Вівторок, 19 Жовтня, 2021

Ти шо, самий грамотний? Аналіз волинських ЗМІ. Частина 3

Михайло Верпучинський

Коренной житель Луцка с врожденным обостренным чувством справедливости и аллергией к неправде.

Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінці блогу

Доброї години, любі друзі. Це вже третя частина мого дослідження волинських інтернет-ЗМІ, і вона буде дещо незвичайною, адже присвячена мові. Зауважу, що це жодним чином не пов’язано з діяльністю нашої Верховної Ради, тому що на моє глибоке переконання, грамотною людина має бути завжди, незалежно від галузі роботи чи кола спілкування. Саме тому моє сьогоднішнє дослідження буде наведене та описане виключно державною мовою нашої країни – українською.

Щодня у повсякденному житті я переконуюся, що український народ – миролюбний, доброзичливий та ласкавий, особливо патріотична його частина. Тому, передбачаючи думки на кшталт: «Що ти тут, кацапуро, зібрався досліджувати? Хто ти такий, щоб перевіряти правильне вживання мови справжніми дітьми своєї Вітчизни? Є велика різниця між цвітом нації та її баластом», – я проведу невеликий екскурс у те, чому, все ж таки, я вважаю себе гідним цієї священної місії. (Якщо вам не цікаві деталі моєї біографії й ви хотіли б одразу перейти до, власне, дослідження, прогортайте до других «зірочок» – автобіографічний блок я «зазіркую» на його початку та наприкінці).

*******************************************

Насправді, з Росією мене мало що об’єднує, окрім декількох троюрідних родичів по материнській лінії, пращурів яких вітер Великої Жовтневої революції заніс із Риги до Петербурга 100 років тому. Батькові пращури, наскільки мені відомо, не менше останніх 100 років проживали у Володимирі-Волинському. Разом із тим, як писав Габрієль Гарсія Маркес у романі «Сто років самотності»: «Ніщо не пов’язує людину з землею, де вона мешкає, якщо в ній не лежить її небіжчик». У Гаразджі похована моя прабабуся, мій найкращий друг; і з кожним роком з’являється все більше знайомих облич на мармурових плитах міського цвинтаря.

Я народився у Луцьку та всі свої роки (наразі 31) провів саме тут. Саме тут я скакав купами зерна на елеваторі та залишив сліди у свіжому бетонному фундаменті нового корпусу Волинської обласної лікарні. Саме тут із 1997 року я з нетерпінням очікував спорудження мосту через залізничні колії та по декілька разів на місяць лазив спочатку під вагонами, а коли «прокачав свої скіли» – між вагонами, щоб дістатися до найбільшого ринку міста, де можна було знайти все. Саме тут я, карапузом із оббитими колінами, отримував перші життєві премудрості в аптеці з дерев’яними прилавками та поличками (привокзальний район, на місці нинішнього «Нашого краю»), де на стінах висіли стенди з героями «Ну постривай», а один з написів біля зайця з яблуком у руках запевняв: «Если села муха – есть нельзя». Саме тут я пив смачнющий березовий сік у гастрономі «Каштан» та купляв морозиво у баби Валі (всі жителі Привокзального району пам’ятають її, правда ж?) на базарчику, який в середині 2000-х був виселений новозбудованим супермаркетом «Салют».

Розмовляти мати вчила мене російською; російською спілкувалися всі мої родичі, друзі, сусіди, знайомі (якщо хтось вважає, що Луцьк завжди був суто україномовним – просто, напевно, мало тут прожив). Навколо мене українська мова зустрічалася лише в поодиноких випадках. Десять років я навчався в єдиній міській російськомовній школі, а в україномовне середовище стабільно потрапив лише у 17 років при вступі до університету.

Втім, це жодним чином не позначалося на моєму ставленні до Батьківщини. Я бив себе в груди та пишався тим, що є українцем ще задовго до того, як це стало «мейнстрімом». Починаючи з 3-го класу й до самого закінчення школи я щороку перемагав на шкільних та брав участь у міських олімпіадах з української мови й Міжнародних конкурсах знавців української мови імені Петра Яцика, здебільшого посідаючи місця у першій десятці. З ніколи не зрозумілих причин, моє щире захоплення державною мовою дуже дивувало журі, викликало певні єхидні посмішки та зневагу.

Вже тоді, незважаючи на те, що у конкурсному оточенні я спілкувався виключно українською, для мене стало звичним, що як представник «російської школи» я був «москалем» та «непотрібним країні баластом». Проблеми між україномовним та російськомовним населенням в Україні за часи мого життя були завжди. Наші вчителі з української мови та літератури це розуміли, тому основним завданням на олімпіадах для мене завжди був гідний виступ – проте я кожного разу перевищував їхні очікування. Одного разу, навчаючись у 8-му класі я посів друге місце на обласному конкурсі-захисті наукових робіт з української літератури серед учнів 8-11 класів. Мої подальші мовні здобутки не обмежувалися олімпіадами. Школу я закінчив із золотою медаллю, набравши один із найвищих балів на державному екзамені з української мови. На вступних екзаменах до університету мій мовний результат також був найвищим, залік з ділової української мови я отримав достроково, а власне Луцький національний технічний університет також закінчив із відзнакою.

*******************************

Вважаю, що наведених вище прикладів цілком достатньо для того, щоб запевнити усіх, хто раніше сумнівався: не завжди варто оцінювати книгу за обкладинкою. Мені однаково як назвуть мене: москалем, ватою, кацапом, мордвою, п’ятою колоною чи якось інакше. Я знаю те, що я знаю. А люди навколо мають право на власну думку, згідно зі ст. 34 Конституції України.

Але повернемося до наших баранів (не прийміть за образу; поки що це лише усталений вираз). Найавторитетнішим ЗМІ Волині (згідно з 1-ю частиною мого дослідження) стало ІА «Волинські новини», найбільш популярним серед читачів (згідно з другою частиною) – «ВолиньPost». Сьогодні ми дізнаємося, яке ж з них можна гордо величати найграмотнішим. Пропоную до вашої уваги третю частину мого дослідження волинських інтернет-ЗМІ – «Грамотність та освіченість».

Декілька місяців тому мені на очі потрапляла стаття члена НСЖУ Юрія Ричука, в якій він розмірковував про найважливіші якості сучасного журналіста. Серед іншого було згадано про те, що коли в основі актуального завдання лежить оперативність та достовірність інформації, деякими мовними помилками можна знехтувати.

«От іноді прискіпуються, що кому забув поставити чи ще щось, – жалівся Юрій, – але ж зміст має набагато більшу цінність, аніж форма».

Можливо, так би й було, якби помилки справді були поодинокими, якби труднощі виникали здебільшого у складних мовних конструкціях, якби для боротьби з ними знадобився окремий коректорський відділ на кшталт такого, що має «Вісник» та інші газети. Проте ми живемо в еру цифрових технологій. Ігнорування актуальних надбань НТП у сучасному світі – справжня дурість. До наших послуг сьогодні безліч зручних професійних інструментів, що роблять значну частину роботи за нас, велика кількість з яких ще й безкоштовна.

От нещодавно новиною №1 у країні став мовний закон. Значна частина волинських журналістів гордо репостила на свої сторінки новини про це та встановлювала рамки «Вимагаю закон про мову!» на фото. Проте, проаналізувавши грамотність інтернет-видань, я виявив, що ці професори дієвідмін, синтаксичні лицарі та доконано-недоконані воїни світла голосні лише у кліках мишкою. На ділі повага до державної мови виражається у десятках помилок різного калібру та на будь-який смак. В процесі мого дослідження деколи навіть хотілося поставити в рядок усіх головних редакторів, надіти маску вчителя та грізним тоном промовити:

– Я вас не впізнаю! За 30 років роботи ви – мій найгірший клас!– Рудишин! Зовсім з’їхала! Ви з Савичем йдете на медаль, і щоб так тепер осоромити мене! Помилка на помилці сидить і помилкою поганяє! Будеш такою безграмотною дівчиною – доведеться багато готувати, щоб чоловіка задобрювати!

– Савич! Чому покинув навчання? Їй-богу, скажу матері, щоб велосипед забрала, доки не вивчиш усі правила української мови до єдиного!

– Ричук! Що смішного я говорю? Розкажи нам усім – разом посміємося! Особливо коли я візьмуся за твій зошит. Краще б додатково перечитав все, що понаписував, замість того, щоби ходити по їдальнях та гамбургери дегустувати!

– Лучик! Знову відправляв на уроці інформатики доноси до всіх інстанцій на вчителя з ДПЮ?! Граматику підтягувати хто буде?

– Метельська! Досить бубоніти! Доки тебе не було, у класі панувала тиша та спокій!

– Як вам не соромно, любі мої? От пише хтось один твір про чемпіонат міста з кікбоксингу. Згадує там про удари по «бедру». Всі інші радо переписують ті «бедра», і ніщо їх не бентежить! Пише сайт ОДА про лижні «гонки», а ви всі, як ті валянки, радо карбуєте «гонки» у своїх зошитах!

– А що витворяє Пахайчук? Хіба я вчив вас, що коли ви не знаєте правильного перекладу слова з мови агресора на солов’їну, то можна придумати свій власний термін? Що це за «троєбор’є», Наталю?

– Щоби на вас кицька чхнула! Знущаєтеся з мови так само, як ваші колеги з «Волинської правди» – з президента, називаючи гаранта «Порошено».

– Не маю з вами ніякого здоров’я більше! Двійки в журнал ставлю поки олівцем…

Але насправді це сумно, бо в наш час, коли читають все менше книжок і все більше сидять у соцмережах, саме на журналістах лежить відповідальність із лінгвістичного виховання суспільства та пропагування грамотності в ньому. Якщо без мови не буде країни, то яка ж доля очікує державу мовних трієчників?!

Втім, переходячи від моралізаторства до діла, наведу конкретні цифри. Три дні у вільний від роботи час я аналізував на наявність помилок усі статті за (випадковим чином обрану) добу – 11 травня – десяти інтернет-видань, що традиційно беруть участь у моєму дослідженні. Це – «Перший», «ВолиньPost», «Волинські новини», «Волинь24», «Конкурент», «Район.in.ua», «Під прицілом», «БУГ», «Волинь Online» та «Волинська правда». Загальна кількість новин, що пройшли перевірку – 349. Допомагав у роботі мені онлайн-інструмент з перевірки тексту (який я щиро раджу використовувати всім «пулітцерівським» двієчникам), що знаходиться на сайті під поетичною назвою «Мова – ДНК нації».

Знайдені помилки були розподілені по чотирьох категоріях: граматичні, пунктуаційні, орфографічні та стилістичні, помилки у назві (отримали окрему категорію як найбільш грубі). Останньою частиною є загальна кількість новин, в яких жодних недоліків не виявлено. До розряду граматичних потрапили помилки, спричинені неправильним написанням слів, морфемні та словотворчі; до пунктуаційних – усе, що пов’язано з неправильним використанням розділових знаків; до орфографічних та стилістичних – помилки, спричинені неправильним використанням слів та словесних конструкцій, частин мови та їхніх форм, що не рекомендовані сучасними правилами української мови. Оскільки кількість новин на одних ресурсах могла в декілька разів відрізнятися від інших, за розрахункову одиницю була взята середня кількість помилок на статтю. Зауважу також, що у разі, якщо одна й та сама помилка зустрічалася декілька разів на статтю, я рахував її лише один раз. У 5-му пункті я обчислив відсоток новин без помилок від загальної кількості новин за добу.

Граматичні помилки – середня кількість на статтю (загальна кількість)

БУГ – 0.45 (9)
Волинь Online – 0.57 (12)
ВолиньPost – 0.65 (43)
Під прицілом – 0.7 (21)
Конкурент – 0.73 (32)
Волинська правда – 0.76% (25)
Район.in.ua – 0.78 (21)
Волинь24 – 1.03 (65)
Волинські новини – 1.22 (45)
Перший – 1.25 (10)

Зауважу, що за наявними помилками було дуже легко побачити використання різними виданнями одного матеріалу. Лише в окремих поодиноких випадках інтернет-агентства обтяжували себе виправленнями. Тут належне необхідно віддати «Волинь Online». У той час, коли всі поголовно вирішили що слово «Гастро» може існувати саме по собі, лише агентство Мар’яни звернуло увагу на цю недбалість.

Пунктуаційні помилки – середня кількість на статтю (загальна кількість)

Під прицілом – 0 (0)
БУГ – 0.05 (1)
Конкурент – 0.09 (4)
Район.in.ua – 0.185 (5)
Волинь24 – 0.365 (23)
Перший – 0.375 (3)
Волинські новини – 0.378 (14)
Волинь Online – 0.381 (8)
ВолиньPost – 0.48 (32)
Волинська правда – 0.97 (32)

У випадку з пунктуаційними помилками, окрім зайвих ком, крапок та відсутніх пробілів після них, було виявлено ще одну прикрість: наші поважні інтернет-видання не здатні відрізнити дефіс (-) від тире (–). Шановні, якщо ви сумніваєтеся, що за розділовий знак перед вами – спитайте у дядька Гугла – він ці справи вирішує на раз-два!

Орфографічні та стилістичні помилки – середня кількість на статтю (загальна кількість)

Волинь Online – 0.429 (9)
Конкурент – 0.432 (19)
Волинь24 – 0.54 (34)
Волинська правда – 0.57 (19)
БУГ – 0.6 (12)
ВолиньPost – 0.67 (44)
Перший – 0.875 (7)
Район.in.ua – 0.96 (26)
Під прицілом – 0.97 (29)
Волинські новини – 1.7 (63)

Тут лідером перегонів стало неправильне використання сполучників. Це дивно, адже в українській мові, на відміну від російської, їх є велика кількість: і, й, та, або. Чому необхідно чіплятися за те нещасне «і» та ліпити його без розбору після голосних, між голосними, перед голосними?!

Помилки у назві – середня кількість на статтю (загальна кількість)

Волинські новини – 0 (0)
Конкурент – 0.023 (1)
ВолиньPost – 0.03 (2)
Під прицілом – 0.033 (1)
Район.in.ua – 0.037 (1)
Волинь Online – 0.048 (1)
БУГ – 0.05 (1)
Волинь24 – 0.063 (4)
Перший – 0.125 (1)
Волинська правда – 0.18 (6)

З назвами, загалом, все було добре, адже нагадаю, що в цьому випадку до загального заліку йшли помилки усіх видів, в тому числі, й незначні. Лише «Волинська правда» вразила своєю рекордною недбалістю.

Статті без помилок – відсоток від загальної кількості (загальна кількість)

Під прицілом – 60% (18)
БУГ – 45% (9)
Конкурент – 40.91% (18)
Волинська правда – 33.3% (11)
Волинь Online – 33.3% (7)
Район.in.ua – 29.63% (8)
Волинські новини – 27.03% (10)
Волинь24 – 20.63% (13)
ВолиньPost – 19.7% (13)
Перший – 0% (0)

В цій частині дослідження коментарі – зайві. Я навіть уявити собі не міг, що найбільші та найвпливовіші видання зможуть дозволити собі публікацію такої кількості абсолютно безграмотних новин, що кишать помилками, як блохами та кішка, що мала на вас чхнути.

Загальний залік, який виявить найосвіченіше видання Волині, після усього, що написано вище, має цілком логічний та справедливий вигляд. Нагадаю, що як і раніше, в кожній із вищезазначених категорій я нараховував від 10-ти балів першому місцю до 1-го балу – останньому. Сума балів за всіма п’ятьма категоріями становить загальний залік.

Загальний результат

Конкурент – 40
Інтернет-видання “БУГ” – 38
Під прицілом – 36
Волинь Online – 34
ВолиньPost – 26
Район in ua – 26
Волинь24 – 24
Волинські Новини – 22
Волинська правда – 21
Перший – 12

Мої вітання інтернет-виданню «Конкурент», моя повага – «БУГ» та «Під прицілом». Усі інші залишаються після уроків для роботи над помилками.

P.S. Сподіваюся, що головні редактори ресурсів, що брали участь у дослідженні, звернуть увагу своїх підопічних на неприпустиму кількість помилок і наступного разу всі у нас будуть відмінниками.

P.P.S. Четвертій частині дослідження – бути!

Схожі Публікації

Наступна новина

НОВИНИ