Впродовж останніх двох років волинські судді подали судових позовів до держави на понад 5 мільйонів гривень. В такий спосіб вони намагаються повернути нібито недоплачену зарплату за кілька місяців коронавірусного карантину у 2020 році. Свої позови обгрунтовують тим, що, мовляв, суддівські винагороди за цей період їм не доплатили протизаконно.
Центр журналістських розслідувань «Сила правди» проаналізував хто з волинських суддів продовжує добиватися додаткових виплат в умовах війни з Росією, хоч і так отримує високі зарплати.
15 830 гривень розбрату
29 волинських суддів із різних судів впродовж 2020-2021 років подали судові позови до Територіального управління Державної судової адміністрації у Волинській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди в обмеженому розмірі. У своїх позовах вони вказують, що за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року їм виплатити суддівську винагороду у обмеженому розмірі, що не перевищує 10 мінімальних заробітних плат.
Як простежується із судових рішень, суть цієї судової тяганини полягає в тому, що саме в цей період, коли в Україні запровадили карантин, з’явилися законодавчі обмеження щодо оплати праці. Зокрема, 18 квітня набув чинності закон «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»
«…установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки», – йдеться в Законі.
Це обмеження застосовувалось і при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. Таким чином, зарплата цих держслужбовців відповідно до цього закону не могла перевищувати 47 230 гривень, оскільки мінімальна зарплата тоді становила 4 723 гривні.
Втім, судді не погодились із цим і вже наприкінці 2020 року почали подавати позови із вимогою виплатити суддівську винагороду у повному розмірі.
За законом «Про судоустрій і статус суддів», базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду – 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року – тобто 63 060 гривень у 2020 році, а це на 15 830 гривень вище, ніж те обмеження, яке встановили у квітні;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду – 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року – тобто 105 100 гривень у 2020 році;
3) судді Верховного Суду – 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року – тобто 157 650 гривень у 2020 році.
Служителі Феміди вважають, що ці квітневі зміни до бюджетного кодексу на них не поширюються. І згадують, що змінами до Конституції України у 2016 році законодавець нібито закріпив цю норму.
Зокрема це зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом «Про судоустрій і статус суддів». Тому суд вважає, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій…Відтак, обмеження виплати суддівської винагороди позивачеві, починаючи з 18.04.2020, у розмірі, що не перевищує десять прожиткових мінімумів було неправомірним» – йдеться в одному із судових рішень щодо виплат колишній голові Горохівського районного суду Галині Адамчук. Такі ж висновки суди наводять і в рішеннях щодо інших суддів.
Відтак Волинський окружний адміністративний суд, який розглядав ці позови, задовольнив їх у першій інстанції і зобов’язав Державну судову адміністрацію виплатити кошти.
Позови ціною у 5,7 мільйона гривень
Центр журналістських розслідувань «Сила правди» відшукав усі судові справи суддів загальних місцевих судів Волині стосовно компенсації недоплаченої винагороди. Позови подали 29 служителів Феміди з різних місцевих судів області. Зазвичай сума позову кожного судді коливається від 86 до понад 260 тисяч гривень. Загальна сума коштів, яку судді стягують із держави, – 5,7 мільйона гривень.
Ці суми виглядають відносно невеликими порівняно із заробітними платами служителів Феміди. За інформацією територіального управління Державної судової адміністрації у Волинській області, у 2021 році посадовий оклад суддів становив 63 тисячі гривень. Разом із різними доплатами деякі судді щомісячно отримували і 100 та понад 100 тисяч гривень на місяць зарплати – більше мільйона гривень впродовж року. Проте, деякі не посоромилися подати позови, щоб відсудити недоплачених кілька тисяч гривень.
Всі позови у першій інстанції розглядав Волинський окружний адміністративний суд і задовольнив. Втім, місцеве управління Державної судової адміністрації не погоджувалось із цим і у деяких випадках подавало апеляцію, а деякі справи дійшли і до Верховного Суду.
Найбільші суми взялися відсуджувати судді Рожищенського, Горохівського, Нововолинського, Луцького та Ковельського судів – свою недоплачену суддівську винагороду вони оцінили у понад 200 тисяч гривень.
Найбільша сума позову – у голови Рожищенського районного суду Івана Сіліча.
Він порахував, що держава йому заборгувала 261 тисячу гривень. Щоправда, уже в листопаді 2020-го він відкликав свій позов.
Суддя Іван Сіліч відмовився спілкуватися із журналістами «Сили правди» з цього приводу.
Трохи меншу суму стягує із державного бюджету колишня голова Горохівського районного суду Галина Адамчук, яка хоче отримати 242 тисячі гривень. Перша інстанція її позов задовольнила. А на початку 2022 року служителька Феміди знову звернулася до суду, щоб встановити спосіб і порядок виконання рішення, тобто списати ці кошти із рахунку територіального управління Державної судової адміністрації, проте суд відмовив у цьому.
Не відстала від колеги і голова Нововолинського міського суду Орися Ференс-Піжук, яка вважає, що держава їй не доплатила 228 тисяч 981 гривню.
Суд першої інстанції теж задовольнив її позов, а Територіальне управління Державної судової адміністрації подало апеляційну скаргу. Втім, на момент підготовки матеріалу суд залишив її без руху, оскільки не було оплачено судовий збір.
Серед тих, хто зібрався відсудити найбільше, і луцька суддя Світлана Рудська. Сума її винагороди сягнула 226 тисяч гривень. Її позов суд задовольнив у першій інстанції, однак судова адміністрація взялась оскаржувати це, дійшовши до Верховного Суду. Але безуспішно, бо суд відмовив у розгляді позову через несплату судового збору Державною судовою адміністрацією.
223 тисячі нібито недонарахованої і недоплаченої винагороди відсуджує і луцький суддя Андрій Сівчук. Цей служитель Феміди, до речі, частенько потрапляє до новин «Сили правди», адже частенько виносить спірні рішення у резонансних справах.
Його позов отримав два позитивні рішення у першій та апеляційній інстанціях, але управління судової адміністрації подало касаційну скаргу до Верховного Суду, тож справа нині перебуває там.
Втім, серед усіх суддів, які подали подібні позови, попри складну ситуацію в країні через пандемію Covid-19, а згодом і повномасштабне вторгнення Росії, на цей момент від їх подальшого розгляду відмовились не так і багато. Це, зокрема, вже згадані голова Рожищенського районного суду Іван Сіліч, судді Ковельського міськрайонного суду Сергій Панасюк та Тетяна Денисюк, заступниця голови Луцького міськрайонного суду Олеся Калькова, суддя Нововолинського суду Микола Ушаков.
Решта справ перебувають або ж на стадії апеляційного провадження або ж в касаційному розгляді.
За інформацією Державної судової адміністрації України, за рішеннями судів волинські судді за своїми позовами претендують на виплату від держави уже понад 3 мільйонів гривень. Про це адміністрація повідомила у відповіді на запит наприкінці серпня.
| Назва суду | Сума суддівської винагороди за рішенням суду за рахунок КПКВК 0501020 | Сума виплаченої суддівської винагороди за рішенням суду за рахунок КПКВК 0501020 | Сума суддівської винагороди за рішенням суду за рахунок програми КПКВК 0501150 |
| Місцеві загальні суди Волинської області | 2 454 603,2 | 1 827 892,9 | 3 350 273,0 |
Втім, чи справедливі такі судові позови та рішення у важкий для країни час? І чи справді судді мають право витребовувати доплати за той час, коли чимало державних службовців також отримували урізані зарплати? Про це запитали у юриста, голови правління фундації «Dejure», експерта у сфері реформи правосуддя Михайла Жернакова.
– Судді за останні багато років перетворилися на касту абсолютно відірваних від реальності людей, які бачать перед собою дві речі – владу і гроші, – коментує Михайло Жернаков. – Я не готовий зараз сказати, яка там юридична ситуація, чи дозволяють коми в законодавстві їм юридично на це претендувати, але якщо були обмеження через об’єктивні причини, через кризи, які проходила країна, і ці обмеження поширювалися на багато державних службовців. Це цілком нормальна історія і ці обмеження використовуються для того, щоб зекономити кошти і витратити їх на пріоритетні речі. То вчиняти так, щоб використовувати свої знання, посади, щоб стати вищими за когось і потім ще це відсуджувати, то це, з моєї точки зору, щонайменше аморально.
Тож в той час коли одні воюють, одні збирають по гривні на купівлю спорядження, хтось віддає життя. А хтось використовує свої знання та законодавство, щоб добитися від держави більше грошей в цей складний час.
Ця стаття підготовлена ГО «Центр журналістських розслідувань «Сила правди» в рамках програми «Підтримка регіональних медіа України під час війни» за фінансової підтримки Європейського Союзу та МЗС Королівства Норвегії. Зміст статті є винятковою відповідальністю ГО «Центр журналістських розслідувань «Сила правди» i не відображає погляди Європейського Союзу, МЗС Королівства Норвегії чи Інституту висвітлення війни та миру.
