Надія Герило – представниця благодійної організації «СпівДія», вже пів року вона допомагає переселенцям на Волині з працевлаштуванням. За цей час до неї звернулося понад три сотні людей.
В інтерв’ю «Силі правди» жінка розповіла про те, яку роботу шукають та які проблеми доводиться долати переселенцям на цьому шляху.
Пані Надія – родом з Рівненщини, інженерка за освітою. Колись працювала на виробництві, розробляла оптику для дальномірів у військовій промисловості. Згодом, коли переїхала до Луцька, то влаштувалася у центр зайнятості, де понад два десятки літ допомагала людям знайти роботу, самореалізуватися і забезпечити себе. На початок повномасштабної війни пані Надія вже була на пенсії. Однак, вирішила, що її досвід може комусь знадобитися у такій скруті.
– Як ви потрапили працювати консультанткою з працевлаштування у «СпівДію»?
– Я заповнила дуже багато анкет і ось мене запросили на співбесіду. Мене запитували: «Чому ви йдете працювати? Це ж така важка робота». Я відповідала: «Можливо і важко, але я все життя допомагала людям у цій сфері і якщо я можу чимось допомогти, то я буду це робити». Це основне завдання – я хочу бути корисна.
– Розкажіть, що ви зараз робите у «СпівДії» і як допомагаєте переселенцям?
– Основне завдання нашої програми – допомогти з працевлаштуванням ВПО. Наш напрямок допомоги почав діяти з липня 2022 року. Спочатку була лише гуманітарна допомога, бо сподівалися, що це все закінчиться дуже швидко, але вийшло зовсім не так. Люди, які приїжджають сюди, як правило, працювали завжди, потреби шукати роботу не виникало і в них відсутній такий досвід. А тут – незнайоме місто, вони не знають ринку праці і з чого почати.
Моє завдання – крок за кроком підказувати з чого починати, ознайомити з вакансіями. Важливо також заспокоїти, підтримати, допомогти у написанні резюме. Підказати сайти пошуку роботи, підштовхнути. Можливо, навіть, в чомусь переконати: «ви сходіть», «поцікавтеся», «спробуйте».
– З чим найбільше виникають труднощі у пошуках роботи?
– У нас сільськогосподарський край, а там, в основному, машинобудування та гірничо-видобувна промисловість. До того ж дуже сильно різняться зарплати: там майже вдвічі більші.
– Як вам допомагає у цьому ваша освіта і власний досвід роботи?
– У мене технічні знання: виробництво, машинобудування. Тому, коли люди приїжджають звідти, я знаю, які підприємства у нас і орієнтуюся, що можна запропонувати. У центрі зайнятості у нас було дуже багато різних курсів, навчань. Навіть був курс як працювати з конфліктними людьми і як погасити конфлікт. Це дуже допомагає мені зараз. Тому і перша освіта і всі ті, які були під час служби в центрі зайнятості, мені дуже знадобилися.
– Скільки ВПО вже звернулося до вас за допомогою в працевлаштуванні на Волині?
– За пів року роботи нашого підрозділу з працевлаштування звернулося приблизно 300 людей. Як правило, в місяць буває 60 консультацій. І влаштованих теж є багато. Хтось влаштовується за тими пропозиціями, які я порадила, хтось пішов у ту сферу, де ми зійшлись думками, що це подобається і варто спробувати. Якщо порахувати в середньому, то в місяць близько десятка людей знаходять роботу. Це досить непогано.
– Чи можете ви якось окреслити, хто найчастіше звертається до вас, щоб знайти тут роботу: жінки чи чоловіки, якого віку це люди, з яких регіонів?
– Зараз дуже багато звернень людей із Запоріжжя. Але загалом, це люди з Харківської, Луганської областей, з Маріуполя – дуже багато регіонів.
Жінки звертаються частіше. Коли ми почали працювати, велика кількість була людей старшого віку. Хоча проект був розрахований саме на молодь. Але ми побачили, що люди звертаються, тому ніколи нікому не відмовляли.
Наймолодшій учасниці проекту було 14 років. Вона теж влаштована, хотіла допомогти з волонтерством, тому я направила її до нас і тепер уклали робочий договір. Також у нас був хлопчик 17 років, який приїхав з Харківської області, навчався на третьому курсі, але навчання було дистанційне, а на початку листопада вони вийшли на довгі канікули. Тому ми його також влаштували на роботу.
До мене звертався київський професор, математик, якому 72 роки. Готовий вести репетиторство з математики і фізики. Ми йому підшукали вакансії і зараз він має можливість надавати такі тимчасові послуги. Я навіть зараз, коли бачу якісь такі вакансії, всеодно їх скидаю йому. А ще цей професор пішов на наші курси. В нашому проекті виник такий новий вид допомоги, адже через декілька місяців нашої роботи, ми зрозуміли, що людям потрібна перекваліфікація, перепідготовка, підвищення кваліфікації, здобуття інших навиків. Там вже до 50 різних напрямків навчання.
Шукачі роботи мають можливість пройти курси, отримати сертифікат державного зразка безкоштовно. Це і англійська мова, і польська, і державна українська мова, бухгалтерія, менеджмент, IT-професії, і т.д. У нас також є курс «Як знайти роботу в умовах війни». Для цього є окремий фахівець в проекті і він працює з такими запитами, підказує, радить, виясняє і направляє на курси. Є люди, які вже закінчили курси і знайшли роботу. Багато людей працює на фрілансі.
– З якими проблемами стикалися переселенці, коли йшли влаштовуватися на роботу?
– Перешкодою було те, що роботодавці ставилися до вимушених переселенців, як до тимчасових працівників.
З іншого боку, мало було тих, хто хотів влаштовуватися. Гуманітарної допомоги було багато, і у людей ще був запас коштів, з якими вони сюди приїхали. Думали, що все скоро закінчиться і вони повернуться. А от зараз результати, зокрема нашої роботи в тому, що значно більше людей вже на першій консультації заявляють про готовність шукати роботу. Спершу була програма і ще думали чи піти сюди чи ні, а зараз кількість збільшилась.
У мене дуже багато є прикладів, коли люди працевлаштовані у наш проект. У «СпівДія Діти». У нас є людина, яка приїхала з Харківської області в перші місяці повномасштабного вторгнення. І ми її влаштували спочатку у дитячий садочок, а потім, коли у нас звільнилася вакансія, вона почала працювати стаціонарно у нашому проекті.
– Ви проводите переважно консультації в оффлайн режимі?
– По-різному. У мене багато є людей, які переїхали із східних регіонів України, але живуть в Івано-Франківську, Львові, Рівному, на всій території Волинської області. Багато є людей, які живуть біля кордону з Білоруссю, вони не мають можливості приїхати сюди. З міст Волині, такі як Рожище, Ківерці, Ковель, Нововолинськ, Володимир також не всі приїжджають, тому, як правило, проводиться онлайн-консультація. Більше звернень саме з дальніх міст Волині, бо у Луцьку легше знайти роботу.
Консультації проводимо індивідуально з кожним, щоб ніхто не заважав, аби людина відкрилась. Усім бажаючим я можу приділити до години часу, бо як правило, їх досить складно розговорити на співбесіді, але помаленьку все виходить.
– Як щодо мобільних виїздів на Волині? Чи допомагаєте ви з працевлаштуванням у інших організаціях?
– Мобільних виїздів було дуже багато. Найдалі де я була – с. Заозерне. Були і в Ківерцях, і в Рожищі, і в Нововолинську, і в Ковелі. Я також співпрацюю зі службою зайнятості, проводжу семінари, індивідуальні консультації, якщо людина це потребує.
Ми їздили і до місць проживання ВПО, і у різні установи, де організовувалися такі зустрічі. І на таких заходах я мала можливість і презентувати наші послуги, і надати індивідуальну консультацію кожному, хто цього потребує.
– Ви можете спрогнозувати, що буде з ринком праці після Перемоги? Чи осядуть всі ці люди тут, чи все ж таки повернуться в свої рідні міста?
– Надія ніколи не зникає. Вони, як і ми, чекаємо, що це все скоро закінчиться. Тому і переїжджають все ближче і ближче додому. Люди, які переїхали, рвуться назад незважаючи ні на що. Навіть якщо там все розвалене, вони все одно хочуть додому.
Одна з підопічних, яка проживала певний час у Луцьку, повернулася назад додому. Нещодавно я з нею спілкувалася, то вона сказала, що змушена шукати інше місце роботи і хотіла б переїхати знову на західну Україну. Я відповіла, що перешкоди немає, можна зареєструватися, визначитися де ви будете. Тобто, переселенці не тільки приїжджають на Волинь, але й переїжджають на інші місця. Також деякі люди, які були у нашій області переїхали до Києва, бо там більше можливостей.
– Чи не складно вам працювати в такому ритмі? Як ви розвантажуєтесь?
– Це дуже складно емоційно. Я часом приходжу додому і не маю сил навіть щось приготувати. Але для мене найперша розрада – поїхати на природу. Я маю батьківську хату на Рівненщині, там зараз нікого немає, то я приїжджаю туди на вихідні і ніби оживаю.
Ще одне – я завжди любила книгу. Це для мене основне. Зараз я читаю трилогію автора Юрія Щербака – книга «Час великої гри». Ви знаєте, я навіть собі подумала, що в цій книзі йде паралель того, що з нами відбувається, щоправда з елементами фантастики.
Навіть якщо немає світла, то вмикаю електронну книгу, повністю відволікаюсь і це для мене дуже велике розвантаження. Тому для мене відпочинок – природа і книги. Я не можу просто лягти і лежати, я повинна чимось займатися. Це те, що мені цікаве, тоді я відпочиваю. Раніше також любила в театр ходити на вистави, але зараз це відійшло на другий план.
– Що ви можете порадити ВПО, які хочуть знайти роботу? З чого почати?
– Найперше – не боятися зробити перший крок і забути те, що було там. Знайомитись з новим містом, підприємствами, з самим собою. Чому? Тому що там було одне, а тут зовсім інше. Потрібно шукати в собі те, що може бути корисним, ті знання, які є і застосовувати їх в новому середовищі. Основне – визначити для себе, що тобі потрібно. Якщо тобі будуть «радити» йти туди працювати чи туди, не варто слухати, потрібно дати відповідь для себе: «Що мені справді подобається?». Про це ми завжди говоримо на консультаціях: «Чим ви займалися?», «Що можете робити?», і таким ненав’язливим чином порадити всі варіанти.
Нашу платформу дуже легко знайти – напишіть у пушовику «СпівДія org.ua». Заходите, вибираєте той напрям, який вам потрібний, і заповнюйте анкети.
Нагадаємо, раніше «Сила правди» вже розповідала, як працює центр допомоги внутрішньо переміщеним у Луцьку, спілкувалася з керівницею Молодіжного центру Волині та психологинею, яка розповіла як у вирі війни справлятися з емоціями.
