Робота на приватному господарстві, непрозоре використання пенсійних коштів та залякування підопічних ін’єкціями. Усе це – реалії закритого від сторонніх очей Руденського психоневрологічного інтернату Волинської обласної ради.
Що ховається за зачиненими дверима медичної установи – у матеріалі Центру журналістських розслідувань «Сила правди».
«Канікули» на городі
Руденський психоневрологічний інтернат розташований на Ковельщині. Заклад підпорядковується Волинській обласній раді. Станом на липень цього року тут мешкали 167 жінок з ментальними порушеннями, які потребують догляду.
Є ті, хто навіть не може розмовляти, але півсотні мешканок офіційно є дієздатними.
Центру журналістських розслідувань «Сила правди» стало відомо, що їх використовують як підсобних працівників у приватному господарстві. Під час візиту до інтернату жінки цю інформацію підтвердили.
«Пололи, моркву, цибулю. Вона писала заяву і мала право мене взяти», – каже підопічна інтернату Валентина Скачкова.
«Повністю бригаду дівчат брали, 5 людей», – додає мешканка інтернату Наталія Дудік.
За словами підопічних «роботу на виїзді» організовувала директорка Руденського психоневрологічного інтернату Олена Місюк.
«Ми пахаємо на полі. В неї – картопля. І ту картоплю ми робимо. Ми маємо таке право, нє?» – цікавиться у нас підопічна інтернату Інна Нінічук.
Директорка Руденського психоневрологічного інтернату Олена Місюк живе у селищі Луків, за 15 кілометрів від закладу. Сюди «бригаду» підопічних, за їхніми ж словами, відвозив водій інтернату, або чоловік керівниці. Усе це бачили і сусіди директорки.
«Я раніше їх бачила частіше, говорила з ними. Приємні були дівчата. Сиділи там якось трохи картоплю перебирали», – каже сусідка директорки Руденського психоневрологічного інтернату Олени Місюк.
Директорка Руденського психоневрологічного інтернату Олена Місюк не заперечує, що підопічні бували у неї вдома, але, каже, з власної волі.
«Вони просто тікали з інтернату і приїздили до мене. Дійсно таке було, якщо я, наприклад, на городі, то вони приходили до мене і їм за це платилися кошти», – каже директорка Руденського психоневрологічного інтернату Олена Місюк.
Цьогоріч підопічні «втекли» перед Великоднем.
«Перед Пасхою я їм і так привозила або казала: «приїдьте до мене, я вам торбу нагружу» і вони їхали. І таке було. Як є, так і було, так і кажу…» – додає директорка закладу.
Підлеглі пані Місюк про залучення підопічних інтернату до господарки директорки говорять як про цілком буденну річ.
«Пані директор в цьому році так само перед Великоднем, так звану молодь, цих молодших, активніших забирала на декілька днів додому, то вони прибирали в хаті і біля хати, зривали бур’ян, мили, чистили», – на умовах анонімності розповідає один із працівників Руденського психоневрологічного інтернату.
«Магазин» без продавців
Підопічні інтернату отримують від держави пенсії. 75% цих коштів йде одразу на рахунки закладу. Це крім тих, що на роботу інтернату виділяють з обласного бюджету. 25% – це особисті гроші людей на власні потреби.
Однак 89 жінок, станом на липень 2026 року, тут не лише недієздатні, а й не мають рідних. Їхнім офіційним опікуном суд призначив директорку закладу. Саме вона зберігає у себе їхні банківські картки і розпоряджається залишками грошей. А суми – чималі. Щомісяця на картки цих людей надходить загалом близько 140 тисяч гривень, це майже 1 мільйон 700 тисяч гривень на рік.
Витрачають їх на продукти та засоби догляду. Купують їх в такому собі мобільному магазині, який раз на місяць приїздить в інтернат.
«Шість пряників дали, написали, що два кілограми. Я на останніх зустрічах з Оленою Іванівною про це казала, я не сварилась раніше. Я махала рукою, думала, будинок, нас прийняли, ми від війни тікали», – каже підопічна, що переїхала зі сходу України Людмила Ющенко.
Більше восьми років продукти закуповують в однієї підприємиці – власниці магазину з рідного селища директорки Наталії Іванюк. Але нюанс в тому, що їх привозить не вона сама, а очільниця закладу або хтось з персоналу інтернату.
«Привозять магазин наші працівники продають. Чи ковбаску, чи цукерку, каву, отаке, саме для себе. Мало дають», – каже підопічна Руденського психоневрологічного інтернату Надія Зайчук.
Те, що торгують, чи то пак розподіляють продукти, працівники Руденського інтернату, підтверджує і сама підприємиця.
«Вони приїжджають в магазин, дві-три жіночки і вони в мене набирають якісь товари, я їм даю і вони поїхали. А кому вони це повезли, я не можу сказати, я за ними не слідкую. Моя робота тільки продати», – розповідає власниця магазину Наталія Іванюк.
Друкують чеки постфактум – у магазині, що розташований в іншому селищі, орієнтуючись на занотовані в зошиті дані, які надають працівники закладу.
«Воно получається не зовсім законно, бо я маю той касовий апарат за собою тягнути і в мене теж такої можливості немає. Просто вже на довіру даю продукти, записую собі, вибиваю чеки і отак. Довіряємо», – зізнається підприємиця.
Чеки підопічні інтернату за свої придбання не отримують.
«В нас на запис, я вперше таке чую, чек», – дивується Надія Зайчук.
«Колись показували чеки, при Марії Дмитрівні, попередній керівниці, а зараз ні», – додає Наталія Дудік.
Чеки, за словами директорки, людям не потрібні.
Підопічні засумнівалися, що їхніми коштами розпоряджаються чесно. Надія Зайчук хотіла купити вентилятор, щоб рятуватись від спеки і була певна, що у неї є гроші на залишку. Але дізнатись про заощадження їй так і не вдалось.
«Я запитувала, але щось толком мені так і не сказали», – каже Надія Зайчук.
Олена Місюк на запитання про залишки на картках підопічних, відповіла, що це конфіденційна інформація. Мовляв, щоб розподілити ці гроші щоразу збирається комісія. А це нібито доказ того, що все прозоро і законно.
В інтернаті показали чеки лише за червень. Згідно з ними, у виїзному магазині люди витратили всю суму, яку отримали від держави за цей місяць. Лише кілька підопічних не купували нічого, бо збирають на телефон чи фотоапарат.
«Це величезні зловживання. В нас перекладається так: пані директор – на соцробітника, соцробітник – на бухгалтера. І в кінцевому результаті у нас жодна людина фактично не може добитися, що вона має на залишку», – каже один із працівників на умовах анонімності.
Якщо щомісяця закуповують всього стільки ж як у червні, то грошей на картках просто не залишається.
В’ялені томати для жінок, які не можуть сказати, чим харчуються
«У цоколі є люди, які мають і три, і чотири тисячі гривень. Є жіночка, яка вже багато років лежача, якій на картку приходить 5 тисяч 900 гривень. І повірте, їй дають взагалі мізер або взагалі нічого не дають протягом року», – розповідає один із працівників.
«Пацієнти із цоколя» – ті, хто у закладі найвразливіший, мешкають у напівпідвальному приміщенні. Працівник згадує про одну із них – Ганну Синицю. На продукти жінка за червень нібито витратила майже шість тисяч гривень.
«Я вас заведу, нема проблем, але ви з нею не поговорите, бо вона не в адекваті, вона багато їсть», – каже очільниця закладу Олена Місюк.
Журналісти «Сили правди» намагались поговорити з пані Ганною та жінка не в змозі розповісти чим харчується. Важко уявити як ця підопічна чи інші із важкими діагнозами замовляють собі щомісяця на сотні гривень солодощів, зефіру, моцарели чи в’ялених томатів, про що свідчать їхні чеки.
Ніхто із медичних працівників закладу не підтвердив інформацію, про те, що важкохворі пацієнти отримують бодай якісь делікатеси.
«Ну те, що я бачила, що санітар приносив, то я роздавала: було сало порізане і ковбаса», – розповідає працівниця Руденського психоневрологічного інтернату Світлана Бобік.
Не знає, що сказати на це навіть директорка департаменту, якому звітує Руденський психоневрологічний інтернат.
«Мені слово в’ялені томати до сьогоднішнього дня під знаком питання. Я їх не їм, то питання нащо купляти підопічним в’ялені томати», – ставить риторичне питання директорка департаменту соціального захисту населення Волинської ОДА Оксана Гобод.
Зараз Олену Місюк судять через махінації на закупівлях. Правоохоронці з’ясували, що керівниця закладу купувала одяг й постільну білизну для підопічних за завищеними цінами. Переплата могла сягнути 400 тисяч гривень. Рік тому слідчі клопотали, аби відсторонити Олену Місюк від посади, але суд відмовив.
«Даних про те, що продовжуючи працювати на займаній ним посаді вона може продовжувати свою злочинну діяльність, не наведено. Відсторонення від займаної посади негативно позначиться на діяльності та функціонуванні очолюваної нею установи», – йдеться в ухвалі Любомльського районного суду.
Залякування ін’єкціями
Чому про трудову повинність підопічних і сумніви щодо їхніх грошей, ніхто не повідомив?
«Тих жінок, тих дівчат, які почали говорити правду, які щось почали підозрювати і почали себе захищати, то робились якісь певні уколи або завжди лякали «відправимо вас в психлікарню, в Липини, там вам мозги вправлять», – каже працівник інтернату.
Одна із підопічних розповіла, що якось поскаржилась працівникам департаменту соцзахисту Волинської ОДА про те, що її після ін’єкції змушували розвантажувати паливні брикети під дощем.
«По дві машини тоді осінню, дощ, мряка, а нас заставили. А я не хотіла, я плакала, бо мені дуже погано з тим уколом», – розповідає Наталія Дудік.
Про скаргу дізналась директорка.
«Я приїхала, а Олена Іванівна каже, йди на укол, за те що ти розпатякала, а я кажу, що я все ж то не розпатякала, а вона каже, хватить і того», – додає жінка.
Лікарка-психіатриня підтвердила, що призначала Наталії Дудік уколи, які їй показані за станом здоров’я. Але і не заперечила, що медичними процедурами інколи просто залякують підопічних.
«Можуть десь налякати словами, що ми зробимо, вони стають спокійнішими, більш адекватнішими», – стверджує лікарка-психіатриня Руденського психоневрологічного інтернату Марія Тимошук.
Чи перевіряють інтернат?
Про, так би мовити, трудову повинність підопічних Руденського психоневрологічного інтернату і «делікатеси» з луківського магазину, у департаменті соціального захисту зізнаються – нічого не знають, бо – війна і руки не доходили.
«Чесно, не знаю, не цікавилася абсолютно. У період військового стану і враховуючи, що департамент займається рядом питань великих, то перевірки не проводились», – каже директорка департаменту соцзахисту Волинської ОВА Оксана Гобод.
Щоправда у січні 2025 року Руденський психоневрологічний інтернат відвідали представники Омбудсмана і серйозних порушень не виявили, лиш перенаселення підопічних в окремих кімнатах. І вчергове написали про відсутність укриття.
Як держава оплачує догляд за людьми з ментальними порушеннями
Олена Місюк 16 років працювала у Руденському психоневрологічному інтернаті завгоспом, ще 12 років жінка його очолює.
Щодо заробітної плати директорки інтернату, то її тут чомусь приховують. У відповіді на інформаційний запит її не вказали. Під час відвідин інтернату дали від руки записану інформацію про те, що Олена Місюк отримує трішки більше 33 тисяч гривень.
Та, згідно з роздруківками, які редакція має в розпорядженні, Олена Місюк у червні вже після оподаткування отримала 82 тисячі гривень, преміювання – 200%.
«Для того, щоб люди максимально великими… цими не крали, чим можна стимулювати керівників? Лише підняттям трішки заробітної плати», – каже очільниця обласного департаменту соцзахисту Оксана Гобод, яка ті премії і погоджує.
Між іншим, премії та надбавки за складність у роботі отримують і родичі Олени Місюк, які теж працюють в інтернаті соціальними працівниками. Йдеться про її дочку та онучку.
Для порівняння, молодші медичні сестри, які і вдень, і вночі перебувають із підопічними, ще донедавна отримували сім тисяч гривень, а лише з 1 січня 2026-го року – близько 15-ти.
«Куди нам відраховують, на що, який в нас дохід, з чого він складається, скільки йде на війну. В нас немає роздруківок, ми того не знаємо», – розповідає молодша медична сестра Руденського психоневрологічного інтернату Юлія Агапова.
«Ми не знаємо. Нам сказали, що вам не дають роздруківку, то ми вам не дамо роздруківку. Щось треба, то йдіть до Олени Іванівни. Олена Іванівна нам каже, що вам все виплачують і що все є», – додає молодша медична сестра Руденського психоневрологічного інтернату Тамара Васейко.
Олена Місюк каже, що так званих «роздруківок» про заробітну плату не роздавали у закладі споконвіку.
«В нас цих роздруківок не було споконвіку. Справа в тому, що вони не можуть зрозуміти, а потім ходять і кажуть «ага, ми разом з нею пропрацювали стільки-то днів, а в неї на 10 гривень більша зарплата», – каже Олена Місюк.
Найкращий захист – це напад?
Після візиту Центру журналістських розслідувань «Сила правди» у кабінеті медсестер розмістили папірець з нагадуванням, кому вони мають завдячувати своєю зарплатою.
Центр журналістських розслідувань «Сила правди» і справді не платить героям сюжетів. Сподіваємося, що ні персонал, ні підопічні інтернату не зазнають переслідувань за те, що не побоялися розповісти про ситуацію у закладі відверто.
Перед публікацією цього розслідування редакція отримала лист від департаменту соцзахисту Волинської ОДА за підписом Оксани Гобод. У ньому зокрема йдеться:
«Оскільки, на адресу директора закладу не було надіслано запит щодо надання дозволу на відвідування підопічних та брати інтерв’ю у них, дії журналіста супроводжувалися незаконним проникненням на територію закладу або шантажем/тиском на недієздатну особу, це є підставою для заяви про порушення недоторканності приватного життя».
Однак, журналісти нікуди не проникали обманом і, перш ніж спілкуватися з підопічними, отримали на це дозвіл уповноважених посадовців інтернату. Про візит в заклад і виявлені під час нього факти згодом запитували і в Оксани Гобод під час інтерв’ю, про яке домовились заздалегідь. Тож спроби натиснути на журналістів, на думку редакції, може свідчити лише про те, що і самому інтернату і профільному департаменту є що приховувати.
Нагадаємо, що раніше «Сила правди» розповідала про те, що відбувається у Волинській обласній психіатричній лікарні.
