Вівторок, 28 Вересня, 2021

Екологічна свідомість українців у контексті оцінки кадрового потенціалу екологічних партій та громадських об’єднань

Антон Бугайчук

Політолог, з жовтня 2019 року до лютого 2020-го – журналіст Центру журналістських розслідувань "Сила правди", позаштатний дописувач "Сили правди"

Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінці блогу

Потреба адаптації людства до негативних наслідків змін клімату та негативного впливу забруднення довкілля, а також зменшення негативного впливу людини на довкілля ставить перед різними суспільними та політичними інститутами потребу організувати і координувати ці процеси на різних рівнях. Зокрема одними із інститутів формування та втілення екологічної політики на місцевому, державному та міжнародному рівнях є екологічні громадські об’єднання та екологічні партії. При цьому сама природа партії та громадського об’єднання зумовлюють потребу залучати людей для колективних дій із досягнення певної мети. Проте, зважаючи на специфіку саме екологічних партій та громадських об’єднань, їх учасники та прихильники повинні мати специфічні риси екологічної та політичної свідомості, які дозволяють їм усвідомлено діяти для досягнення колективних інтересів. 

Цей матеріал присвячений порівнянню даних соціологічних досліджень, що стосуються екологічної свідомості українців, на предмет виокремлення та порівняння кількісних показників, які окреслюють частку суспільства, готову брати участь у роботі екологічних партій та екологічних громадських об’єднань. При цьому варто зазначити, що не тільки позиції у питаннях, які стосуються взаємодії “людина-довкілля”, визначають схильністю громадян долучатися до екологічних об’єднань та рухів. Отже, вимір екологічної свідомості є лише одним із компонентів для встановлення їх кадрового потенціалу в українському суспільстві. Тим не менш, він є одним із ключових, адже питання, що стосуються екологічної політики та екології загалом, є системоутворюючими для ідеологічного фундаменту екологічних партій та об’єднань.

Авторка аналітичного документу “Екологічна свідомість українців & довкілля” Н.Куць наводить таке визначення екологічної свідомості: “Екологічна свідомість – це сукупність екологічних знань людини, її особистого ставлення до довкілля та уявлення про місце людини у площині “людина-довкілля”, готовності до дій, які дозволяють зберегти довкілля, чи готовності до утримання від дій, які заподіюють шкоду довкіллю, до підтримки чи не підтримки екологічної політики, екозаходів тощо”. В цьому контексті нас найбільше цікавить частка опитаних у соціологічних дослідженнях, які тим чи іншим чином готові до колективних та публічних дій, щоб вплинути на дії органів влади та місцевого самоврядування в екологічній сфері, а також роботи у партійних структурах, щоб забезпечити прихід партії до влади і втілення відповідної екологічної політики.

М.В.Шедловська наводить типологію екологічної свідомості у кількох вимірах. За критерієм взаємодії “людина-природа” дослідниця вказує розподіл на антропоцентричну (природа є власністю людини та їй підпорядкована), природоцентричну (найбільшою цінністю є природа, а людина повинна іти на жертви для її збереження та бути інтегрованою в природу) і екоцентричну (гармонійний взаєморозвиток людини та природи). Серед наведених типів екологічної свідомості лише природоцентричний та екоцентричний відповідають засадам екологічної ідеології у політичному та суспільному вимірі. Щоб встановити це, за “еталонні” програмні документи, які описують екологічну ідеологію, ми беремо маніфести об’єднання The Global Greens, яке декларує те, що налічує 81 повноправну екологічну організацію та рух, а також 12 асоціативних членів і 3 кандидати із різних країн. Зокрема до цього об’єднання входять найуспішніші з точки зору результатів на виборах екологічні партії світу.

Також ми погоджуємося із М.В. Шедловською, що більш повно різноманітність типів екологічної свідомості відображає розподіл на усвідомлено-діяльнісний, усвідомлено-егоїстичний, усвідомлено-відсторонений, обмежено-діяльнісний та обмежено-егоїстичний. В даному випадку важливими для нашого дослідження є вимір частки представників усвідомлено-діяльнісного та обмежено-діяльнісного типів, адже важливими передумовами участі у роботи партії чи громадського об’єднання є позитивне сприйняття їх поглядів та ідей, а також готовність до певних дій в рамках роботи таких структур. 

Для дослідження громадської думки на предмет прихильності до екологічної ідеології в частині взаємодії “людина-природа” використані наявні соціологічні дослідження 2015-2020 років, які зокрема стосуються таких аспектів. Вказаний період дослідження зумовлений тим, що з 2014 року у зв’язку із Революцією Гідності та агресією Російської Федерації суттєво змінилася суспільно-політична ситуація, а відповідно і пріоритети значної частини суспільства щодо актуальності окремих загальнодержавних та місцевих проблем. 

У дослідженнях щодо ставлення населення України до питань охорони довкілля проведених у 2015 та 2016 роках Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва та соціологічною службою Центру Разумкова, відзначають, що “в контексті розуміння населенням України поняття “екологічних прав” можна відзначити відносне ігнорування саме демократично-правової складової цього поняття”. Наприклад, такий інструмент як “участь людей в обговоренні питань щодо будівництва і реконструкції об’єктів, які можуть впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади” вважали своїм екологічним правом 31,2% респондентів у 2015 році та 34% у 2016-у. “Об’єднання людей в громадські природоохоронні організації” відзначили 21,4% та 23,1% відповідно. Також менше 50% опитаних включили до екологічних прав участь людей в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, вільний доступ до правдивої інформації про стан навколишнього природного середовища, вільний доступ до одержання екологічної освіти та знань, право подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище, право на оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів влади та посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян. Водночас єдиним екологічним правом, яке відзначили більшість респондентів (71,6% у 2015-у та 67% у 2016-у), є право на “безпечне для життя та здоров’я людини навколишнє природне середовище”, тобто право, яке не є прямо пов’язаним із будь-якою активністю в цій галузі. 

Також в рамках цих досліджень респондентам поставили запитання: “Куди Ви будете звертатися, якщо буде порушене Ваше право на здорове та безпечне довкілля?”.  Готовність звернутися до громадської організації висловили 11,4% та 14,4% відповідно, до депутата місцевої ради – 11,1% і 10,7%, а до депутата Верховної Ради. – 5,9% та 5,8%. Активними учасниками екологічних рухів себе назвали 1,1% та 1,6% відповідно. В окремих заходах та активностях брали участь 8,3% та 15,7%. Варто відзначити, що варіанти відповідей у питаннях дещо відрізнялися у різні роки. Зокрема в 2016 році 28,4% опитаних відзначили, що не є учасниками екологічних рухів, проте хотіли б долучитися. Ще 54% не бажали долучатися, “оскільки це не ефективно”. У 2015 році подібного розподілу варіантів для тих, хто не долучався до рухів, не було. 

Аналітичний документ “Екологічний портрет громадянина України: порівняння з ЄС та рекомендації”, підготовлений ресурсно-аналітичним центром “Суспільство та довкілля” у 2018 році, показує, що політичним партіям, що займають проекологічну позицію, довіряють найбільше з екологічних питань 3% опитаних, а природоохоронним громадським організаціям – 22%. При цьому вищий за громадські організації рівень довіри в даному аспекті тільки до науковців – 29%. Цікаво, що станом на 2018 рік, 59% опитаних погодилися із твердженням, що вони особисто можуть відігравати роль у захисті довкілля. Ще 28% радше погодились із таким твердженням. При цьому 53% респондентів відповіли, що громадяни роблять недостатньо для збереження довкілля. Якщо поглянути на оцінку роботи влади в сфері екології, 62% опитаних вважали, що місцева влада робить недостатньо для охорони довкілля. Ще більше (66%) вважали, що уряд (центральна влада) робить недостатньо. 

У аналітичному звіті Програми розвитку ООН в Україні за результатами національного соціологічного опитування “Уявлення та пріоритети громадян України у сфері охорони довкілля та сталої енергетики” 2018 року також відображені частина показників, які можуть свідчити про готовність громадян до колективних дій в галузі екологічної політики. Зокрема 82,7% опитаних відповіли, що влада робить не достатньо у вирішенні екологічних проблем та охороні довкілля. 23,5% опитаних підтримали думку про те, що “захист навколишнього середовища повинен забезпечуватися, незважаючи на можливе уповільнення економічного розвитку”, а 49,6% –  “захисту навколишнього середовища і економічному зростанню треба надавати однакового значення”.

При голосуванні за політичну партію чи кандидата “чіткі положення щодо питань охорони довкілля та сталої енергетики в програмах” вважали важливими 16,7% респондентів, а скоріше важливими – 29,8%. При цьому 29,9% опитаних підтримали думку, що самі громадяни мають найбільший вплив на вирішення екологічних питань. Також від від 15% до 25,3% учасників опитування відзначили ключову роль у цьому Верховної Ради, уряду та місцевих органів влади. 

Згідно із дослідженням, проведеного аналітиками проекту Kantar TNS Online Track у 2019 році, 41% опитаних були готові брати участь у заходах з прибирання території, а 8% – робити благодійні внески на користь екологічних організацій. Хоча такі показники безпосередньо не стосуються громадсько-політичної діяльності, вони можуть бути одними із форм участі громадян у активностях екологічних об’єднань та партій. 

Світове дослідження цінностей в Україні, опубліковане у 2020 році, показує, що порівняно із 2011 роком відбулося значне зростання у частці тих, хто входить до організацій з охорони навколишнього середовища, екологічних організацій та організацій з захисту прав тварин – з 1,3% до 9,5%. Щоправда, більшість із учасників цих організацій, називають себе “неактивними членами”. Частка ж активних членів таких організацій зросла з 0,3% до 1,7%. Для порівняння, сукупний показник частки тих, хто назвав себе членами політичних партій (не тільки екологічних), за цей же період зріс з 4,6% до 8,4%, а суто активних членів – з 1,2% до 2,3%.

Висновки та перспективи подальшого дослідження. Попри те, що вказані соціологічні опитування та дослідження частково відрізняються за методологією, формулюванням питань, вибіркою та в інших аспектах, зіставленнях їх результатів в частині ставлення громадян до екологічної політики, а також участі у екологічних об’єднаннях і партіях дозволяє зробити такі висновки:

  • Більшість опитаних за досліджуваний період вважали, що влада на різних рівнях робить недостатньо для захисту довкілля та покращення екологічної ситуації. Також більшість респондентів вважали, що вони особисто можуть вживати тих чи інших заходів для покращення ситуації, передусім на побутовому, а не громадсько-політичному рівні. 
  • Близько половини респондентів вважали, що захисту навколишнього середовища і економічному зростанню треба надавати однакового значення, проте менше 25% підтримали думку про те, що захищати довкілля потрібно навіть ціною уповільнення екологічного розвитку. Ці показники важливі, оскільки типовою для екологічного руху є позиція про те, що надмірне споживання і одержимість екстенсивним економічним розвитком згубні для людства.
  • Майже третина респондентів вважали, що саме громадяни мають найбільший вплив на вирішення екологічних питань, в той час як більшість покладала ці обов’язки на органи влади різних рівнів. При цьому більше 45% опитаних в тій чи іншій мірі орієнтувалися на екологічні аспекти у програмах партій та кандидатів під час волевиявлення на виборах.
  • Екологічні організації та рухи мали доволі високий показник довіри суспільства в екологічній галузі (близько 22%), проте партіям проекологічного спрямування висловили довіру значно менше (близько 3%). 
  • У питаннях особистої участі в захисті своїх екологічних прав більшість опитаних проігнорували демократично-правову складову, зокрема право в тій чи іншій формі активно добиватися забезпечення таких прав через інструменти прямої демократії, суди чи громадські організації. 
  • Більшість респондентів жодним чином не брали участі в роботі екологічних об’єднань, а близько половини вважали таку діяльність неефективною. При цьому кількість потенційних учасників окремих екологічних заходів суттєво більша за кількість активних та постійних членів екологічних об’єднань чи партій. Зокрема ситуативно долучатися до певних заходів були готові від 28% до 41% опитаних, а заявили, що вже долучалися – від 8,3% до 15,7%. Активними учасниками екологічних організацій чи рухів називали себе від 1,1% до 1,7%, а не активними – близько 9,5%. При цьому в жодному опитуванні не було досліджено, скільки опитаних були або хотіли би бути учасниками екологічних партій. 

Отже, ми бачимо спадну тенденцію у переході від частки українців, що незадоволені роботою органів влади у галузі екології та захисту довкілля до частки тих, хто готовий постійно та колективно діяти для вирішення таких проблем і покращення ситуації. До 82,7% були частково або повністю незадоволеними діями влади у цій галузі, близько 30-40% відзначали можливість особисто долучитися до вирішення екологічних проблем, близько 10-15% ситуативно проявляли певну активність, зокрема в рамках колективних заходів екологічних об’єднань, а стабільними їх членами називали себе 1-2% опитаних. При  цьому також варто відзначити суттєво меншу довіру опитаних до партій проекологічного спрямування порівняно із природоохоронними громадськими організаціями (3% проти 22%).


Антон Бугайчук – аспірант кафедри політології, управління та державної безпеки 

Волинського національного університету імені Лесі Українки

Стаття вперше опублікована у збірнику наукових праць Х Всеукраїнських політологічних читань імені професора Богдана Яроша.

Схожі Публікації

Наступна новина

НОВИНИ

  • Хто освоїв майже шість мільярдів: фаворити волинських дорожників за п’ять років