Майже десяток років державному підприємству «Волиньторф» не вдається розширити землі для видобутку. Через це підприємство має судову тяганину, а один із заводів опинився під загрозою закриття. Плече допомоги підставило комунальне підприємство «Волиньприродресурс», яке водночас і поклало око на нього та має намір викупити через процедуру приватизації.
Центр журналістських розслідувань «Сила правди» розібрався у робочих справах та перспективах державного «Волиньторфу».
«Волиньторф» 9 років не може розширити площі для видобутку
У 2017 році підприємство заявляло про блокування роботи із боку Волинської обласної державної адміністрації: мовляв, чиновники не погоджують відведення земель для роботи, тож підприємство може зупинитися.
До того ж підприємство внесли до переліку об’єктів, які підлягали приватизації у 2019 році і це, на думку колективу, загрожувало зупиненням роботи.
Через ці проблеми навіть протестували під стінами обласної ради.
Керівник державного підприємства Іван Киричик звинувачував голову облдержадміністрації Володимира Гунчика у тому, що він блокує виділення земель для роботи підприємства. А голова ОДА свою позицію пояснював тим, що це особливо цінні землі і користування ними потрібно погоджувати із Верховною Радою. Згодом земельне питання перейшло у судові баталії.
З 2014 року підприємство працює на двох ділянках у Маневицькому районі площею 17 та 182 гектари. На ці землі між ДП «Волиньторф» та Волинською облдержадміністрацією із 2014 року були укладені два договори оренди Із судових документів відомо, що підприємство звернулось до ОДА, щоб їх продовжити і у 2017 році голова ОДА зробив це.
Втім, через кілька місяців зупинив дію свого розпорядження через лист прокуратури Волинської області. У листі правоохоронці вказували, що ці землі відносяться до особливо цінних земель, а тому їх надання в користування передбачає зовсім інший порядок. ДП «Волиньторф» звернулось до суду з вимогою визнати протиправними і скасувати розпорядження голови ОДА, але суд відмовив у позові. «Волиньторф» подав апеляцію, але Північний апеляційний господарський суд залишив її без задоволення.
Ще одна земельна справа «Волиньторфу» теж перебуває у судах. У 2019 році в ОДА підписали розпорядження, яким надали дозвіл на розробку проєкту землеустрою та технічної документації щодо надання двох земельних ділянок площею 9,2 та 35,6 га для ДП «Волиньторф». Ці площі мали виділити із земель, які перебували у користуванні Городоцького (площею 801 га) та Маневицького (площею 230 га) лісових господарств. За клопотанням «Волиньторфу» лісгоспи вирішили передати їх для добування торфу і Державне агентство лісових ресурсів не заперечувало. Відтак в облдержадміністрації теж погодили відведення цих ділянок.
Однак, прокуратура скасувала розпорядження голови облдержадміністрації у суді через те, що вказані ділянки є особливо цінними землями. Тож «Волиньторф» оскаржував це в апеляції, проте суд залишив скаргу підприємства без задоволення.
— В нас були дві ліцензії з 1998 року, ми їх продовжили, — розповідає директор ДП «Волиньторф» Іван Киричик. — Ліцензія видається на родовище з чітким вказанням координат. Але, на жаль, законодавство у нас прописано так, що ліцензія не дає повного права видобутку. Щоб працювати потрібно отримати земельний відвід. Більша частина наших земельних ділянок є лісовими землями, тобто, це прерогатива Кабміну. Якщо землі держлісфонду в межах дії нашої ліцензії ми хотіли б перевести в землі промисловості — це вирішує Кабінет Міністрів. Згідно регламенту звернутися до Кабміну про отримання цих земель може асоційований член Кабміну, тобто обласна адміністрація. Вони за нашим поданням звертаються до Кабміну. Ми із 2012 року направляємо документи до Києва і кожен раз отримуємо по різному відмови. Плюс ще одна проблема це 150 стаття Земельного кодексу, де всі торф’яники віднесли до особливо цінних земель.
— Скільки разів адміністрація за вашим зверненням робила подання на розширення земель до Кабміну?
— Три рази подавали. В 14 році був останній раз, губернатором тоді був Григорій Пустовіт і два рази при Борису Клімчуку.
— Чому тоді відмовляли вам?
— Мінприроди відмовляло, є така 150 стаття (Земельного кодексу – авт.), яка говорить що всі торф’яники — це особливо цінні землі.
— А після 2014 року робили такі подання?
— Ми подавали знову ж таки пакет документів вже через Міненерговугілля до Кабміну. Відповідь була цікава — отримали погодження від міністерства, але сказали, що подайте по новому пакет документів, оскільки змінився склад Кабміну. Це був 2017-2018 рік. Після цього ми знову підготували пакет документів, але нас тоді з Міністерства пробують виключати, Міністерство не хоче, а потім зміна органу управління і так все залишилось на тому рівні.
Земельну проблему «Волиньторфу» за поданням облдержадміністрації кілька разів розглядали у відповідних міністерствах та комітетах. У 2014 році Мінекології відмовило у погодженні, посилаючись на інформацію Державної служби геології та надр, де вказано, що ці землі віднесені до особливо цінних земель відповідно до статті 150 Земельного кодексу України і Кабмін може розпоряджатися ними лише за погодженням з Верховною Радою.
Екологи проти: розширення площ торфовидобутку у 21 столітті є недопустимим
Не бачать доцільності у розширенні площ для торфовидобутку екологи, адже ця діяльність є шкідливою для довкілля.
— Позиція організації «Екологія-Право-Людина», як і низки колег, така, що розширення площ торфовидобутку у 21 столітті є недопустимим, оскільки більшість боліт України були знищені внаслідок бездумної меліорації у другій половині 20 століття, — пояснює еколог громадської організації «Екологія-Право-Людина» Богдан Кученко. — І будь-яке збережене торфовище в першу чергу є цінною екосистемою, що відіграє три основні функції: акумулювання великих обсягів прісної води, вловлювання та накопичення великих обсягів вуглецю, що вкрай важливо для протидії зміні клімату, а також надання умов для існування унікального біорізноманіття.
В більшості випадків торфовидобувна діяльність є вкрай шкідливою для довкілля, адже пов’язана із повним знищенням цінних болотних екосистем, які формувались протягом тисяч років. Єдиним варіантом більш-менш «дружнього до довкілля» торфовидобутку може бути його здійснення на осушених і сильно деградованих торфовищах, на яких регулярно трапляються пожежі. Тоді доцільно вибрати більшу частину торфу, знизивши таким чином рівень поверхні, та затопити територію, щоб запустити процеси вторинного заболочування.
Торфовища є постійним і джерелом пожеж, у яких важко знайти осередок загоряння та ще важче загасити – пише видання Texty. Через кліматичні зміни та осушені болота (торфовища) Україні все більше загрожуватимуть пожежі та пилові бурі.
Тож сьогодні волинське торфодобувне підприємство працює на старих площах, які, за словами директора, майже відпрацьовані. Через це під загрозою зупинки опинився один із заводів «Волиньторфу». Допомогти йому зголосилося комунальне підприємство «Волиньприродресурс». Щоправда, не безкоштовно і не випадково.
«Трохи виходить дорожче»: «Волиньторф» купує торф, видобутий власною технікою
У період надання-ненадання земель, протестів та судової тяганини державне підприємство укладає договір про співпрацю із комунальним підприємством «Волиньприродресурс», яке нібито зголосилося допомогти «Волиньторфу». Договір передбачає видобування торфу на родовищах, на користування якими «Волиньприродресурс» отримав спецдозволи. Тож ця співпраця, за словами сторін, мала б покращити ситуацію для ДП «Волиньторф».
Директор «Волиньприродресурсу» Анатолій Капустюк розповів, що підприємство отримало чотири дозволи на видобуток торфу — їх брали спеціально для збереження ДП «Волиньторф».
Державне підприємство уклало із комунальним кілька договорів, якими передбачено підготовку площ під видобуток та сам видобуток. За словами Івана Киричика, комунальне підприємство не має своєї техніки, тож всі роботи виконують технікою «Волиньторфу».
— Ми працюємо на умовах господарських договорів, — розповідає Іван Киричик. — Уклали договір на підготовку площ під видобуток торфу: ми своїми технічними засобами підготували поля під видобуток торфу — вони нам оплатили ці роботи. Наступний договір у нас на видобуток торфу: тобто ми надаємо послуги із видобутку торфу, потім купуємо торф для переробки.
— Тобто ви купуєте торф у «Волиньприродресурсу»?
— Так. Ми надаємо послуги із видобутку, у них є вже видобутий торф, який вони реалізують в тому числі і нам.
— Вам вигідно так робити, для вашого підприємства?
— Ну, в принципі, десь майже те саме получається, що і при звичайному варіанті. Трохи виходить дорожче через те, що на вартість накручуються податки. «Волиньприродресурс» платить за землю — вони закладають свої витрати якраз у ціну торфу, ну і на загальну накручується якась невеличка рентабельність, то виходить трохи дорожче купуємо якби був торф власного видобутку.
— Якщо ви маєте свою ліцензію і технічні засоби, то навіщо вам договір із «Волиньприродресурс»?
— Ліцензію ми свою маємо, але не маємо земельного відводу. Як варіант — ми не маємо права розробляти ту земельну ділянку доки не отримаємо відвід. Це те. що я казав — ми із 2012 року направляємо документи до Києва і кожен раз отримуємо по різному відмови.
— Тобто, виходить, що ваше підприємство не має земель для видобутку?
— Є, небагато, але є. Один завод працює суто на землях, які відведені для ДП «Волиньторф», а інший завод, Маневицький, працює сьогодні на землях «Волиньприродресурсу».
— А як Волиньприродресурсу вдалося отримати земельні відводи?
— Ну от якраз частина цих земель, які експлуатує сьогодні «Волиньприродресурс», це землі запасу і ними розпоряджається облдержадміністрація. В них теж основна маса земель у держлісфонді.
— То їм все таки надала адміністрація, а вам чому не не надала?
— В нас обласна адміністрація тільки не продовжила договори оренди існуючих. А ті, що були в нас площі у віданні обласної адміністрації, вони практично відпрацьовані. Зараз лишилося те, що під лісовим фондом, про що я казав вище.
Втім, така допомога комунального підприємства на перший погляд виглядає сумнівною. Адже купувати торф, видобутий власною технікою та ще й за дорожчою ціною, вочевидь, не дуже вигідно.
У вигідності такої співпраці для державного підприємства сумнівається і колишній голова Маневицької РДА Андрій Линдюк, який неодноразово публічно говорив про проблеми «Волиньторфу».
— Як я передбачав, так воно і сталося, — каже Андрій Линдюк. — Поки Іван Миронович всюди розказував, що складна процедура, за цей час комунальне підприємство «Волиньприродресурс» отримало спецдозволи на видобування торфу. Спецдозвіл ще не дає можливості вже завтра приступати до робіт, далі треба із власниками землі чи землекористувачами домовитися, щоб ту землю отримати. «Волиньприродресурс» зуміло за цей час отримати і спецдозволи, і, паралельно, землі. Для комунального підприємства вдалося це зробити, а для державного — хтось заважав.
Тут є два сценарії: перший — підприємство, поки залишається в державній власності, якщо захоче працювати, то керівник має іти до «Волиньприродресурсу» і казати — давайте ми будемо працювати на ваших землях. Другий сценарій — коли підприємство виставляють на продаж — хто захоче купити підприємство, яке не має запасів торфу? Тобто, його купить той, хто буде мати ресурс.
Найближче майбутнє: приватизація чи викуп?
Попри земельні негаразди підприємство впродовж останніх чотирьох років залишається одним із лідерів торфодобувної галузі України — про це кажуть у державному концерні «Укрторф». Із 2017 до 2020 року «Волиньторф» займає першу позицію за видобутком торфу та виробництва брикетів із чотирьох найбільших державних підприємств і є одним із найуспішніших підприємств галузі.
Також у концерні «Укрторф» кажуть, що земельні питання є найбільшою проблемою для торф’яних підприємств, адже деякі підприємства не мають спецдозволів зовсім і не можуть їх отримати через складну процедуру. І саме з цим пов’язаний спад виробництва галузі у 2020 році.
Частково ще причиною цього є і майбутня приватизація, адже найбільші державні підприємства вже передані до Фонду державного майна і готуються до приватизації. Минулого року вісім підприємств галузі передали в управління Фонду державного майна і навіть оприлюднили про них інформаційні повідомлення на сайті «Прозорро. Продажі». Але далі справа не пішла і приватизація не відбулася. Частково її зупинили і протести у регіонах, для яких ці підприємства є стратегічними і бюджетоутворюючими.
В обласній державній адміністрації кажуть, що зробили всі спроби, щоб залишити підприємство у державній власності, але це не вдалося.
— Позиція ОДА щодо підприємства «Волиньторф» незмінна — ми за збереження стратегічних підприємств області у державній власності, — каже заступник голови ОДА Ігор Чуліпа. — До слова, з проханням не приватизовувати підприємство та включити його до переліку заборонених до приватизації держпідприємств Юрій Погуляйко звертався до Президента та Кабінету Міністрів України ще у травні минулого року.
Адже це один із найбільших платників податків на Волині. Більше того, на останній атестації у Міністерстві енергетики «Волиньторф» по сплаті податків до бюджетів усіх рівнів випередив багато шахт східного регіону. Однак, на сьогодні підприємство включене до переліку об’єктів, що підлягають приватизації.
Як варіант від місцевих органів влади із регіонів були пропозиції передати ці підприємства у комунальну власність.
Такі пропозиції неодноразово звучали і з Волині — депутати обласної ради не раз зверталися до влади з проханням передати підприємство у комунальну власність. Вочевидь, не випадково взявся відстоювати державне підприємство і комунальний «Волиньприродресурс». Спочатку він отримав спецдозволи на видобуток, згодом уклав договори співпраці із державним підприємством. А в травні цього року нардепи із Волині разом з головою обласної ради та керівником «Волиньприродресурсу» Анатолієм Капустюком побували у Фонді держмайна, щоб вирішити питання «Волиньторфу».
За словами пана Капустюка, «клопотали про можливу передачу даного підприємства в комунальну власність як стратегічного». Про результати, за словами Анатолія Капустюка, поки невідомо. Однак директор комунального «Волиньприродресурс» не приховує намірів придбати державне підприємство у разі можливості. Питання лише в ціні.
— Фонд планував розпочати процедуру, фактично, зупинки даного підприємства, — розповідає Анатолій Капустюк. — Їздили, аби не допустити, бо це ж робочі місця, плюс, скоро буде опалювальний період — багато сіл і ОТГ переведені на твердопаливні котли, тому ми не можемо втрачати видобуток. Такі села як Прилісне і поруч — всі підключені по опаленню до заводів. Тобто, якщо зупиняються ці заводи, то альтернативи у квартирних будинках немає. Тому їздили аби не допустити закриття, їздили з листами і рішеннями сесії обласної ради — клопотали про можливу передачу даного підприємства в комунальну власність як стратегічного підприємства.
— І який результат?
— Важко сказати. Фонд держмайна більше розцінює такий вигляд: якщо вам так потрібно, ідіть по процедурі викупу як для суспільних потреб.
— То його може викупити ваше підприємство «Волиньприродресурс»?
— Все залежить від ціни. Проблема цього заводу в тому, що це є будівля, обладнання з нульовою вартістю, землі під заводом у власності немає, цілісного майнового комплексу немає. Тобто, аби зберегти людей і завод. Але потрібно також розуміти про яку суму йде мова.
Про варіант переходу у комунальну власність говорять і в колективі – вважають, що було б краще, якби підприємство передали у власність громади або ж в обласну комунальну власність. Із цим вже неодноразово оббивали пороги київських кабінетів, проте отримують тільки відписки.
— Буквально останній лист з Фонду держмайна від 18 березня: «…сьогодні відсутні законодавчі підстави для припинення приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства «Волиньторф» та передачі його у комунальну власність», — цитує відповідь Фонду голова профспілки підприємства Аліна Базарнова. — Думка колективу така: якщо воно не потрібне державі, нехай би було у межах громади чи області, тому що громада зацікавлена у прозорості надходження податків і робочих місцях. Скажу вам відверто — ми навіть не розглядаємо такого варіанту «у разі приватизації», ми розглядаємо варіант — все зробити, щоб не допустити.
Матеріал підготовлено Центром журналістських розслідувань «Сила правди» в рамках проекту підтриманого National Endowment for Democracy
