Освітня реформа триває, як і спроби на ній нажитись. Цього разу Центр журналістських розслідувань «Сила правди» розібрався у «шкільній» схемі, дізнався хто за нею стоїть і до чого тут тріо ФОПів-привидів.
У першій частині ми розповіли про те, як інститут післядипломної педосвіти на Волині закупився товарами для Нової української школи за цінами, в кілька разів вищими від ринкових. У другій частині ми розповімо, кому дістався прибуток від такої афери і які сліди ведуть з Луцька до Міністерства освіти України.
Мультимайнди і мультизради: що не так зробили в Луцьку
З кінця 2018 року Волинський інститут післядипломної педагогічної освіти почав закуповувати товари для Нової української школи. Іграшки-головоломки вартістю майже 5 тисяч гривень, ігрові годинники за 6 тисяч, трафаретні набори по 2,5 тисячі та багато іншого – все це ВІППО купив у грудні 2018-го року у різних підприємців. Ані виробника всіх цих товарів, ані їхніх детальних характеристик чи хоча б правильних назв немає у жодній з укладених з ними угод.
«Сила правди» завітала у ВІППО, щоб побачити закуплене. Замість окремих іграшок та дидактичних матеріалів працівники інституту показали цілісний освітній мультимедійний комплекс «Multimind», про який так само не йшлось в договорах. Тобто, замість того, щоб купити сам комплекс, інститут купив його по деталях у різних підприємців.
Ідентифікувати всі закупівлі, які інститут зробив, щоб купити шість мультимайндів, чотири з яких згодом передали у локальні освітні центри, складно, адже назву комплексу ніде не згадують. Тим не менш, очевидно, що для цієї покупки уклали дві угоди на 152 700 гривень з Володимиром Котовичем, ще дві угоди на суму 208 923 гривень з Ольгою Шекетерою і аж шість угод на 712 370 гривень з Наталією Салій. Та вивести ціну мультимайндів, підсумувавши ці угоди, не можна, адже серед них немає комп’ютерного обладнання (моніторів та операційної системи), без якого функціонування комплексу неможливе.
Ректор Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти Петро Олешко підтверджує, що попри угоди з різними ФОПами постачальником була все ж одна людина:
— Ми звернулись в Міністерство освіти, щоб вони нам порекомендували, як ці гроші використати. Вони нам порекомендували купити мультимайнди. І там було декілька організацій, які єдині в Україні тими комплектами займались. Цей комплект вартує більше ста тисяч гривень. Гроші були виділені на поточку (поточні видатки — кошти, які виділяють на поточне утримання тих чи тих установ, — ред.), а поточка до семи тисяч. А після поточки, після семи тисяч, це вже капітальні видатки (гроші, які виділяють на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності держави, — ред.). То нам і розбили ці комплекти на кубики, дошки, дзеркала і так продали.
У першій частині розслідування «Сила правди» писала, що таке «дробіння» закупівлі є порушенням і, за словами експерта, виглядає спробою проводити лише допорогові закупівлі, уникаючи відкритих торгів. Сам же Петро Олешко порушень в діях інституту не вбачає:
— Ми звернулись в облдержадміністрацію, показали все юристам… Вони все перевірили і дали нам дозвіл. Ми подавали на управління освіти, воно — на облдержадміністрацію, вона вже прийняла рішення і дозволила закупити нам ці необхідні речі для нашої роботи, – мовить Петро Олешко.
У пошуках Шевченка: голка в сіні та режим активного ігнорування
Коли запитуємо, хто все ж є фактичним постачальником товарів, пан Олешко розповідає, що в Міністерстві освіти його скерували до Шевченка Тараса Григоровича. Яку фірму він представляє, ректор не сказав, проте дав його контакти. «Сила правди» спробувала зв’язатися із загадковим Шевченком, якого так радять в Міністерстві освіти і з’ясувати, чому там радять саме його, скільки коштує «Multimind», яким чином він потрапляє з Ізраїля в Україну та що спільного у трьох підприємців, які частинами його продали ВІППО.
Тарас Григорович виявився не надто говірким і після того, як пообіцяв перетелефонувати, більше на зв’язок не вийшов. Та коли ми спілкувалися з Петром Олешком, він дав нам ще один номер, і сказав, що ця людина налаштовувала придбані інститутом мультимайнди і може пояснити таку цінову політику. Чоловік представився Маратом, своє прізвище та місце роботи називати відмовився, але загальний принцип роботи освітніх комплексів все ж прокоментував:
— Дивіться, цей комплект недешевий, тому що там є програмне забезпечення…Ну як, купити стіл, наприклад, до цього мультимайнду і окремо купити картки чи кубики неможливо. Якщо його хтось закупив, то він його закупив комплектом, а на які частини він його поділив, це вже мабуть його проблеми. Комплект недешевий. Це програмне забезпечення окремо теж неможливо продати. Воно діє тільки за цим столом і ніяк інакше. Якщо у вас є цей стіл і оцей комплект, тоді вам надається і програмне забезпечення. Там є код і його потрібно відправити в консалтинг, тоді програма активується, — пояснив пан Марат.
Коли ми ще раз запитали, яку компанію він представляє і чи оплачували налаштування пристрою окремо, чоловік починає стверджувати, що працює фактично на волонтерських засадах:
— Дивіться, послуги з налаштування в цю суму не входять. Коли комплект є, до мене звертаються, що треба налаштувати і я роблю це. Я не беру за це гроші. Я роблю наголос на тому, що допомагаю дітям вчитись. Це інклюзивна освіта. Цей проект мені просто подобається. Мені подобається працювати і допомагати з дітьми. Якщо вас це забавляє, ну я не знаю.
Оскільки ВІППО активно укладав угоди з трьома підприємцями, Володимиром Котовичем, Ольгою Шекетерою та Наталією Салій, ми вирішили зв’язатись і з ними. За номерами, які вказані контактними, двоє з трьох підприємців слухавку не взяли. Відповіла на наш дзвінок лише Наталія Салій, яка продала ВІППО комплекти посібників, фурнітуру та інше.
Жінка одразу сказала, що не займається продажами, а бізнес веде її чоловік — Антон Салій. Поспілкуватися з ним теж вдалось, хоч розмова і була короткою. Ми запитали у підприємця, чому частини мультимайндів продавали від імені різних ФОПів.
— Такого бути не могло. Це у будь-якому разі був один комплект. Якщо якийсь інший ФОП продавав щось подібне, це, швидше за все, був інший комплект. Давайте я вас наберу через дві хвилинки і назву всі договори, які були заключені, — прокоментував чоловік.
Як і Тарас Шевченко, Антон Салій не зателефонував, а наші дзвінки наполегливо ігнорує. Чоловік відповів на одне наше повідомлення.
І більше жодних відповідей… Та нам вдалось знайти профіль Антона Салія в соціальній мережі для пошуку ділових контактів «LinkedIn», де у його персональних даних вказано, що він працює в компанії «БМС Техно». Виявилось, що директором та співвласником цієї фірми є ніхто інший, як Тарас Григорович Шевченко.
На причетність фірми вказує ще й те, що раніше її контактний номер збігався з номером ФОПа Шекетери Ольги Петрівни, яка теж продала ВІППО деякі товари.
До слова, у документах «БМС Техно» ми знайшли список працівників компанії. Серед них окрім Тараса Шевченка та Антона Салія є й Марат Коротков, який, якщо вірити написаному, обіймає посаду менеджера з реклами і, найімовірніше, є тим самим «волонтером», чий номер нам дав ректор ВІППО.
«БМС Техно» – київська фірма з представництвом у Грузії. Вона займається виготовленням та постачанням різних мультимедійних освітніх комплексів та реалізацією ІТ-проектів. У 2014-му році компанія вже побувала у так званому чорному списку Антимонопольного комітету України: роком раніше разом з «Фолгат ФТК» вона нібито розіграла п’ять тендерів на комп’ютерне обладнання і необгрунтовано завищила вартість продукції. Але через суд обом компаніям вдалося скасувати таке рішення антимонопольників і уникнути чималого штрафу.
Сам же Тарас Шевченко, окрім «БМС Техно», якою він займається з 2015-го року, є співзасновником ТОВ «АЛНА Україна», видавництв «Розумники» та «Новий підручник», а також громадської організації «Всеукраїнське об’єднання вболівальників «Друзі Динамо». Всі комерційні проекти Шевченка так чи інакше стосуються освітнього процесу та його діджиталізації. Проте через те, що продукцію, вочевидь, нерідко збувають за допомогою цілої мережі «підставних» ФОПів, оцінити ні справжній прибуток компаній, ні збитки, яких вони завдають, продаючи товари за завищеними цінами, важко.
Радники з міністерства і непродані мультимайнди
На сайті «БМС Техно» в переліку товарів мультимайндів немає. На «Prozorro» закупівель, в рамках яких у цієї компанії купували такі освітні комплекси, теж знайти не вдалось. Більше того, ми знайшли лише один випадок, коли мультимайнд купили за один раз, а не розділяли на кілька закупівель, але і тут його називають «обладнанням для навчального кабінету початкової школи» і тільки сам документ договору назвали «Мультимайнд», коли вивантажували на «Prozorro». Постачальник – вже знайома нам Шекетера Ольга Петрівна.
Ми зв’язались з офіс-менеджеркою «БМС Техно», яка представилась Євгенією. Прокоментувала відсутність мультимайндів серед переліку товарів фірми вона так:
— В минулому році цей товар коштував десь до двохсот тисяч гривень. На сайті нема, тому що ми не отримали ексклюзивні права на постачання. Ми не виконали ті об’єми, котрі з нас вимагались, тому їх немає на сайті, ми зараз ними не торгуємо.
На інші наші запитання менеджерка не відповіла, посилаючись на те, що компанія вже пройшла державну перевірку, після якої всі документи відправили в архівну установу, тож навряд хтось зі співробітників зможе щось розповісти журналістам. З Тарасом Шевченком нас теж не з’єднали і порекомендували далі телефонувати йому на мобільний.
Як каже Петро Олешко, звернутись до Шевченка йому порадили в Міносвіти, проте хто саме це зробив, ректор пригадати не може.
Однак, у Міністерстві освіти ми знайшли одну колишню співробітницю фірми «БМС Техно». Це Шкляр Вікторія Миколаївна – членкиня експертної групи з питань розвитку науки в закладах вищої освіти Міністерства освіти України. Судячи з її декларації про майно та доходи, в Міносвіти вона прийшла саме з «БМС Техно». У 2018 році вона вказала 24 105 гривень як заробітну плату за основним місцем роботи в цій компанії.
Говорити «Силі правди», на якій посаді працює у «БМС Техно», Вікторія Шкляр відмовилась, назвавши це приватною інформацією. Так само вона відмовилась від коментарів стосовно того, чи радила комусь співпрацю з цією компанією.
Про те, що саме порушили винахідливі герої цієї «іграшкової» історії, ми запитали очільницю громадської ініціативи «Прозора Волинь» Анну Артьомову. За її словами, через порушення процесу проведення закупівель і уникнення відкритих торгів посадовців ВІППО можуть притягнути до відповідальності за статтею 164-14 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Це потягне за собою штраф розміром 11 900-17 000 гривень. А от ситуація з Тарасом Шевченком виглядає ще цікавішою:
— Щодо дій Шевченка, то їх вже можна кваліфікувати як злочин. Це може бути одна із «корупційних» статей Кримінального кодексу України: стаття 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем); стаття 210 (нецільове використання бюджетних коштів, здійсненню видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням);стаття 354 (підкуп працівника підприємства, установи чи організації);стаття 364 (зловживання владою або службовим становищем); стаття 369-2 (зловживання впливом). Але, який саме злочин вчинив Шевченко, може встановити лише слідство. Все залежить від обсягів і частоти зловживань, яка шкода завдана державі, чи є він посадовою особою або чи пов’язаним з посадовою особою. Тому так «на око» не можна сказати, яка саме відповідальність йому світить, — коментує експертка.
Матеріал виготовлено Центром журналістських розслідувань «Сила правди» в рамках проекту підтриманого National Endowment for Democracy
