Навчання за кордоном у престижному коледжі абсолютно безкоштовно для когось звучить як мрія. Хтось скаже, для цього потрібно бути або генієм, або багатієм. Насправді ця думка є хибною, а досягнути такого цілком реально отримавши грант, що буде повністю, або частково покривати витрати на навчання. Тим більше, що під час війни все більше країн та організацій заявляють про готовність прийняти українських студентів.
«Сила правди» поспілкувалася з лучанкою, яка зараз навчається в Коледжі об’єднаного світу в Коста-Риці на повному гранті з людьми з 70 країн і своїм прикладом мотивує не боятися змін і впевнено йти до своєї мети.
18-річна Ірина Снитюк — уродженка Луцька. Вона закінчила тут Луцьку гімназію №18, займалася в зразковому ансамблі народного танцю «Волинянка», активно волонтерила в багатьох організаціях, таких як: «Посли європейської молоді», «Фундація регіональних ініціатив», брала участь в різноманітних проєктах Молодіжного центру Волині. А в 10-11 класі дівчина почала подавати заявки на міжнародні навчальні програми, адже чітко знала, що хоче здобути освіту за кордоном.
«Не можу сказати, що в мене були якісь супер великі надії, але водночас я дотримуюсь правила — не опускати руки, завжди пробувати, навіть якщо не вдасться. Тому я подалась на програму, яка називається «United World Colleges», або Коледжі об’єднаного світу», — розповідає Ірина.
У 2022 Ірині пощастило і з-поміж 18 відібраних для навчання студентів виявилось і її прізвище. Відтак дівчина здобуває освіту в Костариканському коледжі обєднаного світу.
«Було приблизно 300 заявників, а відібрали 18 людей, це трішки більше, ніж зазвичай, оскільки коли почалася війна, додали стипендії в деякі коледжі. Там є 4 раунди з різними завданнями, які потрібно пройти. Перший — написати анкету, заповнити її онлайн, другий етап — груповий, третій — створення проєкту і четвертий — інтерв‘ю. І вже потім тобі кажуть, в який саме коледж ти проходиш. Адже концепт програми полягає в тому, що у світі є 18 коледжів які працюють за програмою International Baccalaureate (Міжнародний бакалаврат), коледжі є в різних країнах: Канада, Штати Коста-Рика, Танзанія, Південна Африка, Італія, Нідерланди, Японія, Сінгапур і т.д. Національний комітет України зважаючи на твої цінності приймає рішення, в який саме навчальний заклад ти поїдеш», — пригадує Ірина.
Дівчина вивчала іспанську ще в школі. Тому перспектива переїзду в далеку іспаномовну країну не налякала.
«Для мене це не було страхом, я цього дуже хотіла і була готова , що мені потрібно буде поїхати. Лише не очікувала того, що це буде настільки екзотична країна в центральній Америці, але це дуже гарний досвід дізнатися про щось нове.
Країна іспаномовна, а я вивчала іспанську в школі, також волонтерила в екологічній організації, і тому мене відправили в Коста-Рику», — ділиться Ірина.
Про саме навчання і враження від нього чути лише захоплення.
«Я навчаюсь, на міжнародному бакалавраті – це міжнародна передуніверситетська програма. Ми вивчаємо 7 дисциплін, які ти сам обираєш. Я вивчаю глобальну політику, іспанську мову, англійську мову як рідну, також екосистеми і суспільство, математичний аналіз, театр і теорію знань (філософія). У нас в коледжі навчаються студенти з 70 країн світу, тобто в нас дуже інтернаціональна спільнота.
Під час лекцій, під час сесії неймовірно цікаво почути різні точки зору, які базуються на різних культурах. Сама програма не є легкою і вимоги надзвичайно відрізняються від української програми. Це для мене челендж, але мені дуже подобається, що я матиму саме цей досвід. Планую в майбутньому продовжити навчатися в університеті в США».
Щодо міста в якому живе і про країну загалом студентка розповідає наступне:
«Коста-Рика дуже екзотична, в цій країні неймовірна природа. Раніше в мене не було такого досвіду бувати так далеко і досліджувати все це.
Ми живемо в самій столиці, в трішки кращому районі під назвою Санта-Анна. В нас свій кампус, тобто територія загороджена. Резиденція, академічна зона, кафетерій, футбольне і баскетбольне поле, амфітеатр, місця для занять і повітряної гімнастики, соціальний центр і т.д. Це все знаходиться на території кампусу. Також ми можемо виходити в містечко. Там також є різні магазини, кафешки, інфраструктура, яку можна досліджувати. Наш коледж організовує різні поїздки: до Тихого океану, на різні вулкани, водоспади. Коли ми подорожуємо у нас дуже міжнародні групи людей, тобто мої найкращі друзі з Непалу, Колумбії, Німеччини, і зазвичай люди, яких ми зустрічаємо на шляху, звертають на це увагу та дивуються».
Ірина готова ділитися своїм досвідом з волинянами, які також хочуть здобувати освіту за кордоном.
«Найперше потрібно знайти програму, яка буде подобатись саме вам і буде підходити за всіма критеріями. Друге — ніколи не боятися. Якщо не вийшло з першого разу, подаватися другий раз на ці всі програми. Їх зазвичай шукають в Telegram, на просторах інтернету, тобто на сьогодні це все дуже-дуже доступно. Головна моя порада — це бути собою, продемонструвати свої досягнення, показати чому саме вам потрібна ця програма і як ви будете корисні їй. Ще однією з порад буде — не зациклюватися дуже сильно, і не перелаштовувати все своє життя, тобто візуалізувати, що я вже точно буду там. Якщо потім щось не вдасться? Буде боляче падати. Але водночас – не залишати надію і все одно працювати, навіть якщо не вдасться досягти цілі з першого разу».
Наприкінці розмови Ірина поділилась спостереженнями про те, як міжнародна спільнота реагує на війну в Україні.
«Коли я приїхала в Коста-Рику, то відчула прикуту увагу до себе. Помітила, що люди могли не пам’ятати моє ім’я, але вони чітко знали, що я з України. Люди з якими я близько спілкувалась, вільно питали й відповідно більше знали про війну. А менш знайомі дуже обережно запитували, вони боялися зачепити мій ментальний стан. Але загалом можу сказати, що люди обізнані, всі читають міжнародні ЗМІ. А якщо хтось не знав, то я їм одразу сказала, що вони можуть підходити до мене і я їм розповім, що тут відбувається. Зауважу, що і сам коледж допомагає в плані ментального стану, одразу запитують чи потрібен вам психолог тощо.
Багато запитували, чи можуть вони якось допомогти в плані волонтерства, збирання грошей для України, поширення інформації. Зараз я співпрацюю з однією дівчинкою з Марокко, вона працює в агенції з поширення різних новин і ми створюємо статтю про Україну для того, щоб в тому регіоні також поширити інформацію про нас. Тобто спільнота дуже зацікавлена в допомозі та в підтримці України. Навіть дві дівчинки з Білорусі також повністю підтримують Україну. Для мене самої інколи важко бути там, особливо коли читаю новини про те, що відбувається в Україні. Й усвідомлювати, що там моя сім’я та друзі, але я розумію, що здобувши цю освіту, зможу позитивно впливати на відбудову та розвиток України, це лише мотивує рухатися вперед та працювати над собою, адже ми сильна та незламна нація! Слава Україні!», – ділиться власними почуттями дівчина.
Нагадаємо, раніше «Сила правди» розповідала як зустрічали українців поляки у перші дні повномасштабного вторгнення Росії.
