Білоруські добровольці воюють за Україну у війні проти Росії ще принаймні з 2014 року. Проте, із початком повномасштабної війни у 2022-у цей рух став масовішим. Нині білоруси, які не бажають коритися режиму Лукашенка, масово допомагають Збройним силам України, а також безпосередньо беруть участь у бойових діях. Найвідомішим із них став Полк імені Кастуся Калиновського, названий на честь лідера білоруського повстання проти Російської імперії у 19 столітті.
Один із таких добровольців – Марк. Він – командир штабу батальйону «Волат» Полку імені Кастуся Калиновського. Йому 42 роки. До лютого 2022-го Марк жив у Мінську і мав досить забезпечене життя. Проте він вирішив діяти і долучився до боротьби проти окупантів на боці України. Частину персональних даних приховуємо з міркувань безпеки.
Наша розмова про особистий шлях Марка, становище та здобутки полку, ставлення до режиму Лукашенка, штабу Світлани Тихановської та перспективи білоруської революції. Матеріал підготовлений в рамках проєкту «Медіаграмотність у регіонах України».
«…я зрозумів, коли хоч якимось чином не буду допомагати, то просто собі цього не пробачу»
– Розкажіть як ви приєдналися до Полку Калиновського?
– Коли у вас почалася війна, для мене це було дуже важко. Перші чотири дні я просто не міг спати, весь час сидів в телефоні, дивився, що відбувається. Я жив у Мінську, жив достатньо непогано. І я зрозумів, коли хоч якимось чином не буду допомагати, то просто собі цього не пробачу. На той час моя дружина була на другомі місяці вагітності. Ми з нею поговорили і вона мене зрозуміла.
З’явилася можливість, бо один мій знайомий був у полку, який тоді тільки формувався. Я зв’язався з ними та поїхав у Варшаву у центр формування. Мені не потрібно було якихось додаткових верифікацій, тому 18 березня я був вже у вас (в Україні, — ред.).
– У вас є якийсь попередній досвід, що ви змогли так швидко почати воювати?
– Я займався спортом і служив в армії. Але в армії я служив 22 роки тому. Коли я був у роті молодого поповнення в навчальному центрі, Ваня «Брест» (командир батальйону «Волат» Іван Марчук «Брест», — ред.) ще був живий. Він ходив шукав собі водія. А в мене стажу водія більше 20 років. І мені довірили їздити на «Козаку» (бронеавтомобіль «Козак-2М», — ред.). Так я потрапив у роту важкого озброєння.
– Враховуючи те, що російські та білоруські спецслужби працюють, чи є у вас служба безпеки? Чи проводите ви якісь перевірки тих, кого берете в полк?
– Вона є і вона працює. Всіх моментів ми не розкриваємо, але перевіряємо аж до поліграфа.
– Чи відбувається тиск на родичів військових із Полку Калиновсього, які досі перебувають в Білорусі?
– Звичайно, є тиск. У нашого командира Яна Мельникова з березня сестра знаходиться у в’язниці. Його батька також кілька тижнів тому затримали. У загиблого Вадима Сєброва родичів по черзі затримують. Я теж не давав інтерв’ю і старався не з’являтися на фотографіях, поки не вивіз вагітну дружину на восьмому місяці вагітності. Мої батьки — літні люди, вони сказали: «Без проблем, ми відсидимо, якщо треба буде. Ти души їх тут».
«…коли ми скинемо Лукашенка, з такими «поліцаями» буде розмова коротка. Не довше автоматної черги»
– Я читав у вашому Телеграм-каналі, що Полк Калиновсього обіцяє повернутися в Білорусь. Розкажіть більше, як ви плануєте це робити? Це буде якась революція чи ви перейдете кордон після перемоги України?
– Я не можу розказати вам всіх планів. Але загалом, воюючи тут із Росією, ми також ослаблюємо і режим Лукашенка. Також ми отримуємо бойовий досвід. Ми стаємо солдатами. Як буде відбуватися ця операція, у нас є кілька варіантів. Якщо з боку Білорусі будуть наступати, ми будем зустрічати. А можливо ми разом із українськими побратимами їх розіб’єм і на цій же техніці повернемося та дійдемо до Мінська.
Тобто ми будем зважати на ситуацію. Коли Росія програє, режим Путіна ослабне. Він не зможе підтримувати Лукашенка. А Лукашенко сам по собі вже став нерукопожатним. З ним ніхто не буде мати справу.
Також потрібно зважати на ситуацію в країні. Розумієте, люди там живуть в концтаборі. Українці не розуміють, чому білоруси не виходять на протести. Але в нас за зайве слово можна сісти і над тобою будуть там знущатися. Наприклад, вони люблять залити відро хлорки в камеру, нібито для дезінфекції. А насправді люди задихаються. Зрозуміло, що коли ми скинемо Лукашенка, з такими «поліцаями» буде розмова коротка. Не довше автоматної черги.
– Наскільки я знаю, раніше були повідомлення про дії партизанів у Білорусі, зокрема на залізниці. На вашу думку, чи можуть бути їх дії ефективними в таких умовах?
– Якщо ви подивитесь на новини, зокрема які дає «Білоруський Гаюн», коли йдуть військові ешелони, всю залізну дорогу захищають живим ланцюгом. Для цього ставлять солдатів, виганяють строковиків, омонівців, всіх кого можуть на це. Вони охороняють. Вони бояться. Наскільки я пам’ятаю, партизанський рух знищував шафи управління на залізниці і тим самим уповільнював рух ешелонів. Ті, хто це робив і потрапив в руки режиму, сильно за це постраждав. Я бачив відео, де їм прострілювали ноги.
– На зустрічі із представниками української влади ви запропонували внести зміни у постанову Кабінету Міністрів щодо компенсації білоруським воїнам і родинам загиблих. Як зараз ситуація із цими виплатами?
– Поки закон працює в нинішньому вигляді, ніяких виплат сім’ї наших загиблих побратимів не отримують від держави. Вони отримують тільки те, що ми самі збираємо, «скидаємося». У нас там є невеликий фонд, щоб допомогти нашим пораненим, придбати щось важливе, і також допомогти сім’ям загиблих. Хочемо виправити цю ситуацію (з відсутністю виплат, — ред.), бо ми, білоруси, кров’ю і потом це довели.
Народні депутати нас почули. Я побачив, що вони самі розуміють потребу, вони вже мали заготовки щодо таких змін. Сподіваюся, що вже найближчим часом цей закон буде змінений і сім’ї наших загиблих побратимів зможуть отримати компенсацію.
«Я заслужив жити в нормальній країні»
– Також на ваших зустрічах із народними депутатами України йшлося про те, що ви хочете бути офіційними представниками білоруського народу. Як ви плануєте виконувати цю роль?
– На цій зустрічі ваші народні депутати заявляли, що бачать в нас легітимних представників білоруського народу. Ми вже довели на полі бою, що ми дійсно підтримуємо ваші інтереси. Ми воюємо за вас і ми справді для вас брати.
Позиція цих депутатів: «У нас є багато питань до «кабінету» Світлани Тихановської, а до вас питань немає». Ми обговорювали ці зміни до закону, а також можливість для нас вчитися за кордоном на рівні із солдатами ЗСУ.
Це потрібно, бо коли ми переможемо, ми не будемо дивитися в бік Росії від слова «зовсім». Ми побудуємо стіну і тільки часом будемо заглядати, вилізли вони зі своїх печер, чи ні. Наше місце в європейській сім’ї. Ми — європейський народ. Але ми зараз знаходимося в окупації.
Нас Лукашенко просто продав за кредити і різні подачки. Лукашенко говорить: «Мені Володя (Путін, — ред.) — брат». А мені Володя — не брат! І сім’ї моїй — не брат! Не потрібно білорусам розказувати, що росіяни нам брати. Те, що вони роблять, нормальні цивілізовані люди не будуть робити. Нам з ними точно не по дорозі. У нас буде нормальна демократична держава, верховенство права, ми будемо співпрацювати із НАТО, мати натовське озброєння. Оце моя мрія. Щоб мої діти жили в нормальній країні. Щоб я не мусив в Польщу їздити за пральним порошком. Я заслужив жити в нормальній країні.
Коли я зустрічаюся із вашими депутатами, я в житті таких світлих відкритих людей не бачив. Я дивлюся на вашого міністра оборони: дай Бог кожному такого міністра оборони. А коли я дивлюся в Білорусі — це засідання «воскових фігур», дідів, з яких перед нарадами пилюку здувають і міль відганяють. Для чого вони нам такі? Білорусь повинна відходити від цього. Вони заважають нам жити. Ми хочемо жити по-новому. Ми за це і воюємо.
– А які питання з вашої точки зору є до кабінету Світлани Тихановської?
– Скажу свою особисту думку. Кабінет Тихановської був створений 112-114 днів тому. І який результат? Нуль. Одні розмови. За цей час ми повністю зробили навчання і перевели наш підрозділ на натівську класифікацію. Ми брали участь у бойових діях. У нас були втрати, але і хороші результати.
Не зрозуміло, чому вони у Вільнюсі, розуміючи що сьогодні вся європейська геополітика зосереджена в Україні. Чому ви, сидячи у Вільнюсі, призначаєте собі когось там міністром оборони? А ви нас, людей зі зброєю, запитали? Вони планують сидіти у Вільнюсі і «виражати занепокоєння»? Насправді, тільки взявши в руки зброю, на сьогодні можливо звільнити нашу країну. Ні санкції, ні якісь політичні заяви не звільнять Білорусь. Цей режим сильно «вчепився» за владу. Можна тільки скинути цей режим зі зброєю в руках. Інакше це ще 20-30 років може тривати.
Я впевнений, що Україна зацікавлена в такому сусіді, щоб їй в спину не летіли ракети, щоб не було загрози удару «з тилу». Щоб були нормальні добросусідські відносини. Так само зацікавлені Литва і Польща. Тому на нас та на наші подальші дії покладають багато надій.
«…війна — дуже, дуже дороге «задоволення»
– Чи отримує ваш полк волонтерську допомогу від діаспори та інших держав?
– Так. У нас є рахунок, на який можна донатити. Нам допомагають кілька діаспор з різних країн. Допомагають дуже багато, тому я особисто хотів би після війни із ними зустрітися обійняти їх і подякувати. Нам би без такої допомоги було дуже важко. Допомагають з дронами, покупкою автомобілів, речами. Це дуже потрібно, бо війна — дуже, дуже дороге «задоволення».
– Я бачив, що до вас приєднався підрозділ аеророзвідки «Пагоня». Наскільки близькі ви до об’єднання всіх білоруських добровольців у одне формування?
– Досі є певні розбіжності у наших поглядах, хоча мета спільна. Але ми як нормальні, адекватні люди зможемо домовитися і об’єднатися. І ми йдемо до цього. Всі хто хоче, можуть із нами співпрацювати та об’єднуватися. Мені байдуже, це білорус із Полку Калиновського, чи із якогось добробата. Для мене він – брат, і ми дивимося в один бік – в бік вільної демократичної Білорусі.
Нагадаємо, раніше «Сила правди» вже розмовляла із представниками бійців інтернаціонального легіону з Білорусі.
