різні медичні розхідники, багато всякого військового спорядження. Навіть таке, що я сама не знаю що це таке. А приходить «вдвшник» і каже: «У тебе є така крута штука!». І вона йому потрібна.
Ще є наші дівчата українки, які живуть в Стамбулі. Вони нам допомагають певною амуніцією, одягом. А ще там проводять різні ярмарки. От зараз в них проходять майстер-класи з писанкарства. І ось так збирають там кошти. Їм допомагають люди різних національностей, українці в першу чергу.
«В Австрії є ще такий фонд «Save Ukraine». Він складається в першу чергу зі студентів-українців, які там проживають, вони теж стараються, купують турнікети тільки найкращі – «Sam».
Ще є фонд «Auxilium» теж в Авсрії, який складається теж з людей різних професій, в тому числі – медиків. За їхньої участі у нас склалася співпраця з клінікою при їхньому університеті. Вони також проводили аукціон, де продавали різні картини, а виручені кошти, в межах 10 000 євро, передали нам. Ми їх звели напряму з обласною лікарнею і вони вирішували, яким чином тими коштами розпорядитись.
Ми також співпрацюємо з громадською організацією «Автомайдан», місією «На щиті» і допомагаємо їм з мішками для 200-тих. Вони теж мають бути дуже якісними.
Ми співпрацюємо з Англією – «British Ukraine». Вони нам передали кілька автомобілів для евакуації поранених», – розповідає Наталія.
Не ліками єдиними. Ще волонтерський штаб «Волинь SOS» реалізовує закордонні проєкти, завдяки яким наші лікарі навчаються новітнім технологіям і отримують неабиякий досвід.
«У нас є дуже класні проєкти, які ми успішно втілили. Ми відправляємо наших лікарів в Грац (місто в Австрії, – ред.) за сприяння консула та їхнього Міністерства охорони здоров’я. Лікарі там проходять двотижневу інтенсивну практику, оперують разом з австрійськими хірургами. Це дуже сучасна, крута клініка на базі університету з вертолітним майданчиком. Там є всі напрямки медицини.
І другий проєкт: ми ще допомагаємо організувати канадську місію, яка прилітає в Польщу оперувати наших хлопців з важкими травмами, де треба участь і пластичного хірурга, і судинного, і так далі. То ми тут формуємо групи бійців, які потребують допомоги. Канадійці приїжджають і забирають їх на операції. Тобто, допомагаємо це все організувати. Також разом з хлопцями їдуть наші лікарі, які асистують канадійським лікарям, які прилітають туди з дуже сучасними інструментарієм. Нашим лікарям є що звідти почерпнути, тому я вважаю, що волинські медики, які отримують такий досвід, матимуть добрячу форму в майбутньому».
Наталія Ариванюк стала партнером волонтерського центру «Волинь SOS» у 2014 році. А нещодавно спільно з надійними друзями, які теж волонтерять з початку війни, створила ще один благодійний фонд «Волинь SOS Медікал». Це зроблено для того, щоб працювати з допомогою із США. Він діятиме і після перемоги. Тоді будуть підлаштовуватися під першочергові вимоги. Волонтерка переконана: тема поранених і тема реабілітації, ще буде дуже-дуже довго актуальною.
Нагадаємо, раніше «Сила правди» розповідала про волонтерський центр «Ангар», який забезпечує ЗСУ амуніцією та ініціативу «Павутинка», де волиняни плетуть маскувальні сітки на фронт.
