Уродженець Любешівщини, суддя Верховного Суду Михайло Смокович утретє не пройшов конкурсного відбору на посаду судді Конституційного Суду України. Він тричі проходив співбесіду з Дорадчою групою експертів і так і не зміг переконати її міжнародних членів, що відповідає критерію високих моральних якостей. Претензії були щодо прозорості набуття житла, конфлікту інтересів, академічної доброчесності та фаворитизму в суді, який він очолював. І 2024-го, і 2026 року за нього голосували всі троє українських членів групи — але закон вимагає ще й двох голосів від міжнародних експертів.
Усі три співбесіди Дорадчої групи експертів із Михайлом Смоковичем транслювалися онлайн. Центр журналістських розслідувань «Сила правди» переглянув записи 2024, 2025 і 2026 років, а також вивчив рішення та офіційні повідомлення Дорадчої групи.
Волинська династія судді КАС
Михайло Смокович народився у селі Великий Курінь на Любешівщині. Батьки працювали в колгоспі. Першу освіту газоелектрозварювальника здобув у 1981 році. Відтоді працював у Київській пересувній механізованій колоні «Київводбуд». Далі опанував фах водія, згодом – екскаваторника. Служив в армії. У 1987–1991 роках навчався в юридичній академії імені Дзержинського (нині — Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого) за спеціальністю «юрист». Після цього працював у прокуратурі міста Луцька, обіймав посади стажистів, старшого слідчого, слідчого в особливо важливих справах. З 1994 року його перевели в обласну прокуратуру на посаду старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю. З червня 1995 знову працював в прокуратурі Луцька.
Суддівську кар’єру розпочав у 1996 році з посади судді Луцького міського суду. На початку 2000-х Смокович став суддею Апеляційного суду Волині, згодом Вищого адмінсуду. У листопаді 2017-го указом президента призначений суддею Касаційного адмінсуду. Менше як за місяць Смоковичу довірили його очолити: за нього проголосувало 27 з 28 учасників зборів.
7 грудня 2025 року термін його повноважень на цій посаді збіг. Наразі Михайло Смокович – суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Смокович – доктор юридичних наук, професор. Викладає в Національному університеті «Острозька академія» та Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
У своїй біографії він вказує, що має двох братів і двох сестер. Брати є пенсіонерами: один – Петро Смокович – мешкає в Росії, інший – Василь – на Харківщині. Одна сестра – Лідія Чубир – живе у Запоріжжі і працює на комунальному підприємстві, інша – Віра Смокович – є суддею Волинського окружного адмінсуду.
Дружина Юлія Смокович – на пенсії, у подружжя двоє дорослих дітей. Син Олександр є підприємцем, а донька Людмила – студентка.
Суддею Луцького міськрайонного суду працює племінник і тезка кандидата Михайло Смокович. Сюди його перевели із Запоріжжя вже під час повномасштабної війни разом з Тетяною Антіповою. Антіпова і Смокович, згідно з їхніми деклараціями, мешкають разом і мають спільну дитину. А суддя Волинського апеляційного суду Віктор Гапончук — племінник дружини судді Юлії Смокович.
Спроба «зайти» в Конституційний Суд
Михайло Смокович розпочав свою суддівську кар’єру того ж року, коли було ухвалено Основний закон держави – Конституцію України, у 1996 році. Через майже три десятки років служитель Феміди з великим досвідом вирішив спробувати себе у Конституційному Суді.
У міру того, як у суддів Конституційного Суду спливає термін повноважень, оголошують конкурси на вакантні посади. За квотою з’їзду суддів конкурс оголошує Рада суддів України – саме в такому відборі й брав участь Михайло Смокович. Вперше – у конкурсі до Конституційного Суду у 2024 році. Відтоді він тричі проходив співбесіди з Дорадчою групою експертів.
Це спеціальний незалежний орган в Україні, який проводить попередню оцінку моральних якостей кандидатів на посади суддів Конституційного Суду України. ДГЕ діє у складі шести членів – порівну з представників України та міжнародних експертів:
- трьох національних членів призначають Президент України, Верховна Рада та з’їзд суддів;
- ще трьох призначає Кабінет Міністрів: одного – за пропозицією Венеційської комісії, двох – за пропозиціями міжнародних та іноземних організацій.
Рішення Дорадча група ухвалює щонайменше чотирма голосами, і принаймні два з них мають належати міжнародним членам. Якщо голоси діляться порівну, під час повторного голосування вирішальними стають голоси трьох «міжнародників». Саме це правило й визначило долю Михайла Смоковича в усіх трьох конкурсах.
Ті, хто успішно проходить співбесіду на доброчесність, переходять до другого етапу – оцінювання рівня компетентності у сфері права: спеціальних тестувань і завдань для перевірки професійних знань. Його проводить та сама Дорадча група.
На співбесідах 2024 та 2025 років Михайло Смокович ще обіймав посаду голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Проте термін його повноважень закінчився 7 грудня 2025 року і в 2026 році він брав участь у третьому конкурсі як звичайний суддя КАС.
Отож, у 2024 році Михайло Смокович вперше брав участь у відборі за квотою з’їзду суддів.
У результаті першої співбесіди з ДГЕ кандидатуру Смоковича відхилили. За те, що він не відповідає критеріям доброчесності, висловилося троє членів дорадчої групи: Морін О’Коннор, Алеш Залар і Ганна Сухоцька. Водночас троє підтримали Смоковича: Василь Шакун, Ярослав Романюк і Оксана Васильченко. Питання виставили на переголосування. Проте ніхто з членів групи думки не змінив. Відтак кандидатуру Михайла Смоковича визнали такою, що не відповідає високим моральним якостям. Згідно із Законом України «Про Конституційний Суд України», щоб претендент успішно пройшов співбесіду, за нього має проголосувати щонайменше четверо членів ДГЕ і серед них має бути принаймні двоє міжнародних експертів. У випадку Смоковича проти висловилися всі троє міжнародних членів, а повторне голосування нічого не змінило — тож за законом вирішальними стали саме їхні голоси.
Ще на посаді голови Касаційного адміністративного суду Михайло Смокович прийшов на другу співбесіду – 18 травня 2025 року. Проте цього разу він не витримав шквалу питань від членів ДГЕ і оголосив про бажання знятися з конкурсу.
«Шановні члени дорадчої групи, дякую вам за таке щире зі мною спілкування. Я зрозумів підходи до оцінки тих питань, і проблем щодо моєї діяльності. І я хочу у вас попросити, звертаюся з заявою про припинення участі у конкурсі», – заявив Михайло Смокович.
Попри власну відмову змагатися за посаду судді КСУ Смокович вирішив спробувати щастя і втретє. Для цього підготував нові документи і свідчення, які, як він вважав, могли переконати ДГЕ в його доброчесності.
Третя співбесіда відбулася 1 серпня 2026 року. Цього разу Дорадча група зосередилася передусім на фінансовій доброчесності та достовірності декларування, а окремий блок запитань стосувався службового житла. А 7 серпня на офіційному засіданні ДГЕ так і не ухвалила рішення щодо Михайла Смоковича: голосів для цього не вистачило.
Нагадаємо: щоб успішно пройти цей етап і отримати допуск до тестування, потрібні чотири голоси «за», з яких принаймні два — від міжнародних членів. Михайла Смоковича підтримали якраз четверо: українці Оксана Васильченко, Ярослав Романюк і Василь Шакун та міжнародна експертка Морін О’Коннор. Алеш Залар і Ганна Сухоцька були проти — тож другого «міжнародного» голосу забракло. У підсумку рішення щодо кандидата не ухвалили взагалі, а до наступного етапу він не пройшов. Туди вийшли шестеро інших кандидатів, які претендують на дві вакансії.
Житло і конфлікт інтересів: головні претензії до кандидата
Упродовж трьох співбесід експерти щоразу фокусувались на трьох ключових сумнівах: отримання житла від держави у Луцьку і Києві, конфлікті інтересів щодо прокуратури, де працювала дружина Михайла Смоковича Юлія, і Державної аудиторської служби України, яку з листопада 2022 року очолює його колишня аспірантка Алла Басалаєва.
Спершу члени ДГЕ поцікавились механізмом отримання житла від держави у Луцьку і Києві. Смокович виписався з квартири в Луцьку в 2004 році перед її приватизацією родиною. Оскільки Смоковичі – вихідці з Любешівщини, вони мали статус постраждалих від аварії на ЧАЕС. Їм надали житлові чеки, які забезпечували право на приватизацію житлової площі. Уся сім’я використала їх, приватизувавши квартиру у Луцьку. А сам суддя зберіг своє право на додаткові квадратні метри попередньо виписавшись з помешкання.
У 2007 році він отримав у користування службову 4-кімнатну квартиру в Києві площею 143,3 кв. м. Експерти мали сумнів щодо того наскільки законно судді дісталася найбільша квартира з усіх виділених для представників Феміди. Зокрема, вони констатували, що для збільшення площі Михайло Смокович вписав у члени сім’ї свою матір. Офіційно жінка була зареєстрована там лише чотири місяці. Суддя намагався переконати експертів у тому, що він мав право на робочий кабінет у квартирі і що за законом його різностатеві діти потребували окремих кімнат.
Щодо короткочасного спільного проживання з матір’ю, то суддя запевняв, що вона дійсно планувала жити у столиці, але не змогла адаптуватися до шуму залізниці та літаків біля будинку.
«На вашу думку, чи не подумає зовнішній спостерігач, що ваша мати зареєстрована вами як член вашої родини, разом з дружиною, вами і дітьми, для того, щоб отримати більшу квартиру, ніж та, на яку ви в іншому випадку могли б претендувати?» – поцікавилася членкиня ДГЕ Морін О’Коннор.
«Моя сім’я так не подумає. Я думаю, зовнішній спостерігач про це не подумає, тому що кожен в селі, кожен в області знає, як я ставився до матері, як я її доглядав і так далі. За нашими традиціями, за батьками має доглядати найменший син, але погодилась її доглядати моя найменша сестра. Тому вона переїхала з Києва, вона не могла проживати в Києві в квартирі, особливо не переносила залізницю. Крім того, біля будинку зупинка електропоїздів, чути оголошення і літаки», – сказав Михайло Смокович.
«Але цей процес буде спостерігати більше людей, ніж мешканці вашого села. Народ України має можливість подивитися це інтерв’ю. Ваші члени родини отримали три квартири від держави, дві в Луцьку і одну в Києві, правильно? Із ваших пояснень виходить, що ви планували жити з вашою матір’ю в Києві, але це не спрацювало, їй не подобався Київ. Це тому ви, чи точніше ваша матір, вирішили інвестувати в будівництво ще однієї квартири в Луцьку на початку 2006 року?» – уточнила експертка.
«Шановні члени Дорадчої групи експертів, у моєї матері п’ятеро дітей: три сини, я найменший, і дві дочки. І наш найстарший брат, він проживав і проживає в Росії. Після того, як мав йти на пенсію, він планував переїхати з дружиною до Луцька. Тому це інвестиції його, і він будував…» – відповів кандидат.
Експерти цікавилися, чому Михайло Смокович не брав самовідводів, коли йому на розгляд потрапляли адміністративні позови звільнених за підсумками переатестацій прокурорів. Адже його дружина, яка працювала у відомстві, в період реформування прокуратури відмовилась проходити співбесіду, відтак її також звільнили. За підрахунками Дорадчої групи, суддя КАС Смокович ухвалив 15 рішень на користь звільнених прокурорів, 9 з яких стосувалися прокурорів з Києва, де раніше працювала його дружина. ДГЕ вбачала у цьому потенційну упередженість та конфлікт інтересів.
«Я думаю, сторонній спостерігач в цьому випадку мав слідкувати за позицією Генеральної прокуратури України, яка була відповідачем у справі і відводів для мене не заявляли. Вони ж знали, що я чоловік колишньої їхньої працівниці. Тому не повинно виникати ніяких сумнівів щодо розгляду мною таких справ», – відповів кандидат.
Подібні претензії були в іноземних експертів і до того, що Михайло Смокович не заявляв відвід приблизно в півсотні справ, де позивачем була Державна аудиторська служба, яку очолює його колишня аспірантка Алла Басалаєва.
«… у мене з нею ніяких стосунків, ніякого приватного інтересу я не маю, тому не маю конфлікту інтересів для того, щоб заявляти самовідводу», – сказав Михайло Смокович.
Академічна доброчесність: плагіат, Scopus і диплом за доповіддю
Під час другого конкурсу, 18 травня 2025 року, ДГЕ суттєво розширила перелік претензій, додавши нові пласти питань, яких взагалі не було у 2024 році. Зокрема про академічну доброчесність судді. Кандидату висунули звинувачення у науковому плагіаті у статті 2021 року про касаційні фільтри, де виявили запозичення фрагментів дослідниці Катерини Стафійчук. На це суддя відрапортував, що, можливо, у самому тексті посилання відсутні, але у списку джерел відповідні дослідження вказані. Також з’ясувалося, що стаття Смоковича в Scopus містила понад півсотні джерел, які взагалі не стосувалися права (наприклад, про будівельні суміші).
«…в мене статей більше 150 і я просто шокований, де могли з’явитися такі джерела. Проводилось рецензування статті. Якщо треба, то я надам примірник статті. Ось вона. Цю статтю я відправив у журнал на початку 2019 року, потім направив двічі нагадування, відповіді я не отримав.
Я вже втратив надію, що вона буде опублікована. А на початку 2021 року я дізнався, що в Scopus є ця стаття. Я також був здивований і звертався до них двічі. І посилав той примірник, який я їм посилав з самого початку, для того, щоб вони внесли відповідні зміни. Ніхто не вніс. І на сьогодні я дізнався, що по їхніх правилах зміни внести неможливо. І єдине, що необхідно, і я їх це прошу, щоб вони закрили статтю. Це єдиний вихід», – резюмував Михайло Смокович.
Були претензії у членів ДГЕ щодо, так би мовити, спрощеної процедури отримання Михайлом Смоковичем диплома доктора філософії права в Міжрегіональній академії управління персоналом. За словами експертів, Михайло Смокович захистив дисертацію у формі доповіді.
«Запропонували мені це зробити у формі доповіді. Я доповів перед членами спецради. І за результатами цієї доповіді мені вручили диплом доктора філософії права локального рівня. І навіть про це ніхто не знав. Оце ви дізналися через 16 років. Ніде я цей диплом не використовував, тому що він ніяких для мене прав, пільг і так далі не давав. Крім того, я вже через 5 місяців захистив кандидатську роботу», – каже суддя.
Згадали служителю Феміди і справи за участю експрезидента Петра Порошенка (який раніше ввів Смоковича до Конституційної комісії) та Волинського окружного адмінсуду (де працює рідна сестра кандидата Віра Смокович). Михайло Смокович сказав, що не заявляв про самовідвід у таких справах, бо не мав у них жодного приватного інтересу.
«З президентом Порошенком я не знайомий. Якщо брати про участь у такій інституції як Конституційна комісія, то, мабуть, мені вже необхідно покидати суддівську практику. Тому що я постійно в комісіях з Верховною Радою, з різними суб’єктами владних повноважень, в різних конференціях. Тобто, на мій погляд, тут взагалі не було підстав для самовідводу», – констатував Смокович.
До слова, усі три співбесіди кандидата з Дорадчою групою експертів транслювалися онлайн. Проте 18 травня 2025 року ефір призупиняли на вимогу головуючої. Це відбулося тоді, коли члени експертної групи перейшли до обговорення чутливих деталей, що торкалися третьої особи.
Фаворитизм і спроба вплинути на Дорадчу групу експертів
Під час кожної з трьох співбесід Дорадча група експертів питала Михайла Смоковича про лобіювання ним кандидатури Олега Кривенди до Великої Палати Верховного Суду. Фаворитизм, на думку інтерв’юерів, проявився в тому, що голова КАС на зборах суддів наприкінці 2023 року не включав питання про обрання делегата, бо чекав, коли Кривенда набуде права балотуватися. На зборах суддів у 2024 році він висунув його кандидатуру і публічно агітував її підтримати. Більше того, ще до цих виборів у медіа з’явилася публікація, де нібито зі слів голови КАС стверджувалось, що саме Кривенду відрядять до Великої Палати.
– Ви давали інтерв’ю одному з журналістів і серед іншого ви сказали, що на цих зборах не делегували нікого, а в майбутньому делегуєте до Великої палати суддю Кривенду. А звідки ви наперед могли знати, коли рішення приймають збори суддів, а не ви особисто? – запитав національний член Дорадчої групи експертів Ярослав Романюк.
– Ніяким репортерам я інтерв’ю не давав і такого не говорив. Говорилося в колективі, що Кривенда буде приймати участь. Збори були забезпечені, було таємне голосування. Всім була надана можливість брати участь у виборах, – резюмував Михайло Смокович.
– На зборах 8 січня ви вносили кандидатуру судді Кривенди і агітували своїх колег, щоб вони підтримали цю кандидатуру. Чому?
– Я маю право на це. Крім того, я як голова відповідаю за організацію роботи суду, за розгляд справ, терміни і так далі. Цей кандидат для мене був вигідний як голові. Якщо оберуть судді когось іншого, то після нього необхідно забрати всі справи, їх перерозподілити, знову терміни, знову розгляд справ по-новому і так далі. В цьому була основна причина, як голови. Але що стосується судді, то… Кривенду я знав ще з Верховного Суду України, це дуже відповідальний суддя і він зараз це показує.
Після негативної оцінки Дорадчої групи Михайло Смокович передав секретарям судових палат Касаційного адміністративного суду копії рішення ДГЕ про його індивідуальну невідповідність критеріям високих моральних якостей. Він ініціював нараду суддів, де вони обговорювали рішення Дорадчої групи експертів щодо можливого фаворитизму і конфлікту інтересів.
Під час наступної спроби пройти конкурс до Конституційного Суду члени ДГЕ розповіли, що їх «закидали» листами на захист кандидата: свої звернення їм адресувала понад половина суддів КАС ВС, Рада суддів України, а також інші установи, які до того ж сформували свої висновки про співбесіду. На їхню думку, це спроба Смоковича задіяти неформальний вплив на державні інституції, посадовців та науковців для підтвердження своєї кандидатури до КСУ.
«Так, від Ради суддів України я вам направив два листи, – підтвердив Михайло Смокович. – Тому що я особисто, як голова суду, до них звертався, як до авторитетного компетентного органу, з приводу роз’яснень і рекомендацій по розв’язанню конфлікту інтересів. Це стосується самовідводів, якщо хтось з родини працює в органах прокуратури. Чи може суддя розглядати справу, якщо прокуратура є стороною в справі. Це дуже важливе питання для всіх. На сьогодні, якщо є співпраця між керівником і аспірантом, а потім аспірант десь обіймає якісь посади, то чи буде конфлікт інтересів, якщо відповідна юридична особа, де знаходиться цей аспірант, є стороною у справі? Це питання, скажу вам, дуже обговорювалося серед суддів, тому що багато суддів викладає, багато у суддів є студентів. Тобто це ще питання не до кінця вирішене, воно потребує ще такого більш глибокого наукового вивчення. Але на сьогодні Рада суддів дала відповідь на це питання. Сказавши, що тут необхідно завжди враховувати чи є приватний інтерес».
На це міжнародні експерти зауважили, що врегулювання конфлікту інтересів в українських судах не повинно відрізнятися від того, як це працює у світі.
«Багато ваших відповідей ви даєте в такому дусі, що ми маємо розуміти, як це відбувається в українському контексті, – зауважила Морін О’Коннор. – Але ми не знаємо, як це робиться в Україні. Але конфлікт інтересів – не є суб’єктивним стандартом, суб’єктивною концепцією. Це об’єктивна річ. І, наскільки я розумію, ви кажете, що це ситуація, яка розглядається відповідно від справи, відповідно від обставин, але це не дуже корисно було б для судової влади. Є універсальні стандарти і люди повинні їх розуміти і застосовувати. І це не така складна концепція конфлікту інтересів. Тобто, ви пропонуєте обґрунтування за тими проблемними питаннями, які ми виявили, але я маю сказати вам, що це не йде на користь українській судовій владі, якщо ви будете продовжувати покладатися на суб’єктивний аналіз поняття конфлікту інтересів».
Згадали експерти і про те, як Михайлові Смоковичу в 2017-ому вдалося потрапити до Верховного Суду. Вони припустили, що Вища кваліфікаційна комісія суддів, яка відбирала кандидатів, зробила для нього виняток.
– Коли розпочинався конкурс, в положенні про конкурс так було передбачено, що в разі, якщо в наступному етапі за результатами перевірки рівня практичних навиків суддя не набере мінімальної необхідної кількості балів, він припиняє участь у конкурсі. На другому етапі брали участь 382 кандидати. З них близько 50 осіб не набрали мінімальної кількості балів. В тому числі і ви. Але тоді Вища кваліфікаційна комісія… внесла зміни у своє положення про конкурсну процедуру і передбачила, що на цьому етапі необхідно сумувати кількість балів першого і другого етапів. І саме так ви подолали цей етап і продовжили свою участь в конкурсі. Цікавим є те, що з тих 50 кандидатів жоден у підсумку не став переможцем конкурсу. Єдиний – це ви. Чи можете ви прояснити цю ситуацію? – запитав Ярослав Романюк.
– Це все вирішували колегальні органи, які є легальними. Не 50 суддів, а 43. Так, дійсно, ввечері було оголошено, що я не подолав другий етап, чи підетап, назвемо його так. Але через добу, признаюсь вам, коли я був у спортзалі, повідомили, що я подолав. Для мене це було сюрпризом. Однак, коли я ознайомився з рішенням, я зрозумів, що Вища кваліфікаційна комісія вчинила за законом, що етап – це весь іспит. А тести і написання судового рішення – це складові етапу, – відповів Михайло Смокович.
Дружба з Абловим і пожертви ЗСУ
Були питання і щодо зв’язків з колишнім заступником голови Окружного адміністративного суду міста Києва Євгенієм Абловим. Журналісти зафіксували, що Михайло Смокович був на вечірці з нагоди дня народження фігуранта «плівок Вовка» у березні 2019 року.
«Я голова Касаційного адміністративного суду і в моїх правилах вітати голів усіх судів, системи адміністративних судів, а також їх заступників з днем народження. І зранку в цей день я привітав Євгена Валерійовича Аблова із днем народження. І я ще хотів з ним зустрітися, в мене були деякі питання з приводу управлінської діяльності. Він сказав, що він ввечері буде тамто, можемо зустрітися. Тому я приїхав ввечері на ту зустріч. Ніяких тісних, ніяких дружніх, ніяких приватних таких відносин у мене з Абловим ніколи не було і немає», – відповів Михайло Смокович.
Цікаво, що національних членів Дорадчої групи експертів під час співбесід цікавила благодійність судді Смоковича.
«Михайло Івановичу, – звертався до кандидата член ДГЕ Ярослав Романюк. – перш ніж надати можливість поставити запитання іншим членам Дорадчої групи експертів, хоча ми вже вичерпали відведений ліміт, мені би хотілося поставити вам ще одне запитання. Ознайомлюючись із матеріалами, які ми накопичили щодо вашої кандидатури, серед іншого кинулося в очі, що ви в 2023 році пожертвували приблизно 2,5 мільйона гривень. Це більше 60 тисяч доларів. У зв’язку з цим я хочу запитати вас, коли почалося широкомасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну, Верховний Суд припинив здійснення правосуддя. Голова Верховного Суду переїхав у Львів. А де були ви, Михайло Іванович? І чим ви займалися? І яка роль очолюваного вами Касаційного адміністративного суду у підтримці Збройних сил України, суду і ваша особиста? Що це за кошти 2,5 мільйона? Куди ви їх пожертвували?»
На це Михайло Смокович відповів, що на початку повномасштабної війни не розгубився: забезпечив безперебійну роботу суду і комунікацію з суддями, працював у «правничому батальйоні». А щодо підтримки ЗСУ сказав таке:
«Можливо, це нескромно але починаючи з квітня 2022 року по сьогоднішній день. З мого рахунку, на підставі моєї заяви, з фінансового управління Верховного Суду перераховано у Національний банк України на рахунок Збройних сил України з 7 мільйонів гривень».
Отже, три спроби стати суддею Конституційного Суду для Михайла Смоковича завершилися невдало. Наразі він залишається суддею Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Конкурс за квотою з’їзду суддів триває без нього: до етапу оцінювання компетентності вийшли шестеро кандидатів на дві вакансії.
Нагадаємо, раніше «Сила правди» писала, як кандидатки з Волині проходили співбесіди на посади суддів Вищого антикорупційного суду.
