Минуло чверть століття відтоді, як в Україні розпочалася масова приватизація. В Луцьку за офіційними даними з молотка пішло близько 800 об’єктів комунального майна громади на десятки тисяч квадратних метрів і на десятки мільйонів гривень. Покупцями часто були особи з влади, або наближені до неї.
А часто і навпаки – особи, які після того, як накупили комунальної нерухомості, збудували успішний бізнес та політичну кар’єру.
Центр журналістських розслідувань «Сила правди» проаналізував, хто із відомих нині публічних осіб долучився до купівлі майна луцької громади.
Дізнатися хто, коли і яку комунальну нерухомість в Луцьку приватизував з 1993 року віднедавна можна завдяки онлайн-ресурсу «Комунальна нерухомість: Луцьк», розробленого «Силою правди» на основі даних міської ради.
Накупив комунального майна – і в нардепи
До приватизації комунального майна Луцька долучився цілий ряд народних депутатів і пов’язаних з ними компаній. Щоправда, це відбувалося ще до того, як вони пішли у політику.
Так, нинішній представник Луцька у Верховній Раді України Ігор Палиця у далекому вересні 1995 року представляв тоді ще молоду компанію «Мавекс-Л» у питанні викупу майна радянського меблевого магазину «Новосел» на проспекті Відродження, 14а. На жаль, даних про вартість викупу майна компанією із 22-річним директором Ігорем Палицею, немає.
Після викупу тут відкрився офіс компанії та перший в Луцьку супермаркет. З роками призначення приміщення та його власники змінювалися: тут працював супермаркет «Вопак», а з 2012 року – супермаркет «Express Там-Там».
Того ж року суд постановив скасувати реєстрацію фірми «Мавекс-Л», бо на той момент вона вже три роки не подавала звітності та була відсутня за місцем реєстрації.
До 2007 року Ігор Палиця працював у бізнесі, в тому числі і головою ВАТ «Укрнафта». З 2007 до 2014 був народним депутатом, потім головою Одеської ОДА, головою Волинської облради, а у 2019-му знову повернувся в парламент.
Колега Ігоря Палиці по парламенту, якого двічі обирали у 20 виборчому окрузі на Волині (2012-2019 роки), Сергій Мартиняк долучився до викупу п’яти комунальних приміщень в Луцьку.
Улітку 1996-го новостворене товариство з обмеженою відповідальністю «Приват» на конкурсі викупило приміщення та майно колишнього гастроному №24, що був на вулиці Гордіюк, 47. Компанію тоді представляв її директор – 25-річний Сергій Мартиняк.
З 2012 року у цьому приміщенні працював супермаркет «Колібріс», а нині – «Еко маркет».
Вже за два роки – у 1998-му – та ж компанія майбутнього політика приватизувала нежитлове приміщення на вулиці Нікішева, 1. А вже наприкінці 2001-го сам Сергій Мартиняк викупив приміщення на 487 квадратних метрів на вул. Богдана Хмельницького, 10. Воно обійшлося у майже 210 тисяч гривень, що тоді становило близько 40 тисяч доларів (77 дол/кв.м)*.
Майже 626 кв. м. в торгово-офісній будівлі на вулиці Ковельській, 2 у Луцьку двома частинами у 2005 та 2009 роках викупила компанія родини Сергія Мартиняка «Джерела». Вартість договорів – майже 1,06 мільйона гривень (близько 155 тисяч доларів за актуальним на ті часи курсом).
Займатися бізнесом Мартиняк почав у 1993-му, з 1997 року почав працювати в м’ясопереробній галузі, а згодом створив Агропромислову групу «Пан Курчак». Першу невдалу спробу в політиці зробив у 2006-му, а вже в 2010-му потрапив до Волинської обласної ради, за два роки – у Верховну Раду. Цьогоріч виборчі перегони у рідному 20-му окрузі він програв кандидату від партії «Слуга народу», раднику Ігоря Палиці Вячеславу Рубльову.
Узимку 1997-го приміщення на проспекті Молоді, 17 викупила приватна виробничо-комерційна фірма «МІСІ». Це – сімейний бізнес колишнього народного депутата України від партії «Свобода» Євгена Мельника. Саме він представляв компанію в процесі приватизації нерухомості.
Євген Мельник – лікар-стоматолог за освітою. Працював у різних лікувальних закладах області, в тому числі і в обласній стоматологічній поліклініці. В середині 90-х став підприємцем. Очолював деревообробні та автотранспортні підприємства. У 2010-му став депутатом Волинської облради, а у 2012-2014 році – працював народним депутатом від 19 виборчого округу.
Депутати, мери, ресторатори та їхні близькі
Одразу шість комунальних об’єктів відійшло у власність сім’ї колишнього депутата Луцької міської ради (2002-2010 рр) Дмитра Москвича.
У далекому 1993 році мале підприємство «Діва», яке представляв Дмитро Москвич, викупило майно і приміщення двох луцьких кафе: «Бригантина» у центральному парку та «Сніжинка» біля його головного входу. Того ж року компанії перейшло і майно об’єкту «Ремонт взуття» на вулиці Шота Руставелі, 9. За рік – і кафе «Привітне» поблизу нинішньої АС-2.
На OLX.ua розміщене оголошення, що паркове кафе «Бригантина» площею 87 кв. м. можна орендувати. В описі зазначили, що є тераса, літній майданчик, фасадне приміщення, окремий вхід, інтернет, санвузол, автономне опалення. Також вказують на наявність документів на нерухоме майно, що це не МАФ.
«Орендуючи даний об’єкт Ви отримаєте об’єкт в центрі активної відпочинкової зони міста розміщення рекламної вивіски над входом, окремий вхід та доступ 24/7, оренда можлива з обладнанням. Ідеально варіант облаштування – сімейного кафе, фаст-фуду тощо», – йдеться в оголошенні.
Менеджерка проекту пані Наталія розповіла, що орендувати можна у літню пору року, а також у зимовий період. Вартість оренди взимку – 100 доларів, влітку – 300 доларів.
А у 2003 році розпочалася епопея із зупинкою громадського транспорту біля Центрального ринку. Дмитро Москвич викупив її (23,10 кв.м.) за 17 тисяч гривень (близько 3 тисяч доларів). Ця зупинка у занедбаному стані вже понад 15 років. Кілька років тому зупинка перейшла дочці підприємця Ользі Москвич. Однак, земля під нею залишилася в комунальній власності. Тому періодично в міськраді обговорюють питання продовження її оренди. Та вже кілька разів депутати відмовляються це робити через те, що зупинка захаращена, а власник не хоче чи не може привести її до пуття.
ЗМІ пишуть, що у 2008 році вона навіть горіла. Офіційна версія пожежі – необережність при поводженні з вогнем. Однак Москвич тоді коментував, що це був умисний підпал.
У 2006 році МП «Діва» викупило ще 145 нежитлових квадратів на Шота Руставелі, 9.
Дмитро Москвич – досить відома постать у Луцьку. Дві каденції, в тому числі й тоді коли викупляв комунальну нерухомість та отримував комунальну землю в оренду, він був депутатом Луцької міської ради.
У 2009-му Москвич потрапив в корупційний скандал – депутата викрили на нібито вимаганні хабара 1,2 мільйона гривень за сприяння у виділенні землі. Правоохоронці навіть провели затримання при передачі ймовірного першого траншу у сто тисяч гривень. Однак, невдовзі справа розвалилася, а підприємець навіть відсудив моральну компенсацію.
Сім комунальних об’єктів за десять років відійшло у власність компаній пов’язаних з політиком, колишнім головою Волинської облдержадміністрації Олександром Башкаленком.
У 1996-2000 роках ТОВ «Стиль плюс», якою керував Башкаленко, приватизувала 4 нежитлових приміщення, серед яких приміщення складу тари і товарозабезпечення, на Привокзальному майдані, 1. Свого часу за цією адресою розміщувався офіс обласної організації Партії регіонів.
У 2001 році інша компанія Башкаленка ТОВ «Екопрод» приватизувала приміщення колишнього кінотеатру «Хроніка» на проспекті Волі, 10. 270 квадратних метрів фірмі обійшлися у 305 тисяч гривень (близько 56 тисяч доларів, 205 дол/кв.м.). Наразі в цьому приміщенні розміщена піцерія «Соло».
Того ж року ця ж компанія викупила ще одне приміщення на Привокзальному майдані, 1 площею 137 кв. м. (27 385 грн – 5 тисяч доларів, 38 дол/кв.м.). А в 2005-му ще 602 кв. м. за тією ж адресою за 216 тисяч гривень (40 тисяч доларів, 70 дол/кв.м.).
Олександр Башкаленко з 1992 до 1997 року очолював мале підприємство «Літа», з 1997 по 2001 рік — ТзОВ «Стиль плюс». У 2001-2010-му – директор ТОВ «Екопрод».
У 2008 році він вступив у Партію регіонів, а вже в 2010-му став першим заступником голови Волинської обласної державної адміністрації та депутатом обласної ради. У лютому-березні 2014 року став головою Волинської ОДА. Після Революції Гідності пішов з політики. У 2015 році очолив регіональний осередок партії «Опозиційний блок», у 2019 році отримав 45 місце у списку «Опозиційної платформи – За життя» на виборах до Верховної Ради, але в парламент не пройшов.
Колишній голова Луцької районної ради (2014-2015 рр), нинішній депутат цієї ж ради Олексій Гвоздецький у далекому 1997 році представляв інтереси компанії «Веселка» щодо купівлі приміщень в будинках на вулиці Лесі Українки, 44 та 46.
Півтора року тому ЗМі писали, що Олексій Гвоздецький вказав в електронній декларації за 2016 рік понад 1,3 мільярда гривень заощаджень в готівці. З такими цифрами у той час політик увійшов в першу десятку рейтингу найбагатших чиновників країни. В коментарі для «Волинь 24» він підтвердив, що має такі кошти.
Колишній багаторічний міський голова Луцька Микола Романюк ще до походу в політику, у 1998 році, представляв «ПриватБанк» в процесі викупу пакету акцій готелю «Лучеськ». Власне, в той період Романюк очолював обласне управління банку. Саме у будівлі «Лучеська» і функціонує вже багато років офіс «ПриватБанку».
Дочка іншого луцького мера Олена Кривицька викупила чимале приміщення на зорі «мерської» каденції батька. Наприкінці 2005 року дочці Антона Кривицького дісталося приміщення на вулиці Львівській, 63 площею 275 кв.м. за 138 тисяч гривень (близько 27 тисяч доларів, 98 дол/кв.м.).
Антон Кривицький тричі очолював міське самоврядування Луцька впродовж 1994-2006 року.
Майже миттєво викупив нежитлове приміщення на вулиці Героїв УПА, 93 ще у 2011 році нинішній депутат Луцької міської ради Микита Рабан. У червні 2011-го виконком Луцька погодив здачу в оренду приміщення площею 117 кв.м. за цією адресою, вже за два місяці міська рада дозволила орендарю викупити це приміщення. Звісно ж, без конкурсу.
Таким чином, приміщення понад Стиром обійшлося майбутньому депутату у 85 тисяч гривень.
На той час Микита Рабан уже був головним юрисконсультом, директором ТОВ «Директорія» в однойменному офісному центрі на вулиці Винниченка. Згодом працював у компанії «Металіст» родини Товстенюків. У 2015 році став депутатом Луцької міської ради. Незадовго до цього, міськрада передала у власність і земельну ділянку під будівлею.
Не можливо обійти стороною і приватизацію одного з найбільших комунальних об’єктів – будівлі колишнього кінотеатру «Промінь». Його продавали частинами впродовж семи років, а покупці невдовзі стали впливовими політиками.
У 2005-му 375 кв. м. будівлі за 580 тисяч гривень (114 тисяч доларів, 304 дол/кв.м.) дісталися ТОВ «Феміда-інтер». Компанія пов’язана із відомим на Волині бізнесменом і політиком Василем Столяром. З 2006 року і понині Столяр є депутатом Волинської обласної ради. З 2017 року фірма перебуває в стані припинення діяльності через банкрутство. Компанія назбирала понад 330 мільйонів гривень боргів. До речі, її ліквідатором призначили вищезгаданого Микиту Рабана.
Та найбільша частина приміщення кінотеатру дісталася ТОВ «Розважальний центр «Промінь». У 2012 році компанія на конкурсі викупила 3 343 кв. м. за 5,9 мільйона гривень (728 тисяч доларів, 218 дол/кв.м.). На той момент 25% компанії належало ще маловідомому луцькому бізнесмену Андрію Покровському, тоді як 75% – британській компанії, ниточки якої вели до Белізу. Наразі компанія порівну належить Андрію Покровському та його партнеру Івану Клебанському.
У 2015 році Андрій Покровський став депутатом Луцької міської ради.
Три комунальні нежитлові приміщення на початку 2000-х дісталися на той час молодому бізнесмену Олегу Чернецькому. У 2001 та 2002-му він викупив два приміщення в будинку на проспекті Волі, 4. Перше – на 321 кв. м. – обійшлося йому у 100 тисяч гривень (19 тисяч доларів, 60 дол/кв.м.), друге – на 68 кв. м. – у 15,5 тисяч гривень (3 тисячі доларів, 43 дол/кв.м.).
Того ж 2002 року Чернецький викупив 683 кв. м. у будинку на проспекті Соборності, 14а. За 276 тисяч гривень.
Весь цей час до 2010 року займався лише бізнесом та благодійною діяльністю. У 2010 році став депутатом Луцької міської ради, а з 2014-го – депутат Київської міської ради.
Два комунальні нежитлові приміщення у Луцьку отримала сім’я відомого луцького ресторатора Олега Бровіна. У 1998-му він був представником компанії «Ексім», яка викупила приміщення на вулиці Винниченка, 2. Через п’ять років дружина ресторатора Людмила Бровіна за 20,1 тисячі гривень (3,7 тисячі доларів) викупила 64,7 кв. м. на вулиці Стрілецькій, 11. Наразі в обох приміщеннях функціонують піцерії «Фелічіта», які входять до мережі ресторанів «Гранд Персона».
Одразу шість комунальних об’єктів протягом п’яти років придбав луцький бізнесмен В’ячеслав Алфьоров та його компанії. І це направду вартісні об’єкти.
У 1997 році компанія Алфьорова «Зовнішкомхліб» на конкурсі придбала майно і приміщення колишньої молочної кухні на вулиці 8 березня, 5.
У 2000-му році вже інша компанія бізнесмена «Волиньзовнішкомхліб» викупила приміщення майбутнього торгового центру «Імідж» на Рівненській, 89 на 4005 кв. м. за 400 тисяч гривень (близько 74 тисяч доларів, 18 дол/кв.м.). Того ж року компанії дісталося і 76 кв. м. на Шопена, 13 за 38 тисяч гривень (7 тисяч доларів).
У 2001-му «Волиньзовнішкомхліб» зібрав ще три об’єкти: 1140 кв. м. на Градному узвозі, 2 за 405 тисяч гривень (75 тисяч доларів, 64 дол/кв.м.). Нині тут працюють кафе та магазини – «Benedict» і «Wine Time».
Ще 470 квадратів за 2,12 мільйона гривень – на Рівненській, 109 (390 тисяч доларів, 805 дол/кв.м.).
І 214 квадратів за 140 тисяч гривень на Червоного хреста, 16.
Однак, у 2007 році підприємство В’ячеслава Алфьорова збанкрутувало, залізши в борги на майже 25 мільйонів гривень. На той час це було близько 5 мільйонів доларів. Процедура банкрутства тривала майже три роки. Коли ж провели інвентаризацію, виявилося, що в підприємства лишилося майна на менш як 50 тисяч гривень. Тож вимоги найбільших кредиторів – це понад 7 мільйонів гривень податковій та майже 17 мільйонів двом приватним фірмам – залишилися незадоволеними.
В’ячеслав Алфьоров – давній друг колишнього мера Луцька Антона Кривицького. В деяких джерелах їх називають кумами. Після завершення політичної кар’єри Антон Кривицький став генеральним директором холдингу «Волиньторгхліб» В’ячеслава Алфьорова.
Свого часу бізнесмен навіть входив до рейтингу найвпливовіших осіб області. основними його активами називають хлібзавод «Кічкарівка», авторинок та готель «Україна».
Нагадаємо, у червні 2019 року Центр журналістських розслідувань «Сила правди» презентував базу комунальної нерухомості Луцька. Відтепер можна подивитися хто і яку комунальну нерухомість в Луцьку приватизував з 1993 року, а також орендує з 2015 року.
«Сила правди» склала список ТОП-5 приватизаторів комунального майна міста та розповіла скільки комунального майна орендують за одну гривню.
* Примітки: вартість викуплених об’єктів вказана без ПДВ, еквівалент в доларах США вказаний за актуальним на рік продажу курсом.
Матеріал виготовлено Центром журналістських розслідувань «Сила правди» в рамках проекту підтриманого National Endowment for Democracy