Благодійний фонд Роксолани Несторук створений у 2021 році. Спершу він надавав допомогу лише онкогематологічному центру Волинської обласної клінічної дитячої лікарні, а з початку повномасштабного вторгнення змінив вектор і тепер спеціалізується на забезпеченні війська тактичною медициною. У фонді на постійній основі працюють лише його засновниця – Роксолана Несторук і водій – Павло Ткачук. За плечима цих людей, а також десятків тих, хто їм допомагає, – низка добрих справ та, ймовірно, врятованих життів.
Центру журналістських розслідувань «Сила правди» Роксолана розповіла про те, як це бути волонтером у часи великої війни, знаходити сили оголошувати все нові і нові збори, закривати їх і…жити, жити попри непоправні втрати.
Як з’явився фонд
– Фонд Роксолани Несторук – це організація однієї людини? Що спонукало його створити і хто робить всі ті добрі справи, про які ми читаємо у твоїх дописах?
– Ініціатором всіх тих добрих справ є я. Фонд створила у 2021-му році, спочатку з метою допомоги онкохворим дітям, але згодом напрямок і вектор змінився, тепер допомога військовим – основне. У фонді працюю лише я, але мені допомагають приблизно 20 чоловіків-водіїв, які на волонтерських умовах перевозять вантажі по Україні і з-за кордону. Це безкоштовно, бо зазвичай вони є власниками компаній-перевізників, або логістичних фірм, але є і звичайні водії, які просто від себе допомагають. Офіційно у фонді є один водій, який майже увесь вільний час присвячує волонтерству. Прийом запитів, збори, оформлення, залучення, пошук, купівля необхідного, відправка – це все я. Втім, маю дівчат, яким я можу зателефонувати, і знаю, що у разі потреби вони допоможуть. «Нова Пошта» допомагає: забирає часто вантажі зі складу безплатно і робить знижку на доставку.
Працівників у мене у фонді немає, бо мало хто захоче регулярно на волонтерській основі допомагати і часто кажуть: у мене сім’я. У мене теж була сім’я, але я це робила. Волонтерство – це не на один день, це довготривала історія. Це ж усім треба, щоб хлопці були забезпечені і перебували у максимально комфортних умовах, наскільки це можливо. Після роботи усі йдуть спати в свої затишні ліжка, а ті, хто нас захищає, скільки відпочивають?
– Чи відчувала ти наближення великої війни?
– У вересні-жовтні 2021-го року у мене різко зросла кількість запитів від військових на медицину, хоча я тоді ще не спеціалізувалася на тактичній медицині, а просто час від часу закривала запити знайомих і знайомих знайомих. Почали просити тоді ще невідомі для мене турнікети, оклюзійні наліпки, гемостатичні бинти. Я пам’ятаю, що запитувала у хлопців: що відбувається? Військові тоді відповідали, що бачать, яке скупчення російських військ і розуміли, що щось буде, але ж усі думали, що загострення відбудеться на Донбасі, хіба хтось думав, що ракети до Луцька долетять? Ну, а величезна кількість запитів на тактичну та звичайну медицину говорила нам, що щось таки станеться. Військові ж замовляли не ібупрофен, а шовні матеріали.
– Який у тебе був план на початок повномасштабного вторгнення? Не розглядала варіанту виїхати за кордон?
– Я точно не мала плану будь-що тікати. Після першого вибуху у Луцьку я розуміла, що якщо у місті стане справді небезпечно, то куди я їхатиму з дитиною і ким я там буду? Могла поїхати до батька в Нідерланди, але я не хотіла. Не знаю, що мало б статися, аби я таки наважилася виїхати. Не хочу і не планую. Хочеться просто нормального життя вдома.
З якими запитами працює фонд
– Чи пам’ятаєш перші запити від військових? Що це було?
– Пам’ятаю ті перші дні, коли всі місцеві волонтери зібралися разом і шукали генератори. Їх було нереально знайти, а якщо десь і були – ціну накручували на 200%. За перший тиждень українці вивезли чи не усі генератори з Польщі. Далі просили бензопили, сокири, лопати – те, що потрібно для будівництва бліндажів і облаштування окопів. Щодо амуніції, то це було важко шукати, бо у ті перші дні війни я не розуміла, що таке ті плитоноски, розгрузочні пояси і інше. Була ситуація, коли з Польщі замовила шоломи для військових, а виявилося, що вони абсолютно не підходять для фронту, а лише для пейнтболу. Тоді дуже багато негативу полилося на мене, але я повернула людям свої кошти за шоломи, вивчила, що таке сертифікація кевларових касок і надалі вже не помилялася. Коли я написала про це допис у соцмережах, то люди розділилися на два табори: одні обливали брудом за те, що не знаю, як виглядають потрібні шоломи, а інші – підтримали. Я перепрошую, але ж за освітою я не волонтер, усьому вчилася в процесі.
– Чи бувають і досі запити на амуніцію? Наскільки вони за два роки змінилися?
– Я за період війни навчилася концентруватися на важливому. Нагадую собі, що військовому допомагають не лише волонтери, а й рідні, друзі, знайомі. У мене є основний напрямок – тактична медицина, де я берусь за усі запити, які до мене надходять. Також робимо збори на дрони, автомобілі, тепловізори. Ці потреби військові не можуть закрити своїми силами, тому тут допомагають волонтери. Зараз рідко можу щось передати військовим «до першої зарплатні», бо далі вони самі зазвичай купують собі кращу амуніцію.
– На початку повномасштабної війни ти часто збирала гуманітарну допомогу і надсилала її адресно потребуючим. Чи продовжуєш робити це зараз?
– Згадайте, як багато було на початку війни внутрішньо переміщених осіб. Люди тікали від війни буквально з одним пакетом речей і мені було шкода дітей, які елементарно потребували дитячого харчування, памперсів, крему від попрілостей і інших звичних речей. Згодом підтримка з-за кордону почала зменшуватися і я припинила допомагати ВПО. Крім того, були й такі неприємні випадки, коли по інстаграму людини, яка просить допомогу, було видно, що вона точно її не потребує. Були запити на зразок: оливкова олія, масло лише 82,5%, тунець, паста тільки з твердих сортів пшениці… Отак я читала і думала: ви «Карбонару» готувати збираєтесь, чи все-таки у вас їсти немає що?
– Як особисто ти відчуваєш зараз тенденцію до донатів? Бо, наприклад, у Монобанку кажуть, що у 2023-му році українці донатили втричі більше, ніж у 2022-му: 27,4 мільярда гривень проти 8,5 мільярдів. Чи легко зараз йдуть збори?
– Я розумію, що збір буде йти так, як я, грубо кажучи, його налаштую. Коли у мене декілька зборів, то їх завжди важче закрити, аніж один, бо й людям набридають оці постійні прохання про донати. Також впливає й те, скільки зборів є у інших місцевих фондів, адже люди зазвичай допомогають «трохи туди, трохи сюди». В перші місяці повномасштабного вторгнення збори було закривати найлегше, бо люди думали, що зараз трохи подонатять і ми переможемо. Тепер розуміємо, що все це так не працює. Треба донатити систематично.
– Якими проєктами чи досягненнями фонду найбільше пишаєшся?
– Немає такого, адже якщо хоча б одна аптечка, яку ми відправили, врятує життя військовому, то я безмірно пишатимусь. І тому така аптечка, або турнікет, може бути найкрутішим проєктом фонду, аніж дорогущий дрон, який зіб’ють наступного дня. Такі реалії. Я пишаюсь тим, що ми купуємо речі, які рятують життя нашим хлопцям. Все ж таки, основний напрямок діяльності фонду – тактична медицина.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Основний напрям – медичний: як працює благодійний фонд «Волинь SOS»
– Що найважче у роботі волонтера? Чи ображаєшся на тих, хто «живе життя», не донатить, не реагує на заклики допомагати?
– Не ображаюсь, бо я й сама живу це життя. Кожен обирає свою дорогу сам. Я лише не люблю, коли мені висувають претензії по типу «ти ж волонтер, бери і помагай». Звісно, треба і жити, і донатити. А щодо того, що найважче – отримувати звістки про поранення і смерті знайомих.
Деколи важко достукатися до людей, щодо важливості тієї чи іншої потреби для військових, бо замість підтримки можу отримати комент «А вона знову збирає на ті турнікети, тож тільки збирала…». Фізично важко буває деколи ящики совати, але й це не критично. Все можна витримати.
Про втрату сина і бездіяльність поліції у справі із викраденням 100 тисяч гривень
Під час війни волонтерка Роксолана Несторук втратила сина. Його життя обірвалося раптово у 8 років. Попри особисту трагедію жінка продовжила займатися волонтерством. Тим паче тривав збір на дрон Mavic 3T Enterprice. Втім, саме за день до дня народження вже покійного сина, шахраї вивели з картки Роксолани 100 тисяч гривень, які вона збирала на дрон. Аферисти знали про її жахливий моральний стан з соціальних мереж, де поміж оголошеннями про збір на безпілотник була публікація про смерть сина. Нині розслідування триває, але волонтерка каже, що надії на повернення коштів нема.
– Мені потрібно було зібрати 200 тисяч на дрон Mavic 3T Enterprice. Я, як зазвичай, оголосила збір, – розповідає Роксолана. – 5 вересня у мого сина мав бути день народження. Увечері 4 числа приїхала з квіткового магазину, напередодні замовили квіти на могилу сина, звісно, мала досить пригнічений стан.
Дзвонять мені через Телеграм начебто з акаунту Monobank, ще й з нібито підтвердженою верифікацією, і починають зі мною діалог. Спочатку були звичні питання, які деколи запитує служба підтримки ПриватБанку, типу: «Роксолано, ми бачили, що у вас проходять активні збори, нам треба підтвердження того, що ви дійсно волонтер, аби вам не заблокували картку». Я ж думаю, якщо Приват так робив, то чому Моно не може так робити? Далі пішли вже дивні питання, як от: «Хто робив останні три перекази коштів?», а далі – «Скажіть чотири цифри з смс, і зайдіть на пошту, щоб підтвердити свою особу». Я заходжу, клацаю на посилання, а далі ще дурніші питання: «Скільки у вас зборів було на дану картку?», і тут я починаю «прокидатися»… Заходжу на монобанку і бачу, що хтось вивів на карту 100 тисяч гривень двома платежами: 60 і 40 тисяч. Я одразу зателефонувала в Службу безпеки України, мене направили в кіберполіцію. Написала заяву, її передали на Луцьке районне управління поліції. Усе це я робила максимально швидко, тобто вже наступного дня була у всіх структурах, які того вимагали. 6 вересня вже було зареєстроване кримінальне провадження. Мені повідомили, що кошти заморожені на тому рахунку, на який виводилися шахраями. Пообіцяли, що скоро їх зможуть повернути.
За декілька днів до мене телефонують з карного розшуку і запитують, чи не повернули ще кошти, адже так і досі ніякого руху не відбувалося. За декілька днів знову: кошти ще не повернули? І так декілька разів впродовж тижня-двох. У відділку поліції мене запевнили, що кошти на рахунку в крадіїв заморожені, вони не зможуть їх вивести, а повернення – питання часу, але й це, з їх слів, мало би бути швидко.
Вже за три тижні я зателефонувала слідчому з Луцького районного управління ГУНП у Волинській області лейтенанту Дмитру Жуйкову, якого закріпили за справою. Він нічого не зміг конкретного сказати, лише «ми працюємо». А от працівники карного розшуку запевняли, що кошти мають повернути протягом 2 місяців.
Минає місяць, два… Слідчий перестає відповідати на повідомлення, дзвінки від мене. Я приходила разів п’ять, але його жодного разу не вдалося застати на робочому місці. Мені навіть не дали відповіді на запитання, як я можу з ним зустрітися. Згодом я написала офіційний запит. Відповідь мені йшла досить довго, тож, я звернулася до суду з заявою на бездіяльність слідчого. В той же день мені на пошту прийшло письмове повідомлення зі слідчого відділу, що для перевірки проведення судового розслідування, кримінальне провадження було витребувано Головним слідчим управлінням ГУНП м. Києва на розгляд. Але чому слідчий увесь цей час мовчав? Мені казали інше, що слідчі дії проводяться, кошти заморожені, очікуйте повернення.
Зараз знову робитиму запит на Київ, щоб зрозуміти, що зі справою наразі. Згодом слідчий телефоном повідомив мені, що ці кошти вже вивели з рахунків… А військовий, для якого ці гроші збиралися, загинув. Я питала у слідчого, чи не мучить його совість, але знову – мовчанка. Зі свого боку я зробила усе, щоб повернути кошти, але їх на рахунках шахраїв заморозили лише на 30 днів, а через бездіяльність слідчого, арешт зняли за строком давності і аферисти швидко їх вивели.
– Чи відчуваєш вигорання?
– Я не маю права вигоріти. Знаєш, що я зрозуміла? Кожному Бог подарував життя: комусь відміряв 30 років, комусь – 50, а комусь – 8 років. І ми не маємо права витрачати його дарма. Тепер я мушу жити за себе і за сина. Я хочу наскільки це можливо в умовах війни і після такого горя показувати прикладом своїм, що жити потрібно.
Я відчуваю себе щасливою, бо я жива. У мене є батьки, у мене є друзі, які не дали зламатися, є справа мого життя – волонтерство. І це не маска, якою я прикриваюся, я справді відчуваю себе щасливою, хоч життя у мене забрало багато чого. Я не буду плакати за тим, що не можу змінити. Не можу я змінити те, що сина не стало. Я б дуже цього хотіла, але не можу. Я не будую більше планів, бо інколи життя перевертає усе з ніг на голову. Мені здається, що я прожила демо-версію щасливого життя, щасливого материнства і щиро вірю, що попереду у мене ще буде хороша сім’я, чоловік, діти… Я не закриваюся від усього світу, але поки працюю і спрямовую усі свої зусилля лише на перемогу.
Як підтримати фонд, або звернутися за допомогою
Фінансово підтримати збори для військових, які проводить Фонд Роксолани Несторук, можна за посиланням. Звернутися можна через сторінки у соціальних мережах: Facebook та Instagram.
Нагадаємо, Центр журналістських розслідувань «Сила правди» зібрав та проаналізував фінансові звіти благодійних організацій Волинської області за перший рік повномасштабного вторгнення Росії. З початком повномасштабної війни у Волинській області кількість активних благодійних фондів зросла більш ніж удвічі, а суми залученої допомоги лише офіційно – більш ніж у десять разів. За даними фінансових звітів, які благодійні організації Волині подали до Державної податкової служби, у 2022 році ця цифра сягнула 574,4 мільйона гривень.
