У 2020 році в Україні зафіксували майже 209 тисяч повідомлень про насильство в сім’ї. З них 87% надійшло від жінок, 1,6% – від неповнолітніх. Волинь, принаймні офіційно, в числі найблагополучніших областей в цьому контексті. Та чи можна вважати низьку статистику звернень до поліції позитивним показником?
Центр журналістських розслідувань «Сила правди» зібрав цифри, історії та фахові коментарі, аби розібратися, як же виглядає шлях від злочину до покарання і з чим стикаються постраждалі.
З року в рік Міністерство соціальної політики заявляє про те, що кожна п’ята жінка в Україні потерпає від сімейного насильства. Однак, коли «Сила правди» надіслала інформаційний запит щодо даних, на основі котрих роблять такі висновки, то виявилось, що власного дослідження Мінсоцполітики не проводить. Там опираються виключно на дані Національної поліції.
Згідно з даними Національної поліції України за 2020 рік, на Волині кількість повідомлень про домашнє насильство найменша з-поміж інших облестей і становить 3 тисячі 359 заяв. З них 3 тисячі 327 надійшло від жінок, 32 – від чоловіків, а неповнолітні минулоріч, за інформацією правоохоронців, не зверталися за захистом.
Загалом по Україні у 2020 році майже в усіх областях спостерігалося суттєве зростання кількості звернень стосовно домашнього насильства, порівняно із попередніми трьома роками. В масштабах країни кількість звернень зросла у 1,5 раза порівняно з 2019 роком і майже удвічі, порівняно з 2017 та 2018 роками!
Динаміка приросту випадків на Волині у 2020-ому порівняно з 2017 роком незначна у порівнянні з іншими областями – на 10%, а в порівнянні із попереднім 2019 роком – на 26%. Кращі показники на Хмельниччині, Рівненщині та Дніпропетровщині, де з року в рік фіксують приблизно однакову кількість таких випадків.
Лідером в рейтингу приросту повідомлень про домашнє насильство є Миколаївська область. У 2020-ому тут зафіксували майже утричі більше повідомлень, порівняно з 2019-м, та учетверо більше порівнюючи із 2017-м. На другій позиції – Житомирщина зі зростанням кількості повідомлень у 2020-ому порівнюючи з 2019-м на 27% та так само майже учетверо порівнюючи із 2017-м. Третя – Одещина з приростом кількості звернень у 2020-ому майже удвічі порівнюючи з 2019-м.
Стабільно зростає кількість звернень від неповнолітніх. У 2020-му найбільше повідомлень від них про домашнє насильство зафіксовано у Донецькій, Львівській та Дніпропетровській областях.
Локальна статистика Головного управління Нацполіції у Волинській області щодо домашнього насильства дещо відмінна від загальнонаціональної. У 2017-ому році, за даними правоохоронців, жертвами домашнього насильства стали четверо неповнолітніх і троє людей похилого віку. У 2018-ому – 4 дітей і 4 пенсіонерів. При цьому двічі насильство вчиняли неповнолітні. У 2019-ому році постраждали від знущань в сім’ї шестеро осіб, які не досягли 18 років, і троє людей похилого віку.
Адмінправопорушення вчинили десятеро неповнолітніх. Найбільше кримінальних правопорушень, пов’язаних з насильством в сім’ї, фіксують правоохоронці Луцького, Камінь-Каширського та Ковельського відділів поліції. А адмінправопорушень – в Ковельському, Луцькому та Нововолинському районах. Найспокійнішою в цьому контексті є Старовижівщина, там таких звернень найменше.
Громадські роботи від 150 до 240 годин; арешт до 6 місяців; обмеження волі до 5 років; позбавлення волі до 2 років — такі покарання передбачає стаття 126-1 Кримінального кодексу України для тих, хто систематично здійснює домашнє насильство. Але бодай до таких вироків доходить, звісно, не завжди.
Торік волинські суди винесли 10 вироків за статтею 126 Кримінального кодексу України. У дев’яти випадках справи стосувалися насильства вчиненого відносно жінок і один відносно неповнолітньої доньки. Обвинуваченим присудили громадські роботи і лише в одному випадку насильнику призначили реальне позбавлення волі через те, що він вже притягувався до адмінвідповідальності за анологічні вчинки і не виправився.
Саме до кримінальної, а не адміністративної відповідальності за домашнє насильство притягують тоді, коли воно стає регулярним. Скільки саме правопорушень потрібно для визнання їх регулярними, у законодавстві чітко не вказано. Проте з судової практики випливає, що для цього потрібно не більше п’яти епізодів домашнього насильства впродовж одного календарного року.
За кожною цифрою – сумна історія…
«Я, людина, яка має дві вищі освіти, почувалась ніким. В мене забрали телефон і місце для сну було лише на коврику. Ввечері чоловік знущався, а ранком казав “тобі це здалося”»
Це фрагмент однієї з історій, які в онлайн-щоденнику «Мені здається» розміщують постраждалі від домашнього насильства. Сайт створили Інститут когнітивного моделювання, «Товариство Червоного Хреста України» та телеведуча й активістка Марія Єфросиніна. Платформа запрацювала на початку лютого цього року і є абсолютно анонімною. Користувачі й користувачки, що вирішують розповісти свою історію, за бажанням можуть додати позначку «готова/ий говорити» і лишити свою електронну адресу.
Одна з постраждалих пише: спершу чоловік та свекруха знущалися над нею морально, а за кілька років дійшло і до рукоприкладства. Після невдалої спроби жінки забрати дитину і піти з сім’ї, їй почали щоденно погрожувати і забирати телефон. Її родичів до будинку не впускали, а за якийсь час чоловік почав переконувати дружину, що вона божеволіє і насправді жодних скандалів між ними немає.
«Після дня народження сина він знову розбив цілу кімнату на очах у дитини, потім почав знущатися з мене. Тоді вперше я також застосувала силу і взяла його за шию. На що він взяв кухонний ніж і пішов на мене… Слава Богу ніж він поставив з рук. Після цього я кожну ніч проводила у ліжку дитини, боялася заснути… Через декілька днів я запитала, чому він так поводиться і знову почула: “Ти дурна, тобі все здалося”… Дитина мене благала, щоб ми йшли звідти і через тиждень ми пішли, я вибрала час, коли він був спокійний і ми пішли. Тепер я шукаю сили в собі, щоб подати документи на розлучення, уже пів року не можу зібратися з силами, дуже його боюся»
Повну історію можна прочитати за посиланням.
Керівник правозахисної громадської організації «Велес+» Віктор Вальчук говорить:
«Ні поліцейські, ні будь-хто інший не вміє читати думки і бачити по людині, що вона страждає. Якщо людина страждає від домашнього насильства, це проблема. І про це не можна мовчати»
Чоловік вже давно працює у правозахисній галузі — надає правову допомогу постраждалим від домашнього насильства і реалізовує проєкти для запобігання та протидії «щоденному злочину» – домашньому насильству. Він стверджує — найбільш дієво звертатися до поліції. Навіть якщо попередній досвід співпраці з поліцейськими не був позитивним. В Луцьку працюють два екіпажі спеціалізованої мобільної поліцейської групи, які виїжджають суто на виклики, що стосуються домашнього насильства.
В законодавстві є спеціальні засоби щодо протидії домашньому насильству. Це терміновий заборонний припис, який поліціянт має право виписати на термін до 10 діб. Для кривдника він містить три зобов’язання:
- Покинути місце проживання (перебування) з постраждалою чи постраждалим.
- Не наближатися до місця проживання (перебування) постраждалої особи.
- Не контактувати з нею чи з ним.
«Аналогічний припис, обмежувальний припис, виносить суд. Термін вже можна отримати від місяця до шести. Тут вже з’являється заборона на контакт з постраждалою дитиною і заборона розшукувати постраждалу особу, якщо вона переховується. Це стаття 24 Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству», — додає Віктор Вальчук.
Під час контакту поліцейських з постраждалою їй пропонують дати відповіді на питання з форми оцінки ризиків. Вона складається з 27 запитань, що передбачають відповідь «так» або «ні» і мають визначити, від якої форми домашнього насильства постраждала людина (сексуальне, фізичне, економічне, психологічне) і яка ймовірність, що воно повторюватиметься. Тобто визначається високий, середній чи низький рівень повторного вчинення домашнього насильства. Після цього, поліцейський приймає рішення про видачу кривднику заборонного припису.
Якщо квартира чи будинок, де мешкає сім’я, належить кривднику, такі приписи все одно не втрачають силу, тож це не той сценарій, коли без житла може залишитися постраждала.
Не менш гостро стоїть питання домашнього насильства, спрямованого на дітей. У 2020-му в Україні за допомогою до поліції звернулися 3 433 дитини. І, очевидно, ця цифра не є наближеною до реальної кількості постраждалих.
«У мого батька є проблеми з алкоголем…Вдома постійні сварки, агресія, навіть бійки. Одного разу, коли мені було років 12, батько розбив мені ніс, бо я плакала. Я пробачила, але запам’ятала на все життя, що таке може статися. Мама теж агресивна, постійно знервована, невдоволена. Іноді дозволяє собі піднімати руку. Але я вже доросла… Найстрашніше те, що у мене є молодша сестра і вона буде надалі жити у цьому бруді. Після того, що відбувається вдома, вона має нервовий тик», — розповідає ще одна користувачка «Мені здається».
Юрист пояснює, що законодавство визнає дитину постраждалою і тоді, коли будь-яка із форм домашнього насильства була спрямована на неї, і тоді, коли дитина стала свідком насильства, навіть знаходячись у сусідній кімнаті. Для того, аби на родину, в якій страждає дитина, звернули увагу, достатньо заяви когось із свідків або звернення його чи самої дитини на Дитячу гарячу лінію за номером 116111, з мобільного будь-якого оператора безкоштовно.
«Сила правди» провела анонімне опитування, аби дізнатися, чому значна частина постраждалих від домашнього насильства не звертаються до поліції. Респондентами стали близько 200 постраждалих. З них до правоохоронних органів звернулось не більше 30%.
«Бо у нашій сім’ї “не виносили сміття з дому”»
«Соромно, тому що це рідний брат мого батька. Соромно, тому що не сказала про це батькам. Соромно, що ця людина живе з нами»
«Підлітку не вірили»
«Я була дитиною, було соромно, не знала, що зможу знайти допомогу»
«Я була дитиною і підлітком, був страх, що заберуть від батьків в інтернат. Також неодноразово була свідком ситуації фізичного насилля, де постраждалий повідомляв у поліцію, але вона ніяк не вирішувала це питання, не допомагала»
«Ніхто не підтримує. Чекаю, коли дитині виповниться рік, щоб розлучитися»
З початком карантину рівень домашнього насильства зріс. У Великій Британії кількість жінок, убитих чоловіком вдома, зросла втричі. Схоже спостерігають у всьому світі. Про українські реалії розповідає і Віктор Вальчук.
Юрист каже, що в його практиці були ситуації, коли у відділках поліції не хотіли приймати заяви від постраждалих осіб, посилаючись на карантин в країні. Людині пропонували залишити заяву в скринці для заяв, скарг та пропозицій. Проте прийомом та реєстрацією такої заяви від постраждалої особи займається оперативний черговий такого відділу поліції. Він зобов’язаний прийняти заяву та видати
постраждалій талон-повідомлення про її реєстрацію. Це закріплено наказом МВС № 357 від 27 квітня 2020 року.
Також правозахисник наголошує — домашнє насильство має циклічний характер, тож так звана фаза каяття, примирення не є гарантією, що знущання припиняться. Мовчати про домашнє насильство не можна. Якщо вам здається, що ви страждаєте, найімовірніше, вам все-таки не здається.
Матеріал підготовлено Центром журналістських розслідувань «Сила правди» в рамках проєкту підтриманого National Endowment for Democracy
