Найбільший забудовник Волині «Луцьксантехмонтаж №536» продав Міністерству оборони України 119 квартир для військових. Шість квартирних конкурсів фірма колишнього члена міськвиконкому Луцька Віктора Чорнухи розіграла із колишньою дочірньою компанією «Житлобуд-2». Сценарій проведених закупівель наштовхує на думку про узгодженість дій місцевих забудовників та колишніх багаторічних партнерів.
У 2018 році Міністерство оборони вперше за останні роки купило житло для військовослужбовців на Волині. Для цього наприкінці 2018-го та впродовж 2019-го провели дев’ять конкурсів. Центр журналістських розслідувань «Сила правди» з’ясував, як вони відбулися, де та які квартири отримають військові на Волині.
Що та як купує Міноборони
У держбюджеті України на 2018 рік передбачили 857 мільйонів гривень на будівництво і придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил. У 2019 році ця цифра трохи менша – 840 мільйонів. А цього року передбачили аж 1,2 мільярда гривень.
Житло в новобудовах та на вторинному ринку купують на конкурсах, якими займається спеціальна комісія МОУ. Туди входять співробітники різних структурних підрозділів міністерства. Її створили ще у 2014 році.
Значна частина державних закупівель в Україні проводиться через електронний майданчик «Prozorro». Але це не стосується закупівель житла для військових.
У 2018-му Міноборони спробувало через «Prozorro» купити квартири у кількох містах, а на початку 2019-го оголосило, що порядок проведення цього експерименту потребує вдосконалення, а в «Prozorro» потрібно створити нову окрему процедуру, яка б «враховувала всі особливості та накопичений досвід при закупівлі житла для військовослужбовців». Проте впродовж 2019-го року доля військового житла так і залишилася в руках міністерської комісії.
Довгий час на Волині Міноборони не купувало житла для військових. А впродовж 2018-2019 років купили аж 125 квартир в новобудовах. Все – у Луцьку.
Двадцять квартир також намагалися купити у Володимирі-Волинському. Конкурс оголошували 5 разів, та всі вони виявилися безуспішні, бо ніяк не назбиралося двох учасників. В міністерстві кажуть, що спробують ще.
«Будемо оголошувати, бо начальник Генштабу оголосив, що є потреба в певній кількості квартир для військових, – каже головний спеціаліст відділу закупівель в Міноборони Олег Ядвіжин. – Якщо один раз подав один учасник, другий раз один, то на третій раз може й пройти з одним учасником, якщо у нього всі три рази документи були в ідеальному стані і відхилялося лише тому, що менше двох пропозицій».
Вимоги до квартир, придбаних у Луцьку, були приблизно однакові. Це одно-, дво-, та трикімнатні квартири в новобудовах, які перебували на стадії завершення (не менше 70% готовності). Всі квартири мали бути передані міністерству впродовж трьох місяців від проведення конкурсу.
Ще однією важливою умовою конкурсу було те, що всі квартири мали бути готовими «під ключ». Тобто, з внутрішнім ремонтом. Це і штукатурка, фарбування стін, стелі, поклейка шпалер в квартирах, вкладання лінолеуму, плитки на підлозі, встановлення міжкімнатних дверей, сантехніки (мийка, умивальник, унітаз, ванна), засобів обліку води, встановлення електро- чи газових плит, світильників, розеток, влаштування внутрішніх перегородок, оздоблення.
Основним критерієм відбору переможця МОУ визначило вартість квадратного метра. При чому, для всіх регіонів періодично проводять аналіз ринку і визначають верхню межу вартості квадратного метра. Для Луцька, наприклад, у 2018 році це було 14 875 гривень/кв. м., а в 2019-му ця цифра зросла до 16 900 гривень/м2. Для Володимира-Волинського цю межу встановили на рівні 13075 грн/м2.
Третину одного будинку – за 70 мільйонів, чверть іншого – за 50
Отже, впродовж осені 2018-го – зими 2019-го Міністерство оборони України провело шість успішних закупівель житла для військових у Луцьку.
Першу – на 25 квартир – оголосили в жовтні 2018-го. Участь взяли два місцевих забудовники: ПАТ «Луцьксантехмонтаж №536» та «Житлобуд-2». Перший запропонував помешкання в житловому комплексі «Над рікою» на Глушець, 40 по 14 803 грн/м2, другий – у житловому комплексі «Зелений масив» на вулиці Рівненській, 113 по максимальній ціні – 14 875 грн/м2.
МОУ не стало нічого вигадувати і вибрало дешевшу пропозицію. Із забудовником підписали договір на 21,2 мільйона гривень, а вже у березні 2019-го міністерству передали квартири.
Другий конкурс на 25 квартир у Луцьку не відбувся, бо пропозицію на два помешкання подав лише житлово-будівельний кооператив «Супернова».
А ось третій конкурс у грудні 2018-го минув за таким же сценарієм, що і перший. Ті ж «ЛСТМ №536» та «Житлобуд-2» знову запропонували по 25 квартир у своїх будинках на Глушець та Рівненській. Цікаво, що цього разу їхні цінові пропозиції виявилися однаковими і по максимальній ціні – 14 875 грн/м2. Як же вибирали переможця?
Співробітник Міноборони Олег Ядвіжин каже, що при оцінці враховують багато нюансів: спочатку переглядають чи всі документи подані. Якщо чийсь пакет не повний, такі пропозиції відхиляють ще на першому засіданні.
«Якщо допустили далі, то спеціальна комісія виїжджає на місце і дивиться, чи відповідають вони технічним умовам, які виставляє міністерство. Складається акт. Якщо вони підходять далі, то розглядається цінова пропозиція, де хто кращий, – пояснює Олег Ядвіжин. – Якщо в обох все ідеально: і квартири, і документи, то тоді дивляться хто подав перший документи. Найголовніше в цій ситуації це перелік документів. Якщо всі документи відповідають вимогам конкурсу, тоді основою є цінова пропозиція. Чия менша – той і переможець».
Зрештою, договір на 23,2 мільйона гривень знову уклали з «Луцьксантехмонтажем».
У червні 2019-го минув четвертий конкурс щодо Луцька. Спрацював напрацьований сценарій: «ЛСТМ» запропонував 20 квартир на Глушець, 40 по 16 800 грн/м2, а «Житлобуд-2» – 17 на Рівненській, 113 по 16850 грн/м2. Договір на майже 21 мільйон гривень пішов «Луцьксантехмонтажу».
За тим же сценарієм і з тими ж учасниками минуло ще три житлових конкурси в грудні 2019-го року. На них «ЛСТМ» запропонував 46 квартир у житловому комплексі «Тріумф» на проспекті Перемоги, 34а та чотири помешкання на Глушець, 40. І виграв. Усі три!
Тим часом «Житлобуд-2» теж не лишився з нулем. Вони хоч і прийшли все з тим же «Зеленим масивом», пропонуючи то 10, то 2, то 6 квартир, та на останньому конкурсі стали співпереможцем. Завдяки тому, що неповну пропозицію (11 квартир при заявці МОУ на 20) запропонував «Луцьксантехмонтаж», їхню пропозицію на 6 помешкань теж прийняли. Це дозволяє робити положення про проведення конкурсів.
Таким чином, на шести конкурсах Міноборони купило в «Луцьксантехмонтажу» 119 квартир на понад 120 мільйонів гривень та 6 квартир у «Житлобуду-2» на 7 мільйонів.
73 квартири (майже третина всього будинку) військові отримають в будинку на Глушець, 40, зведення якого, до речі, в 2017 році починалося із порушеннями, 46 квартир – на Перемоги, 34а та 6 квартир – на Рівненській, 113.
Роки співпраці за спиною
Обидві компанії на Волині є дуже відомими забудовниками. «Луцьксантехмонтажу» – 59 років, а «Житлобуду-2» – 51. Чималу частину свого віку вони провели разом.
Сьогодні основним акціонером ПАТ «Луцьксантехмонтаж №536» є колишній член міськвиконкому Луцька Віктор Чорнуха (86,8%). У 2006-2010 роках він був депутатом Волинської обласної ради від ВО «Батьківщина». Його син – Ігор Чорнуха – з 2011 року є генеральним директором компанії.
Власниками ТОВ «Житлобуд-2» сьогодні є багаторічний директор компанії Леонід Стефанович (99,9%) та лучани Ольга Чижук, Наталія Бохонко.
Однак, до середини 2012 року ці два будівельні гіганти були пов’язані між собою. 51% акцій «Житлобуду-2» належало «Луцьксантехмонтажу № 536». Тобто, за рік після призначення Ігоря Чорнухи гендиректором, «ЛСТМ» вийшов зі складу засновників «Житлобуду-2».
Про мотиви такого кроку обидва керівники говорять неохоче.
– Ми («ЛСТМ» та «Житлобуд-2», – авт.) були разом колись. Потім мої діти підросли, а я, на жаль, старію. Наступного року мені 60 років – треба на пенсію, – розповідає гендиректор «Житлобуду-2» Леонід Стефанович. – А якщо є багато господарів, то фірма страждає. Вирішили звільнитися, це нормальне явище. Ми розділилися офіційно і не маємо претензій.
– А ви якимось чином викупляли частку, чи її просто передали за якісь умовні гроші, чи за одну гривню? Я не знаю, як це відбувається… – цікавимося.
– Офіційно, є документи… Ви зайдіть в реєстр там все написано, печатки.
– Там немає умов передачі цієї частки. Цікаво, на яких умовах це відбувалося.
– В нас все зроблено офіційно, юридично, як і має бути.
Гендиректор «Луцьксантехмонтажу» Ігор Чорнуха каже, що разом із «Житлобудом-2» вони «прожили» з десяток років.
– Контрольний пакет акцій організації справді колись належав нам. Це 51%. Це бізнес, а потім це вже справи власників, управління прибутком і так далі, – розповідає Ігор Чорнуха. – Ми вирішили, що вигідніше буде продати цей пакет акцій сьогоднішньому власнику і розділитися, що так для нас це буде вигідніше.
– Це сталося через рік, як ви стали генеральним директором.
– Це не пов’язано абсолютно, бо я генеральний директор, але син власника. Це були відносини із започаткування роботи. Керівник «Житлобуду-2» до нас прийшов, це десь може в 2003 році було, і попросився з 30 працівниками, а при нас виріс до досить потужної організації в свій час. Це були відносини з батьком. Потім вони («ЛСТМ» та «Житлобуд-2», – авт.) разом жили, працювали, а контрольний пакет належав нам. І дозріли до того, що це було взаємовигідно працювати виключно на себе, а нам вигідно було, щоб було викуплено певні права і людина займалася сама своїм підприємством.
– На яких умовах цей викуп відбувся?
– То вже історія. 2012 рік я вже й не пам’ятаю, тим більше, що основні речі відбувалися між батьком, як власником всього бізнесу, і особисто керівником «Житлобуду-2». Там нічого немає, ніяких нюансів, крім питання розподілу бізнесу: це твоє, а це – наше. Далі це досить потужна організація, яка будує житло, має житло і бере участь в конкурсах.
У багатьох державних тендерах обидві компанії досить часто беруть участь разом, або навіть розігрують їх між собою. Наприклад, так було із тендером на побудову луцької школи №27 у 2015 році на 69 мільйонів гривень, Будинку правосуддя за 24 мільйони, сільського дитсадка у Холоневі за 6 мільйонів, будівництвом спорткомплексу Волинського обласного військового ліцею за 9 мільйонів, школи у селі Головне на 34 мільйони, реконструкцією Монастиря єзуїтів за 30 мільйонів та іншими.
За підрахунками «Сили правди» на основі даних «Вісника державних закупівель» та «Prozorro», «Луцьксантехмонтаж №536» та «Житлобуд-2» впродовж 2012-2019 років спільно взяли участь у щонайменше 24 тендерах на понад 353 мільйони гривень. Договорів на 97 мільйонів підписали із фірмою Чорнухи, а на 253 мільйони – із Стефановичем.
Із 24 закупівель тринадцять (на 219 мільйонів гривень, – авт.) розіграні лише між двома названими компаніями.
Тож, поява колишніх пов’язаних компаній на конкурсах Міністерства оборони не дивує, водночас, видається підозрілою.
Якщо проаналізувати їхні конкурсні пропозиції, то з’являється думка про узгодженість дій учасників. Зокрема, через те що:
1. На всіх конкурсах у компаній приблизно однакова різниця в цінових пропозиціях.
В найпершому конкурсі це було 72 грн/м2, на другому пропозиції були однаковими, на двох наступних – різняться у 50 грн/м2 (третій та четвертий конкурс), ще у двох – на 55 грн/м2 (п’ятий і шостий конкурси).
2. «Житлобуд-2» продаючи на ринку житло дешевше за «Луцьксантехмонтаж», Міністерству оборони пропонує його дорожче.
Для Міноборони ціна квартир оптом вийшла дорожче, ніж обидві компанії продають їх вроздріб. Це закономірно, бо на ринок квартири виставляють «сирими», а міністерство їх купує із ремонтом «під ключ». Однак, розмір націнки «за ремонт» у волинських забудовників кардинально різниться. Якщо «ЛСТМ» при загальній дорожчій вартості житла (на сайтах з пошуку житла ціна у Глушець, 40 – від 14 500 грн/м2, на Перемоги, 34а – від 15 000 грн/м2) «накинув» від 300 до 2300 грн/м2, то «Житлобуд-2» при загальній дешевшій вартості житла (ціна на Рівненській, 113 – від 12 500 грн/м2) умудрився «накинути» від 2375 до 3900 грн/м2.
Які відносини в іменитих забудовників сьогодні? Чи спілкувалися їхні керівники між собою напередодні житлових конкурсів? Чи узгоджують свої дії на тендерах?
«Немає сенсу скидати і торгуватися» та чому на конкурси не прийшли інші компанії
Гендиректор «Житлобуду-2» Леонід Стефанович каже, що нормально спілкується з багатьма забудовниками, в тому числі і з Чорнухами. А от щодо розмов між ними щодо участі в тендерах однозначної відповіді не дає.
– Я знаю хто такий Чорнуха, Чорнуха знає, хто такий Стефанович. Я в Луцьку будую з 1982 року, то як ви думаєте, чи багатьох я знаю? Багато кого знаю і багато спілкуюся, – каже Леонід Стефанович. – Це нормально. А ви що хотіли, щоб я сказав, що я з ним не спілкуюся? Звісно спілкуюся.
– А стосовно участі в тендерах? Обговорюєте? – питаємо.
– Гроші є різні. Тендер є тендер. Є таке, що ми програвали, і я вигравав, є такі, що він програвав. І ми не тільки з Чорнухою, є різні фірми. Сьогодні багато до Луцька прийшли будувати із Києва, Харкова.
– Після розподілу у 2012 році ваші компанії часто між собою змагаються. Чи бувають такі ситуації, що ви спілкуєтеся щодо пропозиції чи цін, які будете виставляти на той чи інший конкурс?
– Ви, як от це ставити питання, я хотів би так сказати, що ви подивіться, які об’єкти ми здавали і як ми працювали. То стане все зрозуміло. І матеріальна економія, і моральна, і красиво. То я би вам порадив, візьміть приклад і розкажіть як гарно розвивається Луцьк. А шукати причини, я бачу… Не шукайте в тому ніяку причину. Це нормальне явище.
– Я ж не говорю про якість. Просто чи відбуваються такі ситуації, коли дві компанії…
– В межах чинного законодавства.
– Тобто ви не спілкуєтеся щодо цін, щодо пропозицій? Нічого не узгоджуєте?
– Я завжди говорю і буду говорити. Якщо ми в Луцьку беремо на одному заводі цеглу: купляє інший будівельник, і я купляю, то ціна однакова буде. Не буде різних цін, розумієте? Якщо ми беремо залізобетон, то там може одна копійка різниці. Чому ми виграємо той тендер і чому я йду? Тому що я маю базу, крім директорського крісла і столу я маю дві, чи три виробничі бази. Маю цех по виготовленню пластикових вікон і дверей, маю столярний цех, цех виробів залізобетону, цех бруківки, художню ковку. Це сьогодні фірма «Житлобуд-2». Фірма має площу і має виробничу потужність, має власний транспортний цех. Це заслуговує на повагу? Заслуговує.
А от щодо конкурсів Міноборони, то Леонід Стефанович каже, що йому «немає сенсу скидати і торгуватися».
– Чому так вийшло, що «Луцьксантехмонтаж» запропонував меншу націнку, ніж ви? В них же ті самі умови…
– Я ніколи не задавався ціллю чому менше, а чому більше. В мене один об’єкт і мені немає сенсу скидати і торгуватися. Коли я мав би багато житла, то так… А я ж не маю його багато. Я не ставлю собі завдання відразу всі великі об’єкти будувати. Я от першу чергу зараз буду здавати, другу і третю буду починати. Я поетапно йду, не будую всі будинки відразу. В нього є своя особливість, а в мене своя. Я й реклами не багато даю, вважаю, що це непотрібно. Люди і так знають мене і йдуть. Якщо ви слідкуєте, то бачите, що я не рекламуюся, не пишу, не афішуюся. Мені достатньо цього, що є.
– Така ситуація, що ви від ринкової ціни на три-чотири тисячі вище пропонуєте, а «ЛСТМ» на 2. Націнка за ремонт менша виходить.
– Що я можу сказати? Є багато чинників: в мене зарплата хороша, я людям плачу офіційну нормальну зарплату. Так само Чорнуха – може більше платить, чи менше, це ж таке діло… Сьогодні будівництво настільки низько сидить, що сьогодні будівельника нормального знайти не можна.
Гендиректор «Луцьксантехмонтажу №536» Ігор Чорнуха каже, що житло для Міноборони обійшлося їм в збиток. Але вони пішли на це, аби забезпечити роботою людей в зимовий період.
– Тендери з Міністерством оборони були для нас збиткові. Там ціна вища, але ми ще під ключ мусили зробити ремонт. Це близько трьох тисяч на квадратному метрі. Але житло було і коли воно не продається, немає оборотності коштів, то це також загроза. Специфічна. Це закони економіки. Тому ми брали участь, робили ремонт, завантажували в зимовий період своїх людей, що для мене теж важливо. Якраз коли на вулиці холодно і немає можливості наприклад зайняти повністю такі професії, як маляр… оздоблювальників. І це також вигода, яку ми отримували від того.
Ігор Чорнуха каже, що спілкується з директором «Житлобуду-2», але не часто. Узгодженість дій заперечує.
– Зараз у вас які стосунки із Стефановичем і «Житлобудом»? Часто спілкуєтеся?
– Нормальні. Спілкуємося не часто, але спілкуємося. Він депутат обласної ради. Він свій шлях вибрав.
– Був період коли часто писали, що от тендер відбувся з участю «Луцьксантехмонтажу» і «Житлобуду-2» – колишніми пов’язаними особами. І – між собою розіграли. Це на різні думки наштовхує. Узгоджено чи не узгоджено?
– Люди можуть думати що завгодно, але ми напевно і в майбутньому будемо десь перетинатися, бо беремо участь у великих конкурсах. Ми не беремо участь в маленьких. А в великих, як правило, замовники прописують кваліфікаційні вимоги, які одразу відсікають певний контингент. Наприклад, буває таке, що прописано річний оборот. Якщо в якоїсь організації стабільний оборот за останні роки, наприклад, 10 мільйонів, то чи може вона за рік виконати на 70 мільйонів? Теоретично так, але ризик дуже великий.
– Щодо конкурсів у Міноборони із Стефановичем спілкувалися?
– Ні, не спілкувалися.
– Не узгоджували?
– Ну, звичайно ні.
Водночас, керівник «Луцьксантехмонтажу» висловив свої думки щодо того, чому більше ніхто із забудовників не взяв участь у «військових» конкурсах. Каже, що міністерські вимоги виписані таким чином, що відсікають від конкурсу левову частину забудовників. Водночас, мають оберігати від можливих ризиків.
– Вони б хотіли брати участь, але є багато нюансів. Перший етап це відкриття тендерних пропозицій. Умова: через три місяці з ремонтом квартири повинні бути передані і оформлене право власності на Міноборони. Від цього одразу відпадає 70-80% будов в Луцьку. Може й 90%. Чому? Бо є різні ступені готовності об’єктів. А тут вона повинна бути не менше 70%, – пояснює Ігор Чорнуха. – Якщо проходять перший етап, то потім приїжджає комісія, яка визначає, чи справді такий відсоток готовності будівництва на момент участі в тендері. Третій етап це визначення переможця і підписання договору. І більшість організацій просто не можуть брати участь. Щоб оформити право власності треба, щоб була земля в порядку, дозвіл на будівництво – зразу відсікайте 30% організацій, у яких не все в порядку з документами. Я не буду тикати пальцем в когось, бо це конкуренція. Є порядні організації, але вони на час проведення тендеру не матимуть такої будівельної готовності. Можуть мати 5 поверхів чи 8 і так далі. Вони б хотіли, але не підпадають. І ще одне питання, що через три місяці повинне бути оформлене право власності. Це значить, що повинні бути зроблені ремонти, зданий об’єкт в експлуатацію, а це ще 90% відпадає.
У міністерстві схожі погляди на відсутність учасників і масу безуспішних конкурсів в різних містах України.
– Ця процедура тривалістю не в один місяць, – каже співробітник міністерства Юрій Посипайко. – Ті забудовники, які пропонують житло на сайтах, розраховують на потенційного клієнта, який прийшов і розрахувався. А не так як ми: спочатку 30% оплати, потім 70%. Ніхто практично не хоче працювати з Міноборони. Бо потім можуть бути наслідки: десь затягнеться, вчасно не здасться, чи якась інфляція буде. На останньому конкурсі було 32 лоти. По різних містах. З них успішних, мабуть, лише 5. Дуже мало бажаючих.
Розподіл мільйонів державних гривень на житлових конкурсах Міністерства оборони не завжди відбувається прозоро та ефективно, про що розповідають члени Рахункової палати на телебаченні та у своєму аудиторському висновку.
Перевіривши житлові закупівлі Міноборони за 2016-2017 роки, аудитори зробили висновок, що діюча система придбання житла для військових не завжди узгоджувалася з вимогами законодавства.
Аудитори виявили випадки, коли посадовці міністерства підписували недостовірні акти та оплачували житло, яке було ще неготове для проживання, неякісне житло у районах, віддалених від місць служби військових.
У цілому аудит ідентифікував нерезультативне, непродуктивне та неекономне використання коштів на більш, ніж 412 мільйонів гривень. Протягом 2016–2017 років Міноборони отримало 1009 квартир, що лише 63% від запланованого.
Подібних ситуацій із конкурсами, які відбулися у Луцьку, в звіті за 2016-2017 роки не зафіксовано. Чи звернуть на це увагу аудитори, чи ефективно і результативно відбулися згадані закупівлі житла в обласному центрі Волині побачимо у наступних звітах Рахункової палати.
Матеріал виготовлено Центром журналістських розслідувань «Сила правди» в рамках проекту підтриманого National Endowment for Democracy
