Минуло понад п’ятсот днів повномасштабної війни, яка змусила мільйони українців залишити домівки. За офіційними даними, у Волинській області зареєструвалися понад 77 тисяч внутрішньо переміщених осіб, а 53 тисячі з-поміж них досі мешкають в області. В окремих громадах ВПО становлять близько 14% офіційної кількості населення, а зважаючи на кількість волинян, які виїхали за кордон, то й більше.
Ці цифри приблизні через труднощі із підрахунком. Попри це, важливість внутрішньо переміщених осіб для умовно «тилової» Волинської області важко переоцінити. Центр журналістських розслідувань «Сила правди» в рамках проєкту «Медіаграмотність у регіонах України» поспілкувався з експертами, представниками благодійних фондів та самими ВПО, щоб дізнатися, чи вдається їм стати повноцінною частиною громади, досягати тут власного успіху та допомагати загальному розвитку громад.
Інтеграція та «синдром відкладеного життя»
Якщо у перші дні, тижні, місяці повномасштабної війни критично важливим було задоволення базових потреб внутрішньо переміщених осіб у продуктах, засобах гігієни, одязі, тимчасовому житлі, то на сьогодні ключовими стають також питання інтеграції їх у громаді, допомоги в тому, щоб побудувати нове майбутнє тут.
«Питання інтеграції важливе. Частина людей, які приїхали на Волинь, живуть так званим «відкладеним життям», чекають на перемогу, повернення додому й не бажають інтегруватися. Волиняни, які надавали прихисток, розповідали, що багато з ВПО навіть не розпаковували свої валізи й чекали можливості повернутися», — розповіла професорка кафедри політології та державного управління Волинського національного університету імені Лесі Українки Оксана Ярош.
Вона разом із колегами з України та Польщі проводить наукове дослідження того, як у Луцьку та польському Любліні допомагали ВПО та українським біженцям відповідно. Зокрема, відзначають успішні приклади спільної роботи місцевого самоврядування, громадських організацій та бізнесу в наданні прихистку, забезпеченні виплат, базових потреб в освіті тощо. Однак, проблеми залишаються. А серед них і психологічні обмеження щодо інтеграції, які потребують уваги фахівців.
«Для включення «нових» мешканців у громаду потрібна фахова психологічна допомога. Такі послуги є доступними. Однак тут ключовим є те, що допомога має бути фахова, бо квітнуть буйним цвітом пропозиції «психологів» після проходження ними дводенних тренінгів. Такі послуги можуть стати великою шкодою для здоров’я тих, хто ними скористається», — пояснила Оксана Ярош.
Житло – постійна проблема
Ще однією перешкодою є проблема забезпечення постійним житлом, яке також могло би дати відчуття нового стабільного дому.
«Через рік залишається гострою проблема постійного житла для внутрішньо переміщених людей. Щодо тимчасового прихистку немає великої проблеми, його можна знайти, а от постійне проживання — гостра проблема досі. Є приклади зусиль міжнародних організацій, ініціативи окремих осіб, але поки проблема лишається. Водночас у тимчасових прихистках людей кількісно зменшилось, адже хтось повертається, хтось виїжджає за кордон», — відзначила науковиця.
І справді, у тимчасових прихистках мешкає лише маленька частина навіть зареєстрованих ВПО області. За даними Волинської ОДА, у гуртожитках закладів освіти, які є найтиповішими прихистками, станом на травень 2023 року мешкали менш як 2% всіх ВПО, зареєстрованих в області. Натомість більшість мешкає дисперсно, тобто окремими сім’ями або невеликими групами в орендованому житлі. А ще є певна частка тих, хто не зареєструвався ВПО у місцевих органах влади з певних причин, а тому їх практично неможливо точно облікувати.
Додаткові труднощі виникають через уже згадані психологічні обмеження, які призводять до ізоляції багатьох внутрішньо переміщених осіб. Такі люди не хочуть шукати постійну роботу, не знаходять нових друзів, іноді взагалі майже не виходять із дому.
«Іноді ВПО не йдуть працювати, навіть коли є хороша вакансія. Дехто не готовий прийняти те, що вони тут залишаються надовго. А знайти роботу — це залишитися тут принаймні на рік-два. Навіть серед тих, у кого вже просто немає будинку, чи житло на окупованих територіях, багато все ще чекають. Це схоже на дуже дивний синдром відкладеного життя. Мені здається, що таку установку буде складно змінити без прямого заклику від влади: «залишайтеся там, де ви є, бо країну треба відбудовувати». Проте на сьогодні це надто «токсичний» заклик і влада на нього не піде. А громадські організації можуть не мати достатньо впливу. Є люди, які виходять із квартири тільки в магазин. Вони не можуть нормально соціалізуватися в громаді, бо вони просто не бачать потреби у цьому. Іноді проблема не в тому, що громади не допрацьовують. Проблема психологічна. Їх складно запросити на якийсь тренінг, щоб подолати ці ментальні шори, бо вони просто майже не виходять із дому», — розповів регіональний координатор благодійного фонду «КримSOS» у Волинській області Антон Євтушок.
Успішні зусилля щодо інтеграції
Попри психологічні, бюрократичні та організаційні труднощі, для інтеграції ВПО працює ціла низка громадських організацій та фондів.
Зокрема це один із ключових напрямків фонду «Рокада». Вони мають 20-річний досвід роботи з біженцями в Україні, а під час повномасштабної війни допомагають ВПО як виконавчий партнер управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Щоб підсумувати цей досвід разом з іншим організаціями у червні 2023-го «Рокада» провела у Луцьку форум організацій, які допомагають ВПО.
«Сьогодні одним з основних наших викликів є не просто інтеграція ВПО, а зміна їх іміджу в очах приймаючої громади. Насправді їх активність і залученість може бути ініційована не лише ВПО, адже всі ми добре знаємо, що зараз з цим дуже складно, а з ініціативи місцевих мешканців», — розповіла соціальна працівниця по роботі з громадами «Рокади» на Волині Тетяна Франчук.
Наприклад, таким заходом стала толока у місті Рожище, яку організували представники фонду разом із місцевими мешканцями у травні 2023-го. До неї долучилися ВПО, яку проживають у гуртожитку поруч.
Ще одна проблема, яку виявляли працівники фонду, – дітей ВПО часто не віддають у місцеві школи боячись конфліктів через несприйняття та можливі цькування.
«Наше рішення було невідкладне та креативне — для дітей ВПО та їх батьків провели низку показів вистав Луцької театральної студії «ДогориДригом». Частиною заходів стали інтеграційні майстер-класи від режисера театру для налагодження взаємодії дітей-переселенців між собою та з дітьми-акторами», — розповіла Франчук.
Окрім цього, вони проводять «Екскурсії з істориком», де внутрішньо переміщеним особам розповідають про історію, культуру та цікаві місця громад, де вони мешкають: Горохова, Луцька, Володимира та інших. Загалом запланували 10 екскурсій упродовж цього літа у різних громадах. Також ВПО разом з активними мешканцями громад, представниками влади навчаються на тренінгах із проєктного менеджменту.
«Насправді, нові люди в громаді — це різноманіття в культурному ландшафті громади, обмін традиціями, кулінарними особливостями та іншими культурними аспектами. ВПО можуть мати значний вплив на економіку громади. Багато з них мають навички та здібності, які можуть сприяти економічному розвитку, зміцнити взаєморозуміння та співробітництво між громадами. Вони можуть бути активними учасниками громадських ініціатив і волонтерської роботи. Сьогодні, приймаючи та підтримуючи внутрішньо переміщених осіб, громада може не лише використати їх особистий потенціал. Сам факт проживання в громаді ВПО може слугувати підставою для участі в грантових конкурсах, можна отримати доступ до навчальних онлайн-платформ», — підсумувала Тетяна Франчук.
Шляхи успішної інтеграції
Проте, серед вимушених переселенців чимало і тих, хто успішно інтегрувався у місцеву спільноту з власної ініціативи та потрапив у сприятливе середовище. Наприклад, Поліна Спільна разом із батьками виїхала з рідної Чаплинки Херсонської області ще 24 лютого 2022-го.
«Ми виїхали одразу, як тільки розпочалося повномасштабне вторгнення. Завчасно готувалися до того, що ймовірно таке може бути. Одразу зібралися і поїхали в перший же день. Спочатку два тижні на Закарпатті, потім місяць в Горохові, а потім у Луцьку», — розповіла дівчина.
Дізнатися про місця реєстрації, отримання допомоги їй вдалося відносно легко завдяки власним цифровим навичкам:
«У Горохові варіантів небагато. Знайшли ЦНАП (Центр надання адмінпослуг, — ред.), оформилися, та й все. В Луцьку так само: заходиш в Google, шукаєш де оформляють і знаходиш інформацію буквально за першим посиланням. Зрозуміло, що можуть бути деякі недоліки щодо оформлення чи виплат. Але в країні війна, можна потерпіти якісь окремі незручності».
Можливість бути корисною для громади вона також знайшла в мережі завдяки рекомендаціям в Instagram. Так вона долучилася до волонтерського хабу «СпівДія» на базі Молодіжного центру Волині у Луцьку. Тут Поліна стала волонтеркою і допомагала іншим ВПО.
«Я їх знайшла, бо рекомендації в Instagram — це велика сила. Спочатку я прийшла в Молодіжний центр на захід щодо міжкультурного діалогу. Потім вони набирали волонтерів у «СпівДію» і я вирішила приєднатися», — пояснила дівчина.
Вона все ще має надії повернутися у Чаплинку після звільнення, проте поступово «обживається» у Луцьку.
«В мене ще надія є повернутися, але я вже не бачу в цьому великого сенсу. Наприклад, у мене вже тут стільки речей, що їх туди вже доведеться відправляти поштою. Спочатку я теж думала, що швидко повернемося, то навіщо оформлятися в школу? Але час пройшов і от я вже у Луцьку закінчила навчальний рік», — розповіла Поліна.
Ради ВПО, щоб мати власний «голос» у громаді
Ще одним інструментом, завдяки якому внутрішньо переміщені особи можуть організовано апелювати до влади, комунікувати із громадськими організаціями, розв’язувати спільні проблеми, стають ради ВПО.
Їх в області допомагають створювати низка організацій, зокрема і згаданий фонд «Рокада». Тут за це відповідає менеджерка із роботи з громадами Ольга Хамініч. За її словами, ради ВПО — це дорадчі органи при органах місцевого самоврядування. Станом на кінець червня таких рад у громадах Волинської області було вже щонайменше десять.
«Мета такої ради — це посилення участі ВПО у громадському та політичному житті громад, сприяння пошуку довготривалих рішень, розширення потенціалу місцевої влади в питаннях їх інтеграції, врахування потреб та інтересів ВПО в процесі розробки політик та ухвалення управлінських рішень на місцевому рівні», — пояснила Ольга Хамініч.
На практиці вони займаються захистом інтересів внутрішньо переміщених осіб, проводять дослідження та опитування для виявлення їх типових проблем, координують зусилля різних організацій для допомоги, організовують навчання проєктному менеджменту для охочих ВПО та представників громад.
«Як не прикро, але ми вже звикли, що постраждалі люди, переселенці — це люди, котрі весь час щось просять і готові лише отримувати. На жаль, такий уже склався стереотип. Але завданням нашого проєкту є залученість ВПО до процесів, що відбуваються в громаді, мати вплив на прийняття рішень, особливо тих, що стосуються безпосередньо ВПО. Не просити, а, засукавши рукави, долучатися», — розповіла Хамініч.
Наприклад, у Вишнівській громаді поблизу кордону із Польщею створили раду ВПО, яка проводила анкетування щодо актуальних проблем внутрішньо переміщених. На основі цього обіцяють будувати політику в громаді для задоволення потреб цієї категорії людей.
Нагадаємо, напередодні «Сила правди» розповідала, де на Волині за кошти ЄС будують житло для вимушених переселенців.
