25–26 липня в Луцьку тривав VI Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера». На території Окольного замку відбувалися публічні обговорення, поетичні читання, виступи стендап-коміків та музичних виконавців. Відомі українські й іноземні літератори, стендапери, медійники, історики ділилися думками щодо головної теми фестивалю – про межі причетності, передусім особистості до своєї спільноти.
«Сила правди» теж побувала на дійстві і зафіксувала цікаві «фронтерні» цитати.
Нинішні межі причетності українців уже котрий рік безапеляційно визначає російсько-українська війна. Тому «Фронтеру» відкривав воїн. Військовослужбовець, письменник і художник Валерій Пузік звернувся з промовою, яку почав готувати на фестиваль у грудні 2025 року, на позиції, в норі, поблизу села Степове Запорізької області. Коли писав, попередив своїх побратимів: якщо загине, аби промову передали за адресою. Ось фрагмент із промови Валерія Пузіка (повна версія Тут):
«Я переконаний, що література, написана військовими, може говорити зі світом гучно, на рівних, правдиво. І нам не потрібно шукати українську «кращу» версію Ремарка, Гемінгвея чи ще когось. Більше того, нам не потрібно апелювати до їхніх імен. Це комплекс меншовартості. Це знецінення роботи українських авторів, які вже понад десять років захищають нашу країну. Це знецінення праці митців, які загинули за майбутнє України. У нас достатньо своїх голосів. Нам просто потрібно навчитись вимовляти їхні прізвища голосно та з гордістю. Не квилити, не лобіювати особисті інтереси, не рухатись за модою, а працювати над тим, аби підсилити українські наративи в світі чесними та правдивими текстами. Часто вони роблять боляче. Цього болю не потрібно боятись».
Багато з того, що згодом промовляли на фестивальній сцені, повторювало і пояснювало сказане паном Валерієм: і в країні, і в світі треба різними можливими способами підсилювати українське, причетність до суспільної пам’яті, і болючої теж.
Фронтерівцям нагадали про тих, хто вже ніколи нічого не створить. На екрані світилися імена митців, яких убили росіяни, лунали їхні вірші, а вислови промовляли з… картонок. Стежили за перфоменсом проєкту «Недописані» і батьки полеглого поета Максима Кривцова, вірш якого декламували.
При тому учасники «Фронтери» відповідали й на питання, що роблять з російською літературою, коли стикаються з тим в житті. Військовослужбовець і письменник у жанрі фентезі Павло Дерев’янко говорив про те, що ця проблема існуватиме ще довго, бо це Росія, а не Україна «сторічно ввалювала мільйони-мільярди грошей на просування своєї культури по всьому світу». Письменник-фантаст і видавець Макс Кідрук поділився, як відмовився від ідеї видати мемуари американського астронавта Скотта Келлі, в яких той описував і спільну роботу з російськими космонавтами на МКС:
«Я не готовий в цей час тягти в інформаційний простір України стільки русні, хай навіть нейтральної. Ми відвалили за право видати цю книжку купу грошей, і вона хороша, я вас запевняю. Але ми її не видамо».
На продовження цього тренду гуморист та волонтер Олександр Сердюк упродовж двох днів розігрував особливі лоти – диски із записами російських виконавців, які за донат на Сили оборони можна було в своє задоволення знищити у компанії з кимось із українських зірок, присутніх на фестивалі.
А тим часом військовослужбовець Андрій Овчарик закликав відвідувачів «Фронтери» наповнювати ящик з-під снарядів книгами. І на запитання, які найпотрібніші, уточнював: найчастіше його побратими просять передати їм щось із фантастики та фентезі.
Павло Дерев’янко як військовослужбовець має цьому пояснення, і воно – не про втечу від реальності, а про те, що і цей вид літератури часто дає відповіді на питання з реальності:
«Фентезі – це дійсно для мене інструмент дистанціюватися, дати цю оптику. Той, хто не хоче занурюватися, просто отримує історію про вовкулаків, які когось вбивають або повбивають їх… Але той, хто хоче зрозуміти, одразу співвідносить цю історію з воїнами, з добровольцями, з ветеранами, з тим, що відбувається зараз, – воно їм відлунює. Це все, знову ж таки, – про причетність».
Поетеса, літературознавиця Галина Крук, яка з Павлом Дерев’янком зустрілася на фокусній дискусії «Межі причетності. Відчувати своїх», говорила про те, що у часи війни відбувається вимушена причетність: коли людина не може уникнути важкого досвіду. Водночас каже: у часи війн твориться велика частина літератури, яка допомагає людям порозумітися:
«Література дозволяє людям із різним індивідуальним досвідом залишати свої свідчення та осмислення. Завдяки цьому читачі можуть порозумітися між собою як у конкретному часі, так і «понад часом і поза часом».
Та є таке, казали військові, що не кладеться на папір зараз. Валерій Пузік зауважив, що це вже не про межі причетності, а про межі ізольованості:
«Війна – це дуже брудно. Не знаю, якби я писав правду про війну…».
Великий роман про російсько-українську війну варто писати через років десять, не раніше. Таке пролунало на фестивалі з уст колумніста та літературознавця Олександра Бойченка. Він пояснив: книга буде кращою, коли хоч трохи охолоне єдине нині побажання на адресу держави-окупанта.
«Книги будуть, якщо буде справжня причетність, — підхопив його слова Павло Дерев’янко. — Коли ви робите донат, ви тим самим берете на себе відповідальність. Ви причетні до долі якогось невідомого вам підрозділу, який боронить якесь село, якусь посадку, де ви ніколи не були, і навряд чи колись будете. Але ви усвідомлюєте, що це ваші співвітчизники боронять вашу Батьківщину… Будь ласка, будьте причетні, будьте відповідальні – донатьте, тому що саме завдяки тим, хто зараз на позиціях, в окопах, посадках, у підвалах робить свою бойову роботу, ми тут в тилу маємо можливість слухати про розумні речі і загалом вести розмову про українську культуру, яку зараз захищає тільки український солдат».
Мирослава Барчук мала слово у темі «Медіа як простір пам’яті». Поділилася, що надто багато тепер подій, які варто запам’ятати, і одній людині зробити це не під силу. Саме тому одну з головних ролей тут беруть на себе медійники. Однак треба собі розуміти, що через інтернет-платформи наш простір пам’яті можуть заповнювати зовсім неекспертні й при тому популярні особи.
«Медіа – це не просто простір пам’яті, це конструктор пам’яті, – уточнила Мирослава Барчук. – Це те, що конструює пам’ять, конструює наші спогади. А отже, конструює ідентичність нашу. Тому це надзвичайно важливо. А тепер створюється зачароване коло, тому що є медіа, є соціальні мережі, є блогери, є якісь YouTube-блогери, мільйонники. Вони конструюють щось інше. Це трішки інша ідентичність. Навіть якщо це не є антиукраїнська ідентичність, але це щось інше, нові антенки, інші тригери. І утворюється зачароване коло оцих різних бульбашок, які неможливо потім перетнути…».
Мирослава Барчук навела приклад із американською блогеркою Лорою Лумер, яка має майже двохмільйонну аудиторію, вхожа у владні кабінети. Американка, поширюючи роками російську пропаганду, недавно заявила, що… помилялася. Барчук наголошує, що й українці мають таку біду – неекспертних, неетичних блогерів-мільйонників, з якими рахуються навіть представники влади з огляду на їхню впливовість та кількість підписників. Зокрема медійниця вказала на Дмитра Гордона.
Головна редакторка онлайн-видання «Українська правда» Севгіль Мусаєва підкреслила, якою важливою на цьому фоні є підтримка людьми «білих» медіа:
«Я вважаю, що якщо медіа є корисним, медіа є важливим, то його має підтримувати аудиторія. Я проти того, щоб медіа на 100% фінансувалося донорами, тому що тоді незрозуміло, для кого це робиться. І тому для мене paywall (метод обмеження доступу до матеріалів на сайті, який вимагає від читача певної оплати – Ред. СП) – це про зв’язок з аудиторією і, звісно, про заробіток. Якщо ми щось робимо, значить це цінно і для людини має велике значення».
Загалом же «Фронтера»-2026 комусь відкрила, а комусь підсилила українські імена, які варто знати і слово яких варто шукати: окрім названих в цій статті, Ольга Ольхова, Любов Якимчук, Василь Карп’юк, Ігор Мітров, Наталія Старченко, Євген Лір, Євген Шибалов, Світлана Тараторіна. Окрема подяка і хору «Оранта», який дивував публіку й іноземних гостей програмою «Ні, ні я не ту кохав!», але тепер хором». А ще цей фестиваль був і про те, щоб «Фронтері»-2027 теж усе вдалося.
Раніше «Сила правди» писала, що Центр журналістських розслідувань «Сила правди» запустив особистий кабінет для учасників спільноти, яка підтримує єдине незалежне розслідувальне медіа Волині.
