У Луцьку впродовж двох років не можуть розпочати реконструкцію приміщення колишньої української гімназії. Причина – в депутатах, які не хочуть змінювати цільове призначення землі. Відтак власник нерухомості вирішив відмовитися від своєї мрії та виставив майно на продаж.
Чому склалася така ситуація і як її вирішити з’ясував Центр журналістських розслідувань «Сила правди».
На вулиці Святогірська (раніше – Гаврилюка) продають дві земельні ділянки, на одній з яких розташована будівля колишньої Луцької української гімназії. Оголошення про продаж розмістила місцева агенція нерухомості.
Будівлю та землю оцінили в 330 тисяч доларів – понад 12 мільйонів гривень. Дві об’єднанні земельні ділянки прямокутної форми «під комерцію» мають загальну площу – 0,14 га. Одна з них – за адресою Святогірська, 10, інша – Святогірська, 14.
Чим відома ця будівля
Приміщення на колишній вулиці Гаврилюка, 14 зводили не як гімназію, а як комерційне приміщення. Луцька українська гімназія запрацювала там в 1931 році. Вона проіснувала 8 років і вже 1 грудня 1939 року навчальний заклад закрили більшовики. Там викладав видатний педагог і державний діяч Модест Левицький та навчалось багато майбутніх українських патріотів.
«Перший аспект – архітектурний, другий – історичний. Про архітектуру. Будівля з цегли двох кольорів. Це типова цегляна будівля кінця 19, початку 20 століття. Ця будівля трішки вирізняється: видно, що майстри старалися викласти орнамент з двох кольорів, що не так вже й часто і трапляється», – розповідає начальник відділу охорони культурної спадщини Луцькради Олександр Котис. – Цей будинок відомий до 1939 року, як основний корпус Луцької української гімназії.
Був ще один корпус. Зараз це будинок на Богдана Хмельницького, 12. Там теж архітектура цікава. Гімназія має досить цікаву історію, яка тягнеться з часів перед Першою світовою війною. Тут культивували освітнє, культурне, національне життя української громади Луцька того часу.
Тут не лише навчалися діти, а й видавали часопис. Тут викладав Модест Левицький. Були вчителі, яких можна назвати носіями української самосвідомості. За основною будівлею було ще дві, яких зараз вже нема. Це – гімнастична зала і майстерні. Їх збудував відомий луцький архітектор, член уряду УНР Сергій Тимошенко. Він був одним із благодійників гімназії та ключових осіб української інтелігенції. Він входив до товариства імені Лесі Українки, яке також займалося розвитком гімназії. Заклад припинив існування з приходом радянської влади, якій, зрозуміло, що українська гімназія була не потрібною», – ділиться історичними фактами Олександр Котис.
Щоб надати цій будівлі охоронного статусу, її найперше потрібно відновити. Зараз тут лише три стіни. Задню розібрали влітку 2021-го, бо вона почала руйнуватися.
«У нас немає такої практики брати під охорону лише три стіни. Пам’яткоохоронному процесу цікаво, коли споруда збереглася повністю. Це не той випадок. Ця будівля знаходиться в історичному ареалі. І, якщо говорити про якусь реконструкцію чи надбудову, тобто суттєві архітектурні зміни, то вони передбачають певну дозвільну процедуру. Є історико-архітектурний опорний план, який прописує містобудівну і будівельну поведінку. В різних зонах є свої правила. Зокрема, щодо висотності. Є нюанси і щодо землі. Ця ділянка розташована в зоні поширення археологічно-культурного шару і будь-які роботи мають здійснюватися за так званого археологічного нагляду. Є цілий ряд обмежень, коли ми будуємо чи щось реконструюємо в історичному ареалі. Але я не думаю, що це щось надто складне. Просто треба вивчити усі вимоги і їх виконати», – коментує Котис.
Чи можливо відновити приміщення гімназії для туристів
Нині приміщення і ділянка належать родині Станіслава Шайка – співвласника відомої на Волині мережі аптек «Волиньфарм». Про реставрацію він почав думати ще в 2021 році. Тоді Шайко переконував, що збирається реставрувати цю будівлю і аж ніяк не зносити. Про продаж ділянки тоді не йшлося. Планували закінчити реставрацію у 2023 році і, з його ж слів, відкрити тут культурний, або освітній центр з оглядовим майданчиком та зробити зручний доїзд для туристів. Та чомусь не склалося.
«Є дуже великий перепад між вулицями Святогірською і Хакімова, яка йде паралельно, ближче до Центрального ринку. Перепад значний. Якщо на Святогірській рівень землі, то він в рівень з дахом будинку на Хакімова. І почалися зсуви. Довелося розібрати стіну. І взагалі я маю щось зробити, щоб воно трималося, забрати усі навантаження. Проєкти реконструкції розроблялися згідно із вимогами ЮНЕСКО. Тут історичний ареал другої категорії. Тобто, можна будувати високі будинки. Але я цього не хочу», – каже Станіслав Шайко.
Власник будівлі каже, що брався за реставрацію, хотів відновити приміщення, проте зіштовхнувся з нерозумінням. Здивований тим, що спочатку міська влада підтримувала реставрацію, проте, за два роки депутати так і не погодили йому зміну цільового призначення земельних ділянок. А без цього справа далі не рухається.
«Коли я говорив спочатку з мером міста, то він був налаштований на це. Зроби, каже, спочатку проект, тут зробити площадку для того, щоб з цього місця вигляд був на замок шикарний. І сюди, щоб заїжджали екскурсійні автобуси, щоб було відкрито, не за забором, щоб могли приїхати. Типу тераси можуть бути, чай, каву поставити, сувеніри продавати, якісь МАФи, щоб не сильне навантаження, іконна лавка, народні промисли. Я готовий інвестувати, я готовий все зробити. Але мені вже все осточортіло, і я готовий все продати. Є хлопці пошустріші. Вони там щось зроблять. Я хотів зробити щось для Луцька. Я заробив на хліб і до хліба. Мої діти живуть в Торонто. І, певно, будемо розвивати Торонто», – каже Станіслав Шайко.
Що кажуть у міській раді
Для того, щоб почати реконструкцію історичної будівлі, потрібно змінити цільове призначення земельної ділянки з призначення для індивідуального житлового будівництва на будівництво і обслуговування адмінбудівель. Але, чомусь це виявилось непростим завданням. Міська рада – колегіальний орган. Коли йдеться про зміну цільового призначення землі, то питання виносять на голосування. В ситуації із Святогірською воно не знайшло в сесійній залі необхідної кількості голосів «за».
«Це історія, яка тягнеться вже не один рік. Чи не на кожній сесії вноситься питання про зміну цільового призначення ділянок, на яких розташований цей об’єкт нерухомості. Він не був проголосований. Нагадаю, там мова йшла про зміну з житлового будівництва під адміністративну будівлю. Міськрада не погодила цю зміну», – коментує головний архітектор Луцька Веніамін Туз. – І, власне, не погодження депутатами зміни цільового призначення землі і буде блокувати те, заради чого власники і зверталися. Тобто, реконструкція будівлі гімназії під адміністративну будівлю. Фактично була невідповідність землі і процедура заморозилась до того часу, поки не буде проголосовано».
Архітектор додає, що власнику залишається лише чекати.
«Проект за останні роки три-чотири був представлений декілька раз в різному архітектурному вигляді. І, скажемо так, в нас, як в архітектури, не було заперечень як воно має виглядати. Було питання лише в землі. Приведення документів в порядок. На цьому етапі все і зупинилося. Щодо історичних моментів, то є документ, який розроблений істориками. І ми фактично підтверджуємо положення цього документу», – запевняє Веніамін Туз.
В міській архітектурі кажуть, що з рештою дозволів, як то археологічне дослідження, таких проблем не повинно виникнути.
Питання вкотре внесли на обговорення в стінах Луцькради 20 липня. Члени постійної комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру ухвалили винести проєкти рішень про зміну цільового призначення земельних ділянок на вулиці Святогірській на розгляд депутатів. Чергове засідання сесії Луцької міської ради, де знову розглянуть питання Луцької гімназії, відбудеться вже 26 липня.
Якщо депутати не змінять свою позицію, власник збирається продати приміщення. А це може відкласти питання збереження та відновлення іще на довший час.
До слова, в ситуації з Луцькою гімназією дивують подвійні підходи місцевої влади. Адже, для порятунку ще однієї історичної будівлі у Старому Луцьку – Гостинного двору Прайзлерів – влада шукає інвестора, припиняючи співпрацю із активістами, які облаштовували там громадський простір. Натомість в реконструкцію гімназії вже є охочі інвестувати кошти, але, як мовиться, немає політичної волі.
