Впродовж 2017-2020 років пресслужба Луцької міської ради написала про депутата і радника міського голови Ігоря Поліщука більше тисячі разів. Це майже стільки ж, як про всіх чинних у той період заступників міського голови разом узятих і трохи менше, ніж про самого на той момент очільника міста Григорія Пустовіта. Чому про радника Ігоря Поліщука писали так багато і як він, зрештою, став першою медійною людиною в Луцьку?
Після смерті у 2017 році міського голови Миколи Романюка у Луцьку трапився політичний «переворот». Секретарку міської ради Юлію Вусенко, яка мала тимчасово виконувати повноваження мера, фактично усунули і призначили на її посаду депутата від партії «УКРОП», на той час заступника голови правління Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» Ігоря Поліщука. Вже за чотири місяці його змінили на більш досвідченого, але без мерських амбіцій, Григорія Пустовіта. Поліщук закріпився у «скромному» статусі радника міського голови.
Однак, статус виявився не настільки уже й скромним. Тактичний перехід нібито у тінь виконувача обов’язків міського голови Пустовіта насправді відкрив перед Поліщуком більше можливостей.
Впродовж трьох років – до виборів у жовтні 2020-го – саме його персону відділ (нині – управління) інформаційної політики муніципалітету «піарив» майже на рівні із міським головою і значно більше, ніж будь-яких інших міських чиновників чи депутатів. Саме радник став обличчям міської ради, коментував практично будь-які теми з життєдіяльності міста, виступав на найбільш людних заходах і таким чином добре «поторгував обличчям» у місті напередодні виборів, фактично за бюджетні кошти. Через це в соціальних мережах його жартома називали суперрадником.
Центр журналістських розслідувань «Сила правди» проаналізував усі новини пресслужби Луцької міської ради із січня 2017-го до жовтня 2020 року – майже 9,8 тисяч повідомлень. Наше дослідження показало, що з липня 2017 року Ігор Поліщук був другим за кількістю згадок в повідомленнях пресслужби міської ради після в. о. міського голови Григорія Пустовіта. Навіть попри «скромну» посаду радника. В цей період стільки не згадували жодного іншого радника, чи навіть заступників міського голови, які за функціональними обов’язками та рівнем відповідальності мали б частіше відповідати і звітувати перед громадою.
Чому ж так відбувалося? Чи використовували пресслужбу міської ради для піару майбутнього претендента на мерське крісло навмисне?
Ігор Поліщук у 2013-му: «Я моніторю сайт і бачу однобокість та необ’єктивність у висвітленні роботи міської ради»
Вперше Ігор Поліщук потрапив у міську раду в 2013 році на виборах у привокзальному окрузі №10. Проте тоді він був лише одним із рядових депутатів, який не входив до більшості, сформованої навколо міського голови Миколи Романюка. На той час він мав суттєві претензії до відділу інформаційної роботи Луцької міськради, який, мовляв, перетворився на пресслужбу однієї особи — міського голови.
«Проблема існувала давно. Я постійно моніторю сайт і бачу однобокість та необ’єктивність у висвітленні роботи міської ради. Структура має назву «Відділ інформаційної роботи Луцької міської ради». Якби цей відділ називався пресслужбою або піарслужбою міського голови, то жодних претензій! Але там працюють люди, які отримують заробітну плату із коштів платників податків. Лучани мають право знати і про роботу заступників міського голови, наприклад, Ларису Соколовську чи Юрія Вербича, чого я майже не побачив, хіба дещо про Тараса Яковлєва (на той час перший заступник міського голови, – авт.) та Сергія Григоренка (на той час секретар міської ради, – авт.). Зовсім мало інформації про роботу керівників структурних підрозділів. Таке враження складається, що в нашому місті працює лише Микола Романюк», — обурювався Поліщук.
Питання навіть розглядали на засіданні постійної комісії міської ради із питань законності, де Поліщук та лідер депутатської групи «Новий Луцьк» Андрій Осіпов сперечалися із керівницею відділу Зоєю Балюк і лояльними до неї медійниками щодо однобокості роботи підрозділу.
«На засідання комісії з питань законності прийшли поважні керівники волинських видань – і обговорення питання з площини конструктиву перейшло в обговорення суто професійності, зовнішнього вигляду, якихось міжособистісних взаємин із Зоєю Балюк (начальниця відділу інформаційної роботи Луцької міської ради, – авт.). Журналісти переконували, наскільки зручно працювати з нею, що її не потрібно звільняти. Хоча в проєкті рішення жодного слова про звільнення не було! Прикро, що обговорення такого важливого питання на комісії розглядалося саме в такому контексті, бо проєкт рішення передбачав, наголошую, прозорість звільнення працівників відділу і його керівника, заходи щодо їхньої фінансової незалежності від міського голови і процедуру громадського обговорення серед представників ЗМІ – аби обрати людину, яка серед преси користується авторитетом. Можливо, цією людиною є саме Зоя Балюк», — згодом описував ситуацію Поліщук.
Проте часи змінилися і Поліщук на місцевих виборах 2015 року потрапив у нове скликання ради у складі найбільшої фракції – «УКРОП». Фракція була в опозиції до міського голови Миколи Романюка і мала менше доступу до цього інструменту «однобокості та необ’єктивності у висвітленні роботи міської ради». Лише із березня 2017 року Поліщук став тимчасовим виконувачем повноважень міського голови і отримав формальний доступ до координації роботи відділу. Також він отримав можливість впливати на розподіл заходів, у яких беруть участь представники міської ради.
Як він зізнався у інтерв’ю в 2020 році, саме тоді в політика з’явилися амбіції балотуватися на посаду міського голови, коли вибори таки призначать:
«У 2017-у і з’явилися такі амбіції. Це був непростий час в місцевому самоврядуванні. В нас в місті Луцьку була зміна влади, зміна управлінської команди в міській раді і я якийсь час був виконувачем повноважень міського голови, секретарем міської ради. Тоді ми почали реалізовувати численні проєкти та ідеї в місті, я побачив перспективу реальних змін, можливість запровадження нових підходів до роботи та серйозних проєктів. Напевне, тоді і з’явилася вперше ця думка».
З цього часу багато зусиль як приватних медіа, так і відділу інформаційної роботи міської ради докладено для того, щоб сформувати враження, що в нашому місті працюють лише двоє людей – Григорій Пустовіт та Ігор Поліщук. Пустовіта часто згадували за посадою, він як формальний очільник мав вітати зі святами та виступати на урочистостях. Натомість на другій позиції із невеликим відставанням був аж ніяк не перший заступник міського голови чи заступники. Там був радник Ігор Поліщук, якого фактично готували до перемоги на виборах за бюджетні кошти.
Як розповідає на умовах анонімності один із працівників Луцької міськради, саме Ігор Поліщук занадто часто як для статусу радника був представником міської ради на заходах, де міг виступити перед цільовою аудиторією.
«Спочатку Пустовіт ходив повсюди, бо ж він бо був секретарем, але потім він менше світився, або ходив на заходи типу «урочистості до дня ЖКГ». А Поліщук переважно вибирав ті, де більша цільова аудиторія», – розповідає джерело. Особливу увагу, за словами співрозмовника, він звертав на релігійні заходи і співпрацю із організаціями батьків, які виховують дітей з інвалідністю.
Цікаво, що Ігоря Поліщука готували не тільки до посади міського голови. У 2019 році, коли Володимир Зеленський розпустив Верховну Раду, саме Поліщук першочергово мав стати кандидатом у нардепи від луцького мажоритарного округу.
«Поліщука готували на депутатство. Тоді теж піар-кампанія підключилась і з боку міста. Але щось пішло не так, і пішов Ігор Петрович (Палиця, – ред.)», – розповідає співрозмовник.
Як пресслужба Романюка стала пресслужбою Поліщука
Аналіз новин відділу (нині – управління) інформаційної роботи Луцької міської ради з січня 2017 року до жовтня 2020 року показує кілька важливих тенденцій.
По-перше, це правда, що міський голова чи виконувач повноважень за замовчуванням отримує найбільше уваги комунальних «піарщиків». І справа не тільки в конкретній особі. На сайтах багатьох міських рад та інших органів досі прийнято розміщувати текстові привітання зі святами чи звіти про те, як чиновники відвідали певний урочистий захід і когось привітали. Такі заходи у медійному сленгу називаються «паркетом».
Та ви можете заперечити, мовляв хто ж новини тієї пресслужби чи їхній сайт читає? Насправді це досить потужний і дієвий інструмент. Дуже часто подібні звіти про участь чиновників у заходах поширюють лояльні до них ЗМІ. Тоді такі матеріали стають «джинсою» – прихованою рекламою. Проте якщо для медіа подібна прихована реклама є порушенням журналістських стандартів, комунальні «PR-підрозділи» часто зосереджені якраз на популяризації чиновників, які їх контролюють, та існують переважно для цього.
Медіа, яким потрібен локальний і безплатний контент також поширюють подібні звіти. За дослідженням Інституту масової інформації, на початку 2020 року ТОП-5 популярних волинських ЗМІ майже 34% свого контенту черпали із офіційних сайтів та від пресслужб органів влади. Через ЗМІ такі новини потрапляють у соціальні мережі. В підсумку, повідомлення пресслужби отримують значно більше охоплення аудиторії, ніж можна уявити.
В нашому випадку тимчасовий виконувач повноважень міського голови Григорій Пустовіт справді був на першому місці за згадками у новинах пресслужби. Загалом це 1675 згадок з січня 2017-го до жовтня 2020-го. Тобто, Пустовіта згадували практично в кожному шостому повідомленні. Також його часто цитували у цих публікаціях. Більшість із таких цитувань — промови та привітання посадовця з приводу різних свят. Такі акценти можна критикувати із різних причин, проте як відзначив в інтерв’ю Ігор Поліщук, «проблема існувала давно».
Натомість друга тенденція, яку показують дані, доволі незвична. І виникла вона зокрема тому, що без міського голови у виконавчих органах міської ради сфери впливу суттєво змістилися. В тому числі й в інформаційній політиці. В результаті радник міського голови став другою особою, про яку активно писав та цитував відділ інформаційної політики.
Ігор Поліщук отримав 1174 згадки у повідомленнях пресслужби за той самий період, тобто його згадували у кожному 8-му повідомленні. Для порівняння: про першого заступника міського голови Григорія Недопада писали лише 548 разів, тобто вдвічі менше за «суперрадника».
Більше того, всі інші заступники міського голови Луцька, які працювали за цей час (Костянтин Петрочук, Ірина Чебелюк, Олександр Рачков, Юрій Вербич) разом взяті отримали менше згадок, ніж Поліщук — лише 822.
Попередників Юлію Вусенко та Миколу Романюка, закономірно, з призначенням Пустовіта та Поліщука вже майже не згадували.
Третя тенденція показує, що така увага до радників міського голови зовсім не типова. Загалом за майже чотири роки відділ інформаційної роботи Луцької міської ради згадував у новинах шість радників міського голови. Мар’яна Сорочук отримала 16 згадок, Олександр Котис — 19, Анатолій Миронюк — 38, Тетяна Янчук — 40, Юрій Безпятко — 82. Варто зазначити, що Янчук, Безпятко, Котис та Миронюк також деякий час обіймали посади в муніципалітеті, тож про них могли писати не лише як про радників. Та навіть це не особливо вплинуло на результат. Нагадаємо, що Ігорю Поліщуку присвятили 1174 згадки.
– Ми намагалися висвітлювати всіх однаково: і Григорія Пустовіта, і Григорія Недопада, і Юрія Вербича, і Костянтина Петрочук, і Ірину Чебелюк. Ігор Ігорович теж брав активну участь у заходах, він курував багато проєктів: і в ЖКГ, і в медицині, і в освіті. Де були заходи і він йшов, то ми висвітлювали, де йшов Григорій Олександрович ми теж висвітлювали заходи, – пояснює заступник начальника управління інформаційної роботи Луцької міської ради Олександр Олішевський. – Я не пам’ятаю чи в нас ще були радники призначені, тому по інших радниках не можу зараз сказати.
– А чому саме він курував ці проєкти, а не заступники міського голови за профільними напрямками? – запитуємо.
– На жаль, я не скажу, чому він. Це керівництво радилось і визначало хто і за які проєкти відповідає. Наше завдання було лише висвітлювати. Впливати на якісь призначення це не наші функції.
– У багатьох ситуаціях, коли в заходах брали участь інші посадовці на зразок заступників міського голови і Ігор Поліщук, в новинах пресслужби наводилися цитати Ігоря Поліщука паралельно з іншими, або замість них.
– Ми всіх намагалися охопити і дати пару слів. Виступи були завжди більшими, а ми давали основне. Вибирали те, що важливо для громади, що відкриває суть того заходу, про який ідеться.
– А були якісь вказівки, що треба частіше писати про Ігоря Поліщука, бо в майбутньому він міг балотуватися на посаду міського голови?
– Ні, вказівок таких не було. Ми висвітлювали відповідно до нашої роботи, наших правил і положень. Є захід – приїхав Григорій Олександрович і Ігор Ігорович – ми висвітлюваємо їх, ситуацій коли ми маємо висвітлювати когось одного не було. Ми висвітлювали події та їх учасників, – підсумовує Олександр Олішевський.
Висновки
Робота відділу інформаційної роботи — це лише частина медіа-кампанії, яка привела на посаду міського голову Ігоря Поліщука. Непропорційно багато згадок у медіа, пов’язаних із нардепом Ігорем Палицею, суттєві грошові вливання та піар до і під час виборчої кампанії, зачистка інформаційного поля та чорний піар проти його конкурентів, – все це ми бачили під час місцевих виборів 2020 року.
Ключова проблема у тому, що майже три роки Поліщуку присвячували непропорційно багато уваги, усвідомлюючи, що саме він буде балотуватися на посаду міського голови. В результаті значну частку зусиль та бюджетних коштів, витрачених на роботу цього підрозділу, вклали у кампанію, в якій був в першу чергу зацікавлений політик Ігор Поліщук, а не громада міста.
Матеріал підготовлено Центром журналістських розслідувань «Сила правди» в рамках проекту підтриманого National Endowment for Democracy
