Неподалік Луцька сільська рада здає в оренду для розведення риби 235 гектарів землі і дві водойми в орнітологічних заказниках. За цим фактом правоохоронці відкрили кримінальну справу і пішли в суд. Однак припинити порушення не можуть.
Нинішнє розслідування «Сили правди» про те, як природоохоронні закони кладуть під сукно на догоду бізнесу.
26 кілометрів від Луцька. Село Несвіч. Відоме не в останню чергу через велетенський комплекс ставків. Тут вирощують рибу.
Місцеві хлопчаки розповідають: якось їм дісталося за риболовлю на одній з цих водойм.
«Тут не можна рибу ловити. Я раз там ловив, то мене власник зловив, на «Лексусі» додому привіз, хотів скутера забрати. Тут власники Чилій і Кучера. Казали, що вони рибу запускають, гроші платять, що люди не мають права ловити за це»
А це ті ж самі ставки у Несвічі, на які сільському хлопцеві з вудкою ходити заказано.
Хто так господарює на водоймах? І чи влаштовує такий стан справ місцеву громаду?
Несвічівські ставки: як «рибгосп» перетворився на заказники
Несвічівські ставки не безгосподарні. Вони завжди викликали до себе бізнесовий і навіть спортивний інтерес. Здавна тут вирощували рибу, та у 1992 створили заказник «Чаруків», бо виявили водоплавних птахів занесених до Червоної книги України. У 2003-ому – ще один – «Лобаниха». Паралельно ставки здали в оренду Відкритому акціонерному товариству «Волиньрибгосп». Тоді так можна було. Закон не забороняв.
Невідомо як йшов бізнес у підприємства, але воно перестало розраховуватись з громадою за орендовану водойму, заборгувавши чверть мільйона гривень. У 2013 терпець увірвався, сільська рада звернулася в суд і договір розірвали. Так співпало, що саме в цей час набув чинності новий закон – «Про аквакультуру». Він заборонив здавати в оренду для рибогосподарських потреб водойми в межах заказників і заповідників. Дозволив екскурсії, туризм, любительське і спортивне рибальство.
«Не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об’єкти, що використовуються для питних потреб, або розташовані в межах територій та об’єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», – йдеться у статті 51 Закону «Про аквакультуру»
Тож два наступні роки несвічівські ставки ніхто не використовував офіційно. У 2015 до місцевої влади надійшли пропозиції від Державного підприємства «Укрриба» і Федерації риболовного спорту України.
ДП «Укрриба» хотіла оформити постійне користування на водойми і передати їх в оренду місцевому підприємцеві Юрію Чилію, який на той час фактично там і господарював.
«Ми оформляємо документи на все. А ця дільниця передається в користування Юрію Чилію, який буде займатися рибогосподарською діяльністю під нашим контролем, під контролем держави, під контролем місцевої адміністрації. І не виключено, що він як орендар зможе дозволити рибалкам і мисливцям займатися там своєю діяльністю», – розповів волинським журналістам у 2015-ому заступник директора-головний інженер ДП «Укрриба» Валерій Комісаренко.
Федерація риболовного спорту України мала намір проводити на Несвічівських ставках чемпіонати зі спортивного рибальства. У 2015 році на Волинь приїздив інвестор зі Львова Роман Івасишин, який хотів взяти ставки в оренду і будувати там спортивний комплекс.
В результаті обоє заявників отримали відкоша.
«Коли надійшли заяви, їх спробували розглянути в звичайному режимі і не те, що там палки в колеса хтось хоче ставити, дійшли до того, що вони не можуть бути розглянуті позитивно ні в одну сторону. Ані по заявці ДП «Укрриба», адже аквакультура не дозволена в межах природно-заповідного фонду, ані по другій заявці, бо відповідно об’єкт не може бути наданий в оренду. Сьогодні по всій Україні проблема нормативної грошової оцінки під водними об’єктами не вирішена», – коментував тоді ситуацію заступник голови Волинської облдержадміністрації Сергій Кошарук.
Тодішній Несвічівський сільський голова Валерій Грабаровський зізнався, що розглядали навіть можливість скасування природно-заповідного статусу водойм:
«Ми звернулися за рішенням депутатів сільської ради до обласної ради про можливість відміни ПЗФу. І звернулись до земельників обласних, щоб нам надали роз’яснення офіційним листом можливості максимально ефективного використання даного об’єкту. І поки ми стоїмо перед дилемою – в нашій державі закон поїдає закон»
Заказники не виключили з природно-заповідного фонду, але і ставки не лишились незайманими.
Зберігати чи заробляти?
«Це почалося, коли я став в 2015 році депутатом районної ради, – розповідає місцевий мешканець Віталій Пудлік. – У нас на території сільської ради був такий орендар – підприємство АМУР, він орендував 9 гектарів землі. Поки не подала позов обласна адміністрація. Вони подали в суд, щоб скасувати договір оренди по цьому ставкові, бо він знаходиться в природно-заповідному фонді. І договір розірвали. Через деякий час один зі ставків, який був на території Несвічівської сільської ради, якимось чином там почали його обробляти. Так як я знаю, що в ПЗФі здійснювати будь-яку господарську діяльність заборонено, ми з депутатами почали дізнаватися про цю ситуацію. Нам сказали, що там є орендар, що сільська рада вже передала в оренду. Я не пам’ятаю, щоб хтось якийсь аукціон проводив. Ми почали з’ясовувати як, яким чином. Ніхто нам не давав ніяких відповідей»
У жовтні 2016 року на сесії Волинської обласної ради депутат Юрій Цейко озвучив запит до прокуратури і Волинської обласної державної адміністрації щодо того, хто і на якій підставі господарює на водоймах, що входять в заказник «Лобаниха». У прокуратурі відповіли, що відкрито кримінальне провадження за фактом самовільного зайняття земельної ділянки водного фонду, а Луцька районна державна адміністрація запевнила, що Несвічівська сільська рада займається виготовленням проектної документації на ставки, а у водойм немає орендаря.
«Я нічого не маю, сільська рада має заробляти гроші, але все має бути прозоро. Практично той самий комплекс, для одних скасували договір оренди і сказали, що ніяка оренда, нічо не буде, а для других – можна якимись шляхами. Ну, це трошки неправильно», – каже Віталій Пудлік.
Новим орендарем виявилось підприємство «Захід-Сітка». Воно належить місцевим бізнесменам Юрію Чилію, за якого раніше клопотало ДП «Укрриба», і Володимиру Кучері. Останній водночас є власником сільськогосподарського приватного підприємства «Несвіч», де працює чимало мешканців громади. Крім того, «Несвіч» орендує сотні тисяч гектарів паїв на теренах Волині. А за землю з людьми частково розраховується… рибою.
У 2017 році Несвічівська сільська рада в особі голови Світлани Акімової уклала з ТОВ «Захід-Сітка» три договори оренди. Таким чином підприємству на 15 років перейшли в користування земельні ділянки в заказниках «Чаруків» і «Лобаниха» загальною площею 235 гектарів і на 10 років водні об’єкти площею 147 гектарів з гідроспорудами.
Згодом у справу втрутились поліція і прокуратура. У 2018 році відкрили кримінальну справу за фактом можливого зловживання посадовими особами сільської ради. Прокурори з’ясували, що орендовані підприємством ще у 2017 році землі належать до заказників місцевого значення «Лобаниха» і «Чаруків». Відтак їхня передача для господарської діяльності суперечила вимогам законодавства. Справу розслідують досі.
Разом з тим у 2020 році Луцька місцева прокуратура відкрила ще одну кримінальну справу за фактом умисного пошкодження об’єкту природно-заповідного фонду. Хтось пошкодив гідротехнічну споруду, демонтувавши металеву трубу, яка з’єднувала стави із обвідним каналом, регулювала рівень води й була джерелом живлення ставків.
«Цими діями, – йшлося у прес-релізі відомства, – спричинено зміну природних властивостей, екологічної системи об’єкта природно-заповідного фонду порушено перерозподіл потоку води та створено небезпеку для довкілля»
Згодом з’ясувалося, що до вчинення цих дій можуть бути причетні працівники одного із сільськогосподарських підприємств села Несвіч, на території якого виявили частину зруйнованої гідроспоруди.
Ексдепутат Луцької районної, а нині Городищенської сільської ради Віталій Пудлік каже, що тоді він викликав поліцію на місце події.
«Цей орендар, сільгосппідприємство «Несвіч», екскаватором все розчищав на своїй території, яка межує з заказником, – пригадує співрозмовник. – Там меліоративний канал такий був. Він спочатку розрив нам трубу, положив її збоку. Звернулися люди, на території сільської ради є техніка, якою ми ту трубу назад поставили, прикопали і все нормально. На другий день до мене дзвонять, кажуть, викопали все, і вже навіть труби нема. Я приїхав, викликав поліцію, викликав сільську раду, голову. Оці всі справи передалися і так, як я знаю, вони по цю пору ще ведуться, але це вже третій рік. Я звертався і в поліцію, і в прокуратуру… Прокуратура мені сказала, що вони подали на Львів, бо Львів має визначити експертизою збитки, втрати і тому подібне. В нас виходить, що доходить до якоїсь ланки чи начальника поліції чи прокуратури і далі воно йде на тормозах. Де ж тоді закон? Дайте тоді мені так само ставка, не лізьте до мене ні екологічна інспекція, ні рибінспекція, ні адміністрація, я собі буду тихенько робити і вам порозношу, щоб ви мовчали? Бо виходить так»
У 2021-ому прокуратура в інтересах держави в особі Городищенської громади, куди після адмінреформи увійшло село Несвіч, звернулася в Господарський суд, щоб визнати рішення про передачу водойм і землі в оренду незаконними і розірвати договори. У першій інстанції позов задовольнили повністю. Однак в Городищенській сільраді не погодились з рішенням.
«На сьогоднішній день нам за ці ставки, де вони обкошуються, де вони глядяться, де всі люди задоволені, в бюджет йде до 250, до 300 тисяч гривень. І сьогодні прокуратура підняла питання, що це заказники, і вони не мають права передаватися в оренду, хоча вони вже були в оренді ще до приєднання. І звичайно, що ми відстоюємо. І я буду займати позицію громади. Я розумію, що є закон, я розумію, що вже на карті виведений заказник… Сьогодні ми в судах захищаємо свої права і в апеляцію подали», – пояснила свою позицію Городищенська сільська голова Світлана Соколюк.
У вересні цього року Північно-західний апеляційний господарський суд не розглядаючи справу по суті скасував рішення волинських колег. Феміда не зрозуміла, чому інтереси держави визвалась захищати прокуратура, а не Держекоінспекція чи Держгеокадастр.
«Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів того, що органи Держгеокадастру та Держекоінспекції знали про порушення інтересів держави та не мали наміру вживати будь-яких заходів спрямованих на захист таких інтересів. Не встановлено і обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання органами Держгеокадастру та Держекоінспекції, які є самостійними юридичними особами з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту інтересів держави у спірних відносинах.
Отже, на підставі вищевикладеного судом апеляційної інстанції встановлено недотримання прокуратурою порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», як і не підтверджено підстав представництва», – йдеться у постанові.
Нині справу передали у Верховний суд.
«Ми маємо рішення, яке набрало законної сили, – коментує ситуацію юрист орендаря, підприємства «Захід-Сітка» Андрій Гаврищук. – Прокуратура не мала процесуальних прав звертатися взагалі. Це мала робити або екоінспекція, або ж Держгеокадастр.
Ми сумуємо через те, що суд другої інстанції не розглядав справу по суті. Ми переконанні, що в межах заказників можна займатися аквакультурою. У нас є відповідь від того, хто створював ці заказники, орнітолога Химина Михайла. Він пише, що така діяльність навпаки позитивно впливає на птахів»
Кому потрібні заказники і хто їх охороняє?
Заказники «Чаруків» і «Лобаниха» створювали з метою зберегти червонокнижного птаха – чернь білооку. А згодом ще один вид з несвічівських ставків – нерозень – потрапив до Червоної книги України. Однак знайти у волинському селі та й у владних кабінетах тих, хто заступиться за природу, непросто, – каже член українського товариства охорони птахів Михайло Химин.
«По-перше, птахи відіграють одну з найважливіших ролей, саме водоплавні птахи, у функціонуванні водно-болотних угідь. Вони забезпечують надходження біогенних речовин, які підвищують продуктивність тих же водойм. Тобто тут замкнутий такий цикл виходить. Над тим ніхто не задумується, але це давно доведено. Структура водойм повністю залежить саме від життєдіяльності птахів. Звичайно, там ще рибу треба до уваги брати і мікроорганізми. Єдиної ланки нема, є цілий комплекс. Коли в комплексі порушується рівновага, тоді починається деградація»
Щодо охоронних зобов’язань, то, каже науковець, їх варто було б покласти на орендаря.
«Той, хто розпоряджається землями водного фонду, той відповідно і має нести відповідальність за збереження. Якщо ж на ставках проводиться якась господарська діяльність, є договір оренди, наприклад, то територіальна громада мала повне право передати повноваження і охорону об’єкту природно-заповідного фонду і прописати це все в договорі. Якщо порушується договір в певних пунктах, це є підставою для розірвання оренди», – зазначає Михайло Химин.
Парадокс, але офіційно відповідальність за все, що відбувається в заказниках, лежить не на орендареві чи Городищенській громаді. Чинні охоронні зобов’язання щодо заказника «Лобаниха» покладені на ліквідовану в процесі децентралізації Несвічівську сільраду. А за заказник «Чаруків» на папері відповідає Луцька районна державна адміністрація.
«Після об’єднання нам передали ті договори оренди, а охоронних зобов’язань нам ніхто не передавав. Нема у нас такого документу», – стверджує Городищенська сільська голова Світлана Соколюк.
«Ми виявили, що в нас є охоронні зобов’язання, які ми вже не можемо виконувати. У нас немає земель. Землі відійшли громадам. Тому ми звернулися до управління екології і надали пропозиції, щоб передати охоронні зобов’язання органу місцевого самоврядування. Управління екології розглядає наше звернення», – коментує начальниця відділу містобудування та архітектури, інфраструктури, екології Луцької райдержадміністрації Валентина Шаєвська.
«Поки там існувало рибне господарство, було питання охорони і природних ресурсів збалансоване, – продовжує Михайло Химин. – Я кожного року обпливав ті ставки, досліджував. І, чесно кажучи, те, що велося рибне господарство, це навіть був якийсь своєрідний плюс. Тому, що в той час була задіяна техніка, надлишки водної рослинності вирізувалися, і це створювало оптимальні умови для існування водоплавних та інших птахів.
Порядок був через те, що рибне господарство вели люди, які мали, по-перше, освіту, які мали якісь традиційні навики. Тоді ще не було такого поняття «сталий розвиток», але люди більш-менш використовували природний ресурс якраз саме в тому контексті.
На сьогоднішній день в заказниках практично режим не діє. Там тотальне браконьєрство. Я їздив на відкриття полювання, бачив, що там робиться. Полюють з човнів. Ну, це, власне, не полюють – браконьєрнічають. Там одночасно можна нарахувати на тих всіх комплексах ставків не менше сотні машин, купа людей. До речі, в мене є відеозйомки. Вони навіть попали до міністра в 2015 році, якщо я не помиляюся. Ну, але, бачите, наслідки залишаються такі як є»
«Тобто на сьогоднішній день питання вести чи не вести рибне господарство на ставках об’єктів природно-заповідного фонду можна було б розглядати, якби люди мали освіту відповідну. Якщо ж дилетанти займаються, то краще таким людям в оренду не давати. Незалежно від того, мають вони фінанси чи ні», – констатує орнітолог.
А ось наміри Федерації риболовного спорту використовувати несвічівські ставки для чемпіонатів Михайло Химин, за його словами, підтримував.
«До мене зверталися. Я казав, я готовий допомогти організувати все так, щоб проводити спортивні змагання і це не порушувало умови збереження довкілля. Я їх підтримував. Вони могли створити робочі місця щонайменше для 10 чоловік. Вони навіть пропонували авансову плату за використання водного фонду. Ну, але це виявилося нікому не потрібно. Чому, ну, можна здогадуватися. Тому, що в нас люблять живі гроші, а не фіксовані державою»
«Якби я не взяв ті ставки, вони б пропали», – орендар
Орендар несвічівських ставків, співвласник підприємства «Захід-Сітка» Юрій Чилій охоче погодився прокоментувати ситуацію. На зустріч прийшов з юристом.
Пояснив, що інтерв’ю дає вперше. Тож почав від витоків.
«У мене є торгові точки з рибою у Луцьку. Рибу ми брали в Хмельницькій області, в Рівненській області. У нас риби не було. Тоді в Несвічі був рибгосп. Вирощували карась, карп і продавали підприємцям таким як я. Я з ними познайомився і приїжджав кожен день і там в них забирав цю рибу. Господарство вони вели так, наприклад, можна було виростити 30 тонн риби, а вони вирощувати 3-5 тонн. Люди заробляли на тому, що брали в банку гроші під оце все і якось так це було.
Ну, так довго ж не може тягнутися. Світ інший, змінюється. Коли до мене дійшли чутки що це все розвалюється, я в один прекрасний момент приїжджаю, а там вже нема хазяїна, ніхто оренди не платив і суд виніс рішення, щоб заборонити займатись. Тоді я почав. Коли я прийшов ще були якісь лодки, ще були якісь човни, інструменти для лову риби. То я з своєї ініціативи це все взяв. Кажу, до рибалок, давайте будемо це все зберігати, а я буду виготовляти документи, щоб займатись тут рибою. Це був 2015 рік. Документи ми виготовляли рік. Оренда майна – від сільської ради, фонд держмайна – гідроспоруди, Укрриба – гідроспоруди, Водагенстство… Оце ми все повністю поробили. Ми платимо 500 тисяч гривень у рік. У Волинській області ніхто не платить за стільки гектарів водного плеса. От, наприклад, такі ж ставки в Рівненській області може 20 тисяч, може 30 тисяч люди платять.
Я думав, шо там буде спокій. Якби я знав, що певний період пройде і прокуратура, суд… Я би не брав, розумієте? Якби я не взяв, нічого не було б вже. Там, якщо не буде хазяїна, за рік нічого не буде»
Юрій Чилій каже, селянам рибалити на ставках не дозволено. Для цього підприємство зробило обвідний канал. Там місцевим можна ловити.
«Безплатно зробили дамбу екскаватором. Свою рибу запускали без грошей, а цього року половину так дали, половину – так. Голова сільської ради до нас зверталася, ми даємо безплатно рибу, запускаємо і люди ловлять. Як дозволити ловити рибу на великому ставку, нічого не буде за місяць. Все виб’ють, виловлять. Я весь час всім пояснюю, прийде десять людей з села ловити рибу, за недільку, максимум за місяць, нічого в ставку не буде. Треба контролювати? Треба! Не все так добре як всі думають. Ставки це тяжкий труд, це жах. Наприклад, в мене є цех по напоях, то там я відпочиваю. А тут я в грязюці, в болоті, переживаю, що ставка прорве, що браконьєри приїдуть. Я нічого не маю. Я не знаю чого я там», – розповідає підприємець.
Разом з тим Юрій Чилій не заперечує фактів браконьєрства на ставках. Каже, сприяння від контрольних і правоохоронних органів нема, а сам не може зупинити мисливців.
– А що я їм зроблю? Своєму робочому скажу? Я кажу, хай там п’ють, що хочуть роблять, але щоб бійки не було. Бо біда буде. Вони стріляють. Сіли на лодки п’яні. Серйозні люди, серйозна машина, а вони на мене рушницю наставили і що? Не дай Бог він би вистрілив! Ото так!
– Однак, є такий документ «Охоронні зобов’язання». Ви підписували? Охоронні зобов’язання вам пропонували передати? – питаємо.
– Я перший раз таке чую, – відповідає Юрій Чилій.
Запитуємо також про кримінальні провадження, про те, чи викликали підприємця на допити і чи мала будь-коли претензії до орендаря Державна екологічна інспекція.
«Ніколи нічого», – каже Юрій Чилій.
Останнім часом держава взяла курс на захист довкілля. Низка законів за європейським зразком і збільшення територій природно-заповідного фонду. Наскільки такий спосіб подбати про екологію ефективний без жорсткого контролю за ситуацією яскраво ілюструє ось ця історія з оргітологічними заказниками в Несвічі. Конкретні проблеми села, для вирішення яких треба гроші, завжди красномовніші за глобальні зобов’язання берегти природу. І поки що навіть шальки терезів сліпої Феміди не на боці птахів.
Матеріал підготовлено Центром журналістських розслідувань «Сила правди» в рамках проекту підтриманого National Endowment for Democracy
