Торгівля людьми та трудова експлуатація українців були серйозною проблемою вже давно. Проте, з початком повномасштабної війни чимало наших громадян стали ще більш уразливими щодо цього, передусім через зубожіння та загрозу бойових дій.
Центр журналістських розслідувань «Сила правди» в рамках проєкту «Медіаграмотність у регіонах України» поспілкувався з правоохоронцями, експертами та жертвами торгівлі людьми і трудової експлуатації на Волині, одному з транзитних регіонів України, щоб зрозуміти, як протистоять цим злочинам у нових умовах.
Торгівля людьми та трудова експлуатація: що це і в чому різниця
Згідно з міжнародним законодавством торгівля людьми включає вербування, перевезення, приховування, примусове утримання і використання людей шляхом погрози, застосування сили, примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю стану або шляхом підкупу.
Торгівля людьми узагальнює такі поширені види злочинів, як сексуальна експлуатація, примусове жебрацтво, торгівля людьми на органи, примусове залучення до кримінальної діяльності та трудової експлуатації. На практиці найчастіше можна спостерігати трудову та сексуальну експлуатацію, тобто примусові роботи на будівництві, у сільському господарстві та примусове надання сексуальних послуг. Якщо йдеться про українців, понад 86% торгівлі людьми — це саме примусова праця. Йдеться як про використання українців за кордоном, так і всередині країни.
Як зрозуміти, що вас експлуатують або ви стали жертвою торгівлі людьми? Радник міністра соціальної політики та представник ГО «Велес» Віктор Вальчук наводить чотири спільні ознаки й одну, яка відрізняє саме трудову експлуатацію.
«По-перше, роботодавці в людини можуть забирати паспорт нібито для виготовлення страховки, санітарних книжок, інших документів. Потім паспорт не повертають», — розповідає Вальчук. – По-друге, це проживання в нелюдських умовах. Наприклад, ми анкетували людей, які спали на дерев’яних ярусних ліжках у приміщенні, де на 50 людей одна кухня, один холодильник, один унітаз. Це не є належними умовами проживання під час виконання робіт, ні за нашим законодавством, ні за міжнародним».
Третьою ознакою є несплата або несвоєчасна виплата обіцяної заробітної плати.
«По-четверте, це вчинення насильства. Але часто коли запитуєш людей, чи вчиняли над ними насильство, кажуть: «Ні, нас не били». Починаєш питати, чи обзивали, ображали: «Та це кожен день було». Тобто психологічне насильство вчиняють дуже часто, але люди не усвідомлюють, що це теж насильство», — розповідає Віктор Вальчук.
Ключова різниця між торгівлею людьми та трудовою експлуатацією загалом зводиться до того, що при експлуатації людина може піти із цієї «роботи» без значних негативних наслідків, крім втрати заробітку (якщо він був), але з власної волі робить вибір лишитися.
«Якщо людина працює, але вона має можливість підійти до роботодавця і сказати «мені важко, віддайте кошти, я не хочу працювати» і її без проблем відпускають, або людина вільно пересувається, тобто людина могла відмовитися чи звернутися за допомогою, якщо людина може піти із роботи без негативних для себе наслідків, це трудова експлуатація. Коли є торгівля людьми, людина хоче чи не хоче, не може покинути місце роботи без негативних наслідків», — розповідає Вальчук.
90% жертв нікуди не звертаються
Щодо торгівлі людьми є офіційна статистика. Згідно з нею, за роки незалежності понад 300 тисяч українців постраждали від торгівлі людьми. До початку повномасштабної війни понад 60% постраждалих були чоловіками, а понад 85% були жертвами трудової експлуатації, як виду торгівлі людьми. Причому 55% постраждалих мали вищу або професійну освіту.
Проте ключова проблема цих даних у тому, що понад 90% жертв не звертаються за допомогою, а відповідно і їх історії не враховані, каже начальник управління міграційної поліції Головного управління Нацполіції у Волинській області Олександр Зотько.
«Це прихований злочин. У 90% випадків люди не звертаються ні в поліцію, ні в інші структури за допомогою. Багатьом соромно перед родичами чи знайомими визнати, що стали жертвою торгівлі людьми, особливо сексуальної експлуатації. Чоловікам також важко визнати, що вони стали жертвами трудової експлуатації. Часто такі випадки виявляють лише, якщо родичі постраждалих допоможуть їм звернутися й отримати допомогу. Проте важливо це робити, бо злочинна діяльність триває і можливо інші люди потрапляють на гачок», — розповідає Зотько.
Експлуататори часто намагаються ізолювати жертву не тільки фізично, але і переконати її, що ніхто не допоможе і нікому не варто довіряти, бо немає іншого виходу, ніж важко працювати в нелюдських умовах. Особливо тривожний сигнал, коли роботодавець змушує відпрацьовувати якісь «борги».
«Потрібно бути пильними, якщо хтось переконує вас, що не варто довіряти своїм близьким, родичам, державі, адже так вас можуть переконати, що це нормально брати участь у незаконних схемах, які є однією з форм торгівлі людьми. Якщо ви відчуваєте занепокоєння, коли потрапили до злочинців «на гачок», потрібно не боятися звертатися за допомогою», — переконує Олександр Зотько.
«Сама винна», «вони знали, куди їхали» та інші стереотипи
Одинока мати Марина з Луцька розповіла свою історію на умовах конфіденційності. Ймовірне порушення її прав трапилося у 2022 році, коли вона поїхала в Польщу збирати яблука «у пана», щоб заробити на утримання доньки-школярки.
Попри те, що Тетяна працювала на сільськогосподарських роботах, медичної страховки та офіційного договору вона не мала. Під час роботи в садах її збив трактор, в результаті чого Тетяна пошкодила ногу і на кілька тижнів втратила здатність повноцінно ходити.
Хоча після інциденту власник господарства надав їй домедичну допомогу та відвіз у лікарню, він вирахував витрати на паливо та медикаменти з її заробітку. На думку «пана», Тетяна сама винна, бо трактор наїхав на неї через її «неправильне розташування». Також у результаті її звільнили, тому жінка майже без коштів повернулася в Україну. Одначе, звертатися за допомогою вона не хоче, адже, мовляв, «не хоче зв’язуватися» з державними органами та не вірить, що може щось довести у протистоянні з польським фермером.
Окрім недовіри до державних органів та сумнівів у власних силах, жертвам торгівлі людьми заважає суспільний осуд.
«Часто читаю коментарі наших «диванних експертів» типу «та вони знали, куди вони їдуть». Особливо це стосується жінок, які стали жертвами сексуальної експлуатації. Насправді жінки часто думають, що їдуть на сільськогосподарські роботи. Вони не знають, що їх везуть для сексуальної експлуатації. Але потім у результаті слідства встановлюють, що їх везли саме для цього», — розповідає Віктор Вальчук.
Проте навіть якщо жінки свідомо їдуть надавати сексуальні послуги, важливо встановити різницю між проституцією та сексуальною експлуатацією, вважає експерт.
«В нас були випадки одиноких мам, які мають на утриманні дитину з інвалідністю. Дитині потрібно двічі на рік провести реабілітацію. А ця жінка працює продавцем у підприємця в магазині. Де вона візьме такі кошти? І ось їй надходить пропозиція на два тижні поїхати займатися проституцією. Обіцяють за ці два тижні 1000 доларів. Вона залишила дитину на дідуся і бабусю й поїхала. На стадії вербування їй обіцяли 5-7 клієнтів, захищений секс і гідну оплату. А фактично вийшло 30 клієнтів, жодної контрацепції, венеричні захворювання, клієнти в стадії наркотичного сп’яніння, катування та знущання. Якби їй під час вербування сказали правду, що там буде, невже вона би погодилася? Ось в чому різниця між проституцією та сексуальною експлуатацією», — пояснив Віктор Вальчук.
Ще один стереотип, яким користуються експлуататори — це юридична неграмотність жертв. Наприклад, це стосується паспорта і питання депортації.
«Розвінчаю типовий міф: якщо ти нелегально працював і втік без паспорта, то депортують. Ним користуються такі «роботодавці», які думають, що раз паспорт у них, то ти все одно повернешся. А жертв лякають, що якщо підеш у консульство, то консул тебе затримає і депортує. Але насправді наші консульства не мають повноважень когось депортувати. Це роблять правоохоронні органи держави перебування. І то жертв торгівлі людьми це не стосується», — пояснив Віктор Вальчук.
Ще одна пересторога жертв торгівлі людьми у тому, що про їх звернення про допомогу до поліції чи інших органів влади стане відомо, а тому не вдасться уникнути розголосу. А зважаючи на те, що бути жертвою такого злочину, особливо сексуальної експлуатації, досі соромно для багатьох, в органах влади запевняють, що можуть гарантувати конфіденційність інформації.
«Не тільки в поліції, але й в інших державних органах ця інформація є конфіденційною, тільки для службового користування. Ми навіть можемо підмінити анкетні дані, щоб не було витоку в середовищі, де ця людина проживає чи працює», — запевняє Олександр Зотько.
Іноді злочинні схеми, жертвами яких стають українці за кордоном, діють завдяки самим же українцям, розповідає експерт. Саме наші колишні чи нинішні співвітчизники краще розуміють слабкі місця потенційної жертви.
«Парадокс у тому, що українці продають українців. Часто це наші ж громадяни. Наприклад, жінки повиходили заміж за іноземців, наші чоловіки, які там перебувають легально. Вони ж інших українців, користуючись їх вразливим станом, використовують для наживи», — каже Віктор Вальчук.
Яка специфіка на Волині?
На жаль, випадки торгівлі людьми виявляють і всередині України. Зокрема, на Волині такі випадки виявляють переважно у сільському господарстві.
«На сьогодні найгостріша проблема в трудовій експлуатації. Обманним шляхом запрошують на різного роду роботи. Людина відпрацює передбачений час, а обіцяних грошей не отримує, документи їм не повертають, щоб примусити більший час працювати. Це важка робота у сільському господарстві, у сфері послуг. Наприклад, були випадки роботи на полях, випасу худоби», — відзначають у поліції.
«Тут частіше відбувається не торгівля людьми, а порушення трудового законодавства. Примусова праця. В тому числі примусова дитяча праця. Наприклад, у мене є інформація про волинських фермерів, які не платять по 2-3 місяці заробітну плату. Хіба це під час війни не є трудовою експлуатацією? Так, згідно з національним законодавством це порушення трудових прав у частині виплати заробітної плати. Але якщо подивитися з людської точки зору, хіба це не трудова експлуатація? За що має сім’я виживати?», — каже Віктор Вальчук.
Також із початком повномасштабної війни Волинь як одна із транзитних областей на кордоні з Польщею стала полем для роботи шахраїв, які запрошують працювати за кордон або ж просто заманюють у пастку під виглядом прихистку біженців, що тікають від бойових дій.
Торгівля людьми під час війни
Повномасштабна війна з Росію принесла нові виклики у проблемі торгівлі людьми. Внутрішньо переміщені особи та біженці стали новою вразливою ціллю для вербувальників.
«Згідно з офіційною статистикою до повномасштабної війни було більше чоловіків постраждалих. Часто це була будівельна галузь. Зараз переважають жінки й галузь сільського господарства. Наші люди зараз і так перебувають у тяжкому, вразливому стані, тому шукають можливості та стають жертвами таких схем», — пояснює Віктор Вальчук.
За неофіційною статистикою, яку ведуть неурядові організації з протидії торгівлі людьми, з початком повномасштабної війни за кордоном зникли безвісти понад 20 тисяч громадян України. Багато з них, імовірно, стали жертвами торгівлі людьми.
«Ми знаємо про випадок, коли злочинці на пунктах перетину кордону під виглядом надання прихистку просто забирали жінок з дітьми в невідомому напрямку. Жінка з трьома дітьми перетнула кордон із Польщею. По камерах установили, що вона сіла в білий «Мерседес» і поїхала в невідомому напрямку. Її чекали волонтери у Варшаві, щоб надати допомогу, але вона туди не доїхала. На зв’язок жінка не виходить досі. І таких історій безліч. Ось це нове явище, те що «принесла» повномасштабна війна», — розповідає експерт.
Нерідко історії трудової експлуатації українців за кордоном починаються під виглядом надання прихистку. Про такий шлях експертам з протидії торгівлі людьми розповіли чимало жінок з дітьми, які зупинялися в приватних господарствах.
«Наприклад, жінка розповідає, що в Польщі їх розмістили в приватному будинку, але за проживання змушували різати цибулю 16-18 годин на день. Від цього в неї обличчя та очі опухли та сльозилися. Це реальна трудова експлуатація. Зрозуміло, що ніякий песель (PESEL — ідентифікаційний номер у Польщі, – ред.) не оформляв такий «роботодавець», ніяку допомогу як біженка вона теж не отримувала», — розповідає Віктор Вальчук.
Як врятуватися або допомогти іншим?
Оскільки випадки торгівлі людьми та трудової експлуатації українців трапляються як в Україні, так і за кордоном, шляхи виходу можуть бути різними.
Всередині країни як правоохоронці, так і експерти радять передусім звертатися в поліцію, за телефоном 102. Для звернення за допомогою Віктор Вальчук також радить телефонувати на гарячу урядову лінію 1547.
«Вона як для постраждалих від насильства, так і від торгівлі людьми. Якщо людина з порушенням слуху, є сайт 1547.ukc.gov.ua, де можна залишити відгук. На таких людей варто звертати увагу, бо люди з інвалідністю залишаються невидимими постраждалими в нашій країні. Також можна звертатися до громадських організацій, які працюють в нас. Навіть якщо це не профільна, а просто благодійна організація. Це може бути «Карітас», «Рокада», вони можуть перенаправити, бо ми тісно співпрацюємо», — розповідає Вальчук.
Якщо ж постраждалі знаходяться за кордоном, варто передусім телефонувати на єдиний номер порятунку 112. Також існують спеціалізовані українські сервіси, наприклад, за номером 527 — гаряча лінія консультування мігрантів (щодня з 08:00 до 20:00), а також сайт www.527.org.ua. Окрім цього експерти радять за можливості звертатися безпосередньо у посольства та консульства України.
Україна налагоджує співпрацю з багатьма країнами щодо протидії торгівлі людьми. В нашій країні притягають до відповідальності вербувальників, у тій країні притягають до відповідальності експлуататорів. Також в європейських країнах людина, яка свідчить проти свого роботодавця, має право на перебування 30 днів. Якщо буде доведено, що це злочин торгівлі людьми, буде надано 30 днів і первинна соціальна допомога. Але якщо навіть людина не хоче співпрацювати, щоб притягнути до відповідальності кривдника, її повернуть додому без штрафних санкцій», — пояснює Віктор Вальчук.
Нагадаємо, раніше «Сила правди» розповідала про двох волинян, які «постачали» українок у польський бордель, після кількох років судового розгляду уникли ув’язнення.
