Міністерство цифрової трансформації до 10 липня приймає пропозиції до розробленого ним євроінтеграційного законопроєкту, що вносить зміни до Закону «Про доступ до публічної інформації». Водночас громадські активісти й медійники звертають увагу, що у проєкті закладено небезпечні норми, які фактично звужують чинні права громадян у цій сфері та потенційно можуть сприяти приховуванню публічної інформації, що породжує корупційні ризики.
Міністерство цифрової трансформації України до 26 червня 2026 року приймає пропозиції в рамках громадського обговорення розробленого ним євроінтеграційного законопроєкту, який вносить зміни до Закону «Про доступ до публічної інформації» щодо доступу до такої інформації та її повторного використання.
Експерти, які проаналізували законопроєкт, повідомили, що він звужує право українців на доступ до публічної інформації. Зокрема, про це заявили співавторка чинного Закону «Про доступ до публічної інформації» Оксана Нестеренко та експертка з відкритих даних, засновниця Конференції закритих даних Надія Бабинська.
Надія Бабинська передусім порушила проблему доцільності активного втручання у якісні українські закони. Вона нагадала, що 2021 року експерти Офісу ефективного регулювання провели порівняльний аналіз і виявили, що українське законодавство про доступ до інформації «передбачає більш сприятливе регулювання доступу до відкритих даних», ніж європейське.
Аналізуючи сам законопроєкт, Надія Бабинська зокрема звернула увагу на формулювання «повторне використання»:
«У статті 4 цього закону закріплено принцип забезпечення доступу до публічної інформації – вільне отримання, поширення та будь-яке інше використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього закону, крім обмежень, встановлених законом. ……..На мою думку, «будь-яке використання» – поняття ширше, ніж «повторне використання». І в Мінцифри не пояснили, навіщо дублювати визначення з директиви, якщо наше законодавство вже має ширше поняття».
Співавторка українського закону про публічну інформацію Оксана Нестеренко взагалі відзначила, що частина запропонованих в законопроєкті положень суперечить Конституції України, змінює природу права на доступ до інформації та свободи інформації а також створює нові механізми обмеження інформаційних прав.
«Після отримання відкритої інформації особа реалізує вже не право на доступ до інформації, а гарантовану статтею 34 Конституції України свободу вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію. Саме так працює класична модель інформаційних прав у правовій державі. Натомість законопроєкт пропонує іншу логіку. Він намагається встановити додаткові обмеження щодо використання та поширення інформації, яка вже була визнана відкритою та правомірно надана особі. Фактично пропонується створити новий проміжний правовий режим: інформація ніби відкрита, але користуватися нею можна не повною мірою», – пояснює експертка.
Ще одна проблема законопроєкту, яку відзначають експерти, стосується запропонованої формули про те, що право на використання інформації реалізується відповідно до закону, «якщо інше не встановлено законодавством». Однак поняття «законодавство» охоплює не лише закони, а й постанови Кабінету Міністрів, накази міністерств та інші підзаконні акти. Тобто фактично створюється можливість для нових обмежень.
Серед загроз законопроєкту – встановлення строку оприлюднення публічної інформації до 20 робочих днів замість п’яти, як у чинному законі. Таке вповільнення часто робить інформацію неактуальною.
Інша «небезпечна» пропозиція – виключення поняття юридичних осіб, що фінансуються з бюджету, та введення значно вужчої категорії «господарських товариств публічного сектору». Це створює ризик виведення з-під громадського контролю значного кола розпорядників публічної інформації. Як наслідок, така «новація» ускладнить моніторинг використання бюджетних коштів, зокрема тих, які спрямовані на відбудову, можливість контролювати та відстежувати розпорядження державним та комунальним майном.
Також Мінцифри пропонує обмежити поняття запиту.
Головна редакторка Центру журналістських розслідувань «Сила правди» Оксана Петрук переконана, що це одна з найгірших загроз.
«Найбільше занепокоєння в цьому законопроєкті викликає норма про те, що розпорядники не зобов’язані створювати нову інформацію у відповідь на запит. Проблема в тому, що під таке визначення потенційно може потрапити навіть просте вивантаження даних із реєстру чи мінімальна технічна обробка вже наявної інформації. Для розслідувальних медіа це не абстрактний ризик. Уже сьогодні ми час від часу отримуємо відмови саме з такою аргументацією. Хоча інформація існує, нам відповідають, що її потрібно «формувати» або «узагальнювати». Якщо ця лазівка з’явиться в законі, є ризик, що такі відмови стануть масовими.
Окрім того, вводиться нова підстава для відмови у запиті — «недотримання вимог законодавства щодо авторських прав». Це дозволить розпорядникам приховувати бази даних, звіти чи проєкти рішень, називаючи їх об’єктами інтелектуальної власності третіх осіб.
Європейські стандарти мають розширювати доступ до публічної інформації, а не створювати нові інструменти для її приховування», – вважає редакторка «Сили правди».
Так чи інакше, імплементація не повинна означати демонтаж того, що вже працює. Співавторка чинного Закону «Про доступ до публічної інформації» Оксана Нестеренко наголосила, що після завершення громадського обговорення законопроєкт потребує не косметичного редагування, а концептуального перегляду із залученням фахівців, які багато років працюють у сфері доступу до інформації, свободи інформації, відкритих даних та інформаційного права. Інакше, за її словами, Україна може опинитися в ситуації, коли під гаслом євроінтеграції буде послаблено один із найуспішніших інструментів громадського контролю за державою.
Попри те, що громадське обговорення продовжили з 26 червня до 10 липня, Мінцифри 24 червня оприлюднило публікацію, в якій заперечило, що в новому законопроєкті є хоч якісь обмеження.
Раніше «Сила правди» писала, що у Google надсилають безглузді скарги на Центр журналістських розслідувань «Сила правди».
