У Луцьку – скандал між міською радою та активістами через історичний будинок у Старому місті. Влада шукає інвестора, щоб відкрити готельно-ресторанний комплекс, а громадська організація намагається облаштувати простір для громадських заходів.
Йдеться про Гостинний двір Прайзлерів — будинок та двір на Кафедральній, 4 на території історико-культурного заповідника «Старий Луцьк». На початку 20 століття дім належав чеху Володимиру Прайзлеру. Там працював чеський клуб, ресторан та готель.
З 2018-го будинок перебуває у міській комунальній власності. Зараз він в аварійному стані: зовні помітні тріщини і дефекти, які можуть загрожувати руйнуванням. Тому Луцька міська рада взялася шукати інвестора через процедуру державно-приватного партнерства. Іншими словами: передати бізнесу на 20-30 років за символічну плату для відкриття готельно-ресторанного комплексу. При цьому міськрада не втрачає право власності і нібито зберігає певні важелі впливу.
Проте з 2021-го Гостинним двором зацікавилася громадська організація «Семиярусна гора». У дворі будинку почали проводити заходи та в рамках кампанії «Будуємо Україну разом» облаштовували територію. Наразі ж активісти через громадські слухання намагаються завадити наміру Луцькради передати об’єкт бізнесу. Натомість пропонують публічні консультації, архітектурний конкурс, відновлення за грантові кошти і передачу в оренду окремих приміщень. Все для того, щоб в частині будинку та дворі зберегти громадський простір. Хто саме повинен і готовий виділити такий грант, поки невідомо.
Як виникла ідея громадського простору
З 2018 року будівля на Кафедральній, 4 перебуває у міській комунальній власності. Певний час там було бюро судово-медичної експертизи, а також базувався комунальний Центр національно-патріотичного виховання, який орендував приміщення за символічну 1 гривню. Саме представники цього центру у 2021 році вперше провели спільний захід на тему урбаністики із громадською організацією «Семиярусна гора».
А вже у серпні 2022 року активісти цієї організації разом із представниками волонтерського руху «Будуємо Україну разом» провели тут толоку, щоб прибрати та навести лад у дворі і, відповідно, створити громадський простір.
«Семиярусна гора» проводила безліч заходів протягом цього року. Відновлювала цей простір власними силами і силами волонтерів та мешканців міста. І це показало, що цей будинок і цей простір заслуговує на іншу функцію, що він є цінним для міста і буде ціннішим, коли він буде відкритим, коли він буде публічним і коли він буде використовуватися громадою, яка живе безпосередньо там. Життя і процвітання є там, де є місце людям кучкуватися, обговорювати щось, спілкуватися, проводити дозвілля», — вважає архітектор Володимир Цапук, який співпрацює із організацією.
Активісти бачать потребу в існуванні такого простору в Старому місті. На їхню думку, це може його «оживити» і привабити туди більше відвідувачів. За цим, мовляв, туди підтягнеться і бізнес, наприклад, кафе, які будуть мати більше клієнтів.
«Наявність публічного простору є однозначною перемогою для міського населення, які отримують центр притягання у Старому місті, а також місцевого бізнесу. Спочатку ми комунікуємо з людьми, вивчаємо їхні потреби. Згодом створюємо простір, який реалізовує їхні потреби — простір Гостинного двору, і після цього займаємось будівлями: власне будівля Гостинного двору та малі бізнеси, які займають функції у будівлях.
Оскільки в нас була можливість комунікації з місцевим населенням, то після створення публічного простору, ми очікуємо пожвавлення там людських потоків. Це вдихне життя у Старе місто і органічно заохотить більший інтерес до простору з боку бізнесу. З економічної сторони, все ще логічніше: збільшення потоку людей — це збільшення трафіку, а відповідно й збільшення економічного потенціалу для будь-якого бізнесу відкритого типу. Наприклад, магазин, кав’ярня, або галерея тощо. За правилами ринку, коли нам вдасться створити публічний простір, тобто попит, там неодмінно буде з’являтися і пропозиція, адже мова йде про центр Старого міста з величезним потенціалом», — коментує представник «Семиярусної гори» Любомир Дмитришин.
Державно-приватне партнерство: найшвидший спосіб, поки будинок не розвалився?
Попри те, що у Гостинному дворі знаходилися різні устнови та навіть міський комунальний заклад, ще у 2018 році міська рада оголосила про наміри організувати державно-приватне партнерство, щоб в підсумку перетворить об’єкт на готель.
«Про початок процедури ДПП було оголошено офіційно, відповідно до процедурних вимог у 2018 році. Крім того, про свої наміри неодноразово повідомляли на різних офіційних заходах місцевого, загальнодержавного та міжнародного рівня (семінари, бізнес-форуми, круглі столи тощо), де розглядалася тема інвестиційної привабливості міста», — стверджує заступниця Луцького міського голови Ірина Чебелюк.
Державно-приватне партнерство — це передбачена законодавством України форма співпраці між державною або місцевою владою і бізнесом на взаємовигідних умовах.
У цьому випадку міська рада буде пропонувати партнерство бізнесу на приблизно таких умовах: вони передають приватному інвестору будівлю за 1 гривню на 20-30 років, а інвестор вкладає у неї кошти, щоб відкрити готельно-ресторанний комплекс.
«Проєктом державно-приватного партнерства планується збереження пам’ятки та її використання в якості готельно-ресторанного комплексу. Управління об’єктом передбачатиме користування, експлуатацію, технічне обслуговування об’єкта на довготривалий період, 20-30 років.
Варто зазначити, що передача приватному партнеру об’єкта ДПП, у тому числі його подальша реконструкція, реставрація, капітальний ремонт та технічне переоснащення коштом інвестора, не зумовлює перехід права власності на цей об’єкт до приватного партнера та не припиняє права комунальної власності на такий об’єкт. Такі об’єкти підлягають поверненню власнику приватним партнером після припинення дії відповідного договору в порядку, передбаченому договором, укладеним в рамках ДПП», — каже Ірина Чебелюк.
За її словами, «конкретного інвестора немає», а конкурс на його визначення ще не провели. Проте у цьому слова Чебелюк не збігаються з твердженням начальниці управління комунального майна міськради Алли Грабко. Ще у 2021-ому вона заявляла, що є конкретний інвестор, на якого орієнтуються у проєкті цього державно-приватного партнерства.
Через аварійність будинок, за твердженням Чебелюк, потребує чималих капіталовкладень. Вона посилається на висновок комунального підприємства «Волиньпроект» від 2021 року, за яким тільки укріплення будинку оцінили у близько 8 мільйонів гривень. Натомість загальна реконструкція може сягнути «понад 100 мільйонів гривень плюс щорічне утримання».
«Варіант реконструкції приміщення за кошти бюджету громади не доцільний, оскільки потребує великих фінансових вкладень. Крім того, навіть у випадку подальшої здачі приміщення в оренду, термін окупності таких капіталовкладень буде надзвичайно тривалим», — стверджує Чебелюк.
Для порівняння, реконструкція всього проспекту Волі мала обійтися міському бюджету у 60-80 мільйонів гривень. А подібна за змістом реконструкція Вежі Чарторийських у старому місті — у 300 мільйонів гривень. Щоправда, із них з міського бюджету виділили лише 1 мільйон, а більша частина суми — грантові кошти. Тому в міськраді самостійне фінансування розглядати не хочуть. Відкинули вони й два інші варіанти: продаж та оренду.
«Продаж будівлі передбачає те, що міський бюджет втратить контроль над пам’яткою, а отримана на аукціоні одноразова сума буде незначною. При варіанті довгострокової пільгової оренди занедбаної пам’ятки культурної спадщини, контроль над приміщенням залишається за міською радою. Однак, щомісячні орендні платежі будуть мінімальними, і становитимуть близько 17,5 тис. грн на рік», — стверджує заступниця міського голови.
У міській раді сумніваються, що зможуть знайти орендарів, які платитимуть більше, ніж витратять на утримання будівлі з бюджету. Отож, на їх думку, державно-приватне партнерство є найкращим підходом «зважаючи на передаварійний стан та розуміючи необхідність негайного відновлення пам’ятки». Про це вони почали писати навіть на офіційній сторінці у соціальній мережі Facebook, зважаючи на резонанс навколо будівлі. При цьому, за словами Чебелюк, із міського бюджету вони не витрачали та не планують витрачати кошти на укріплення будівлі.
Без суттєвих капіталовкладень аварійність будинку усунути неможливо. Так, зокрема, вважає і директор Луцького міського молодіжного центру Юрій Семчук. Цей заклад створений на основі Центру національно-патріотичного виховання та фінансується з міського бюджету.
«Я прийшов в центр працювати в червні 2021 року. Приміщення вже було в аварійному стані. Нам не дозволяли ходити під балконами, проводити заходи в дворику, бо це було небезпечно. Там просто обсипається цегла. Навіть прохід, арка металева, через яку заходити, може завалитися у будь-яку мить. Коли почалась зима (2021 року, — ред.), ми зрозуміли, що там немає опалення. До того працювали на калориферах. Але це нереально, бо все виходить назовні через тріщини», — розповідає Семчук.
Натомість він пропонує і «Семиярусній горі» й іншим громадським організаціям проводити заходи на базі їх молодіжного центру. Для цього комунальний заклад має зал на Ковельській, 8 у Луцьку, а також «літню резиденцію» — будинок на так званому іподромі у Центральному парку. Також вони готові надавати техніку для проведення молодіжних заходів на будь-якій локації, де це дозволено.
«У нас на базі є технічні засоби, наприклад подовжувачі, проектор, колонка. І ми завжди для молоді, якщо це не комерційний захід, надаємо безплатно в оренду ці речі», — каже Семчук.
За його словами, вони давали і «Семиярусній горі» можливість проводити заходи на базі молодіжного центру у Центральному парку. Також на 2023-й у міській раді запланували виділити до двох мільйонів гривень на розвиток цього приміщення у парку.
Натомість для Гостинного двору в міськраді все ж планують комерційне призначення — готельно-ресторанний комплекс. Віддавати подвіря молоді не хочуть, бо це мовляв, може «зашкодити інвестиційній привабливості» об’єкту. Проте після проведення конкурсу переговори щодо використання двору як публічного простору активістами можливі.
Невдалі слухання та «таємний інвестор»
Тригером для активнішої публічної дискусії щодо Гостинного двору став початок підготовки об’єкта 23 грудня. Тоді у дворі комунальники знесли гараж, на якому був мурал, створений активістами.
Гараж, як стверджують у Департаменті муніципальної варти, збудували незаконно в радянські часи, а створення муралу не передбачене меморандумом про співпрацю міської ради і ГО «Семиярусна гора», за яким і облаштовували громадський простір в дворі.
Термін чинності меморандуму про співпрацю завершився 31 грудня і в міській раді не планують його продовжувати. Натомість активісти стверджують, що їх «виганяють з простору, через публічне висвітлення ситуації».
«Ця інформація (про державно-приватне партнерство, — ред.) є публічною з 2017 року, і під час підписання меморандуму з міською радою ми домовлялися, що підемо з простору на час робіт, але до початку реставрації будемо там і приваблюватимемо лучан. Реставрація все ще навіть і близько не починатиметься, бо навіть якщо міська рада буде в рамках свого державно-приватного партнерства готуватися, це займе мінімум пів року, а то й рік. Але нас вже виганяють з простору, через публічне висвітлення ситуації. Хоча ще цієї весни-літа простір точно міг би приваблювати людей», — вважає представник «Семиярусної гори» Любомир Дмитришин.
Після інциденту 23 грудня активісти «Семиярусної гори» почали планувати проведення громадських слухань. Для цього вони зібрали 500 підписів, які потрібні, щоб ініціювати громадські слухання у Луцьку. Проте у Луцькій міськраді частину підписів «забракували» через те, що їх нібито поставили неповнолітні, або не мешканці Луцька. Тим не менше, слухання розпочали 27 січня з ініціативи самої Луцької міської ради.
«Оскільки інформація в громадському просторі була опублікована, Луцька міська рада прийняла рішення оголосили з власної ініціативи громадські слухання на таку ж тему», — заявила на початку цих слухань Ірина Чебелюк.
Засідання було напруженим, адже відбувалося в умовах воєнного стану. Учасників неодноразово попереджали про заборону онлайн-трансляції, аби ворог не дізнався про таке масове скупчення людей. До участі в слуханнях зареєструвалося 447 осіб. Захід відбувався у Палаці культури міста Луцька. Після майже години виступів слухання змушені були припинити через повітряну тривогу.
Учасники встигли заслухати кілька виступів: архітектора Володимира Цапука та заступниці міського голови Ірини Чебелюк. Перший представляв позицію «Семиярусної гори» та наполягав на відкритому архітектурному конкурсі замість процедури державно-приватного партнерства.
«Таємний інвестор, символічна плата — це не є про прозорість. Це не є про демократію. За вашою спиною хотіли вирішити, що там має бути. Мусимо трохи відкотити назад і вказати місту, як воно має відбуватися. Луцьк, на жаль, досі не має якісних прикладів достойної європейської реставрації. Але я впевнений, що буде. Натомість ми маємо «хороші приклади» коли цінні будинки, цінні ділянки свідомою діяльністю або бездіяльністю доводяться до руйнації, або згорають. І потім там постає щось нове, про що нам не звітували, не домовлялися і не узгоджували», — заявив він.
Згадані Володимиром Цапуком проблемні проєкти це будівництво на Кафедральній, 13. Там планували звести триповерховий будинок на ділянці, під якою знаходяться історичні підземелля. Також Цапук згадав сусідні будинки «у псевдоісторичному стилі», дозволи на спорудження яких теж надавали непрозоро. Тому із Гостинним двором активісти, мовляв, хочуть змінити цю «традицію».
Натомість вони пропонують проведення протиаварійних робіт, проєктний семінар з мешканцями та фахівцями для визначення концепції розвитку, оголошення та проведення архітектурного конкурсу і власне реставрацію. При цьому у журі конкурсу, на їх переконання, слід залучати не волинян, а фахівців з інших регіонів.
«Якщо хочемо якісну архітектуру, маємо запросити до участі в конкурсі достойних архітекторів. Щоб вони хотіли брати участь у ньому, треба склад журі, якому вони довірятимуть. Мар’ян Кардаш та Ганна Бондар (архітектори з Києва та Львова, — ред.) радо нам допоможуть з такими іменами до журі. Наразі, ми вже знаємо, що це мають бути люди не з області, адже останні не є до кінця об’єктивними через вплив міської ради та місцевих акторів, — вважає Любомир Дмитришин.
Щоб будинок вистояв до того часу, поки проведуть конкурс, активісти сподіваються залучати грантові кошти.
«Грант лише на передаварійні роботи, які є важливими для того, щоб він не впав. Це ніяк не підриває те, щоб там була комерція, але це вирішуватиметься на конкурсі з визначенням концепції».
У «Семиярусній горі» разом з тим досі не визначилися із тим, у кого саме будуть просити грантові кошти. Сподіваються на участь в державній програмі «Велика реставрація», співпрацю з Українським культурним фондом і Європейським союзом.
«Знову ж, одного нашого бажання мало, треба згода від Луцької міської ради, яка наразі ображена на нас через те, що ми ініціювали громадські слухання, бо «все можна було вирішити тихенько в кабінеті», — визнає Любомир Дмитришин.
Дискусія триває
Дата продовження громадських слухань станом на середину лютого невідома. Активісти «Семиярусної гори» звинувачують міську раду у «добровільно-примусовому» залученні бюджетників на слухання, щоб мати більшість у залі.
«У нас є свідчення працівників держустанов, яких «зігнали» на громадські слухання. Уже зараз ми працюємо над медійним висвітленням цієї проблеми. Кумедно, що тітці одного з наших волонтерів, яка працює в садочку, теж прийшла «добровільно-примусова» вказівка від керівниці з приміткою за що голосувати. Так Луцька міська рада пробує фальсифікувати процедури місцевої демократії», — пишуть на сторінці «Семиярусної гори».
Щоправда, наразі незрозуміло, чи залучення «комунальників» на засідання було організованим і чи працівники міськради, які були в залі, не мали права там знаходитися. Правила проведення громадських слухань у Луцьку не забороняють таким людям голосувати.
Частина громадських активістів публічно розкритикували «Семиярусну гору» за необгрунтовані амбіції щодо створення громадського простору там, де його ніколи не планували.
«В Гостинному дворі не було, нема і не планувався громадський простір — це нібито ініціатива молоді, яку придумали на рівному місці без нічого, але руйнування якого активно просувається», — заявив заступник голови Молодіжної ради при Луцькій міськраді Максим Войчук.
Він зокрема вважає, що «архітектурний конкурс не вирішить проблему з аварійністю приміщення», а «ініціатори не мають організаційної/інституційної/фінансової спроможності щось змінити».
Таким чином, на сьогодні відкритими залишаються питання щодо прозорості державно-приватного партнерства, а також доступних альтернатив.
З одного боку, може виявитися, що приватним «партнером» буде один конкретний інвестор, який виграє конкурс без конкуренції. І ним може виявитися особа чи компанія, яка наближена до міської влади. Хоча представники «Семиярусної гори» не заявляють про це публічно, вони підозрюють, що «таємним інвестором», якого вони критикують є нардеп Ігор Палиця. Він прямо пов’язаний із нинішнім міським головою Ігорем Поліщуком та має досвід у готельно-ресторанному бізнесі (комплекс «Буковель», ТРЦ у Луцьку, Львові, Сумах тощо).
З іншого боку, поки критики державно-приватного партнерства не мають надійної альтернативи щодо фінансування. В умовах повномасштабної війни виділення гранту на саме такий будинок може бути далеко не першим пріоритетом як для державної підтримки, так і для міжнародної. Надто у ситуації, коли представники громади у міській раді такий варіант наразі не розглядають.
Нагадаємо, раніше «Сила правди» розповідала як у Луцьку збираються приваблювати більше туристів історичною спадщиною.
