Державне комунальне підприємство «Луцьктепло» – безперечно найбільше за кількістю персоналу та оборотом підприємство міста зі стратегічним значенням. Його доходи та витрати становлять більше половини всіх доходів та витрат комунального господарства міста. Та і більшість лучан так чи інакше згадують про підприємство, коли раптом (чи прогнозовано) виникають труднощі із постачанням тепла та гарячої води у наші оселі.
Саме тому напередодні початку опалювального сезону цикл матеріалів «Комунальна економіка» Центр журналістських розслідувань «Сила правди» розпочинає із «Луцьктепла». Спробуємо пояснити, в яких економічних умовах працює підприємство, чому воно накопичило досить великі борги, як там з’явилися «схеми» від олігархічних структур та що із цим всім можна зробити.
Гроші та інфраструктура
«Луцьктепло» – це 132 кілометри мереж, 53 котельні, 53 теплові пункти, автомобільне господарство та інші об’єкти, які обслуговують понад 850 працівників. Поступово все це модернізовують, проте суттєва зношеність інфраструктури, недосконалі тарифи та приватні інтереси бізнесових груп все ж суттєво обмежують розвиток підприємства. В результаті, наприклад, на 2018 рік офіційний фінансовий результат підприємства – 27,6 мільйона гривень збитків. Це в рази більше, ніж прибутки всіх інших комунальних підприємств міської ради разом взятих.
Зрозуміло, що «Луцьктепло» – комунальне підприємство «соціального» типу, тобто їх прибутки по суті оплачені із кишень лучан. Тому припустимий орієнтир для підприємства – принаймні «вийти в нуль». А один із головних та постійних чинників, який цьому заважає – застаріле та неефективне обладнання та мережі.
«Теплові мережі – це найбільш болюче місце на підприємстві, і взагалі в Луцьку. Ми маємо в експлуатації 132 кілометри цих мереж в двохтрубному вимірі. Зношеність сягає 80%. Добре було б проводити заміну цих мереж на попередньо-ізольовані труби, а не просто стальні труби. Але це дуже дороговартісний процес. 100 метрів такої мережі – 1 мільйон гривень», – визнає тимчасовий виконувач обов’язків директора підприємства Іван Скорупський.
Капітальна заміна мереж дуже дорога не тільки для підприємства, але і для міського бюджету.
«Дуже хочеться за літо весь Луцьк перевірити і мережі замінити. Так, було б багато скандалів, але ми би цю проблему вирішили. Але проблема в коштах. Щоб замінити всі зношені мережі – це як мінімум два річних бюджети всього Луцька. Тому замінюємо поступово і найбільш болючі місця», – визнає і директор департаменту економічної політики міськради Борис Смаль.
Поки йдеться про заміну лише невеликих ділянок. Так, у 2018 році в рамках співпраці із Європейським банком реконструкції та розвитку замінили приблизно 5,5 кілометра магістральних мереж на попередньо-ізольовану трубу. За словами Скорупського, вони активно шукають донорів, щоб замінити більше, адже через нинішній стан мереж трапляється 160-170 поривів у рік, тому ремонтні бригади «копають щодня».
Також це призводить до втрати води, що шкодить насосам і завдає певної шкоди екології, адже наші оселі обігріває спеціально підготовлена та «пом’якшена» за допомогою солі вода.
Із модернізацією котелень ситуація дещо краща. Так, завдяки співпраці із Європейським банком реконструкції та розвитку, Фондом чистих технологій, Східноєвропейським партнерством з питань енергоефективності та екології на підприємстві у серпні 2019-го відкрили нову котельню на твердому паливі. Це матиме конкретний результат для споживачів у районі ДПЗ – 88, а не 98 гривень за кубометр гарячої води.
«Подібних планів щодо інших котелень наразі немає. У них ми проводимо іншу модернізацію. Зокрема проводиться технічне переоснащення малих газових котелень. Йде мова про 12 об’єктів, 3 з яких виконали вже в минулому році. Їх вже експлуатували в опалювальний період минулого року. Ще 9 котелень оновлюємо зараз. Це дуже важливо, бо ми вже побачили економічний ефект. Порівняно із роботою попередніх котлів та насосного обладнання, ми за сезон зекономили 20-25 тисяч кубометрів газу в кожній котельні. Також у 2017-2018 році ми ліквідували до 10 нерентабельних котелень і поступово оновлюємо великі квартальні котельні», – розповідає директор Іван Скорупський.
Проте болючим місцем для «Луцьктепла» залишається сумнозвісна котельня на вулиці Карбишева. Не тільки тому, що її орендують в приватної компанії «Тепло-Енерго-Центр» (про це детальніше у наступному розділі), а й тому, що котельня має застаріле та неефективне обладнання і до того ж недовантажена.
«Ситуація фінансова на «Луцьктеплі» всім відома. Немає що коментувати. Це все починається із котельні, яка поставила третину міста в умови «або платіть, або буде холодно». Вона приватна і не нами приватною зроблена», – визнає Борис Смаль.
Проте вихід є, переконує екс-директорка підприємства Валентина Малютіна. За її словами, за підтримки міської ради або кредиторів «Луцьктепло» може збудувати на території автогосподарства, яке поруч, меншу та ефективнішу модульну котельню, яка позбавить залежності від приватника.
«Тут, на території автогосподарства, є достатньо землі для будівництва нової котельні. Збудувавши її, ми зможемо позбутися проблеми нинішньої котельні на Карбишева. Нова котельня не буде такою потужною і громіздкою, бо реальна потреба є значно меншою. ЄБРР вже засвідчив готовність співфінансувати будівництво такої котельні. Слово за міською владою», – пояснила Малютіна.
Ще одним суттєвим кроком для модернізації має стати встановлення індивідуальних теплових пунктів.
«Навесні плануємо підключати ІТП на Завокзальному мікрорайоні. Буде встановлено 254 ІТП. В результаті цього комплексу співпраці з ЄБРР підприємство стане значно менш енергозалежне від газу та електроенергії. Собівартість зменшується, а це відповідно вплине і на тариф для лучан», – обіцяє нинішній керівник підприємства Іван Скорупський.
ІТП дозволять за допомогою автоматики «прикручувати краник» та економити на енергоносіях, коли на вулиці досить тепло.
«Подача теплоносія регулюється за допомогою спеціальних клапанів, тому споживачі зможуть брати стільки носія, скільки їм потрібно, а не «скільки дають» та завдяки новому насосному обладнанню рівномірно розподілити його», – пояснює т.в.о. директора.
Ще одним заходом для підвищення ефективності має стати заміна пальників на великих котельнях підприємства. Для цього підприємство вже оголосило тендер, а встановлювати їх мають вже після закінчення опалювального сезону.
Щоб ефективніше управляти усією інфраструктурою, на підприємстві також планують впроваджувати моніторингову систему SCADA, яка дозволяє в реальному часі відслідковувати ключові показники.
Проте є речі, від яких підприємство не врятує сама лише модернізація інфраструктури. І це проблеми із тарифами, погода, а також не дуже сумлінні лучани.
Занадто тепло
Тариф за послуги теплопостачання для лучан розраховують на основі «середньодобової розрахункової температури зовнішнього повітря», тобто узагальненого показника того, наскільки холодно було у цьому місяці.
Наприклад, у березні 2019-го середня температура була +5,05ºС, що досить тепло. Тому лучанам потрібно було платити 33,21 гривні за опалення на м2. В середньому вартість опалення для Луцьктепла – 42 гривні за м2, бо в тарифі розраховували на середню температуру за опалювальний сезон +1,47°С. Отож в теплі місяці в масштабах міста підприємство недоотримало чимало коштів.
«Маємо непоганий тариф, однак ми мали високу температуру під час опалювального періоду, тобто опалювальний сезон пізно розпочався і рано завершився. Вартість опалення квадратного метра щомісяця визначають залежно від фактичної температури. Минулого опалювального сезону температура була така, що ми розпочали сезон не у жовтні, а у листопаді. Завершили також раніше. І загалом під час сезону температура була висока. Це все має вплив на рахунки споживачів, тому вже частину планових доходів ми не мали. Натомість витрати на електроенергію, на зарплати, на обслуговування котелень досить високі і вони практично не змінюються залежно від погоди», – пояснює Іван Скорупський.
Тому із нинішнім підходом до формування тарифу для «Луцьктепла» вигідніше, щоб ми мали довгу та холодну зиму. Якщо ж зими більше схожі на осінь, підприємство суттєво втрачає у фінансовому аспекті.
Ще одна проблема – розрахунки із НАК «Нафтогаз» – концерном, який власне і постачає газ для підігріву води. Його позаочі називають «священною коровою», тобто тим, кому треба платити в першу чергу. Для цього на «Луцьктеплі» є спеціальні рахунки, з яких автоматично списують гроші для «Нафтогазу».
«У 2018 році ми жили із тарифом, який нам встановила міська рада. Однак був проміжок (листопад-грудень), коли динамічно змінювалися ціни на газ, тому певний час ми були в мінусах, адже виникала різниця в тарифах. Для нас це 18 мільйонів для компенсації різниці та розрахунок із «Нафтогазом». А це обігові кошти, які пішли не за призначенням», – розповідає Скорупський.
Лучани свідомі?
У опалювальний період плата за теплопостачання стає для лучан чи не найбільшим пунктом у платіжці за комуналку. Хоча високі тарифи намагаються компенсувати субсидіями, все ж до 10% лучан мають борги за опалення та гарячу воду. Станом на кінець серпня 2019-го заборгованість частини населення за послуги «Луцьктепла» становила 64,5 мільйона гривень.
«Щоб боротися із цим, ми надсилаємо споживачам попередження, проводимо претензійно-позовну роботу, судимося. Натомість відключати послуги теплопостачання ми не можемо. Треба розуміти, що в багатоквартирних будинках ми не можемо відключити окрему квартиру, а частка боржників – десь 10%. Ми не можемо відключити 90% людей, які вчасно платять за послуги. До того ж це заборонено законом – відключати їх в опалювальний період. Навіть якщо людина відріже батарею, ми будемо продовжувати цю послугу надавати, бо є стояк і є тепловіддача від суміжних приміщень», – розповідає директор Іван Скорупський.
Дещо краща ситуація із гарячою водою. Її лучанам можуть відрізати. Хоча за гарячу воду боргують теж до 10% лучан, тут суми заборгованості значно менші, порівняно із опаленням.
Нові ризики для підприємства несе і монетизація субсидій. Якщо раніше держава хоча і з затримкою, але в повному обсязі повертала кошти «Луцьктеплу» за субсидії, нині люди отримують гроші на картки та повинні будуть платити підприємству самостійно.
«У минулому році були проблеми, бо держава пізно відшкодувала субсидії. В цьому році проблеми немає, бо субсидії монетизують і заборгованість за ними зараз мінімальна. Щоправда, є побоювання щодо ефективності цієї системи. Люди отримають субсидії на рахунки і повинні будуть самі ними розпоряджатися. На скільки люди будуть дисципіновано платити, коли отримають ці кошти – є питання. Напевно, управління соцзахисту, які забезпечують розподіл субсидій, мали б це відслідковувати. З початком сезону вони мають моніторити, хто платить, а хто ні. Відповідно ті, хто не платить вчасно за компослуги, не мали б і претендувати на субсидії», – вважає Скорупський.
Еволюція схематозу
Як ми вже зазначали найвідоміша та найскандальніша для лучан історія, пов’язана із «Луцьктеплом» – про різноманітні схеми, побудовані навколо котельні на вулиці Карбишева, яка опалює чи не найбільші мікрорайони міста – 33-й та 40-й.
Історія «приватизації» цієї котельні розпочалася у 2004 році, коли Луцька міська рада з головою Антоном Кривицьким дозволила ДКП «Луцьктепло» увійти до переліку учасників ТОВ «ЕК «Луцьктеплоенерго». Щоб стати співзасновником нового підприємства, «Луцьктепло» по суті внесло в його статутний капітал цю котельню і станцію забору води для неї. За даними YouControl, Іншу частину вніс бізнесмен Олександр Кропива, який також входить до засновників ПРАТ «Волинський шовковий комбінат», колись великого підприємства, яка також зареєстроване на Карбишева,2.
Все це планували для того, щоб почати процес когенерації – спільного виробництва тепла та електроенергії на базі цих потужностей. Проте достатніх інвестицій для цього так і не знайшли (чи не хотіли знайти), тому котельня просто генерувала тепло на старих потужностях. Також Олександр Кропива почав відверто конфліктувати із новим міським головою Богданом Шибою, тому про комунально-приватну кооперацію вже не могло бути мови.
З 2008 року ТОВ «ЕК «Луцьктеплоенерго» відповідно до договору почала постачати для «Луцьктепла» теплову енергію, яку генерували на котельні. Важливо зазначити, що ця приватна компанія тоді самостійно закупляла газ у дочірньої компанії «Газ України» «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Саме це і стало першою «схемою».
Проблема полягала у тому, що «Луцьктепло» не тільки залежало від приватної компанії, але не могло контролювати тариф, який їм виставляють за опалення третини міста. За словами екс-директорки комунального підприємства Валентини Малютіної, в такій схемі приватна компанія має можливість закладати високу прибутковість та навіть «підкручувати» лічильники.
Зважаючи на складну економічну ситуацію, «Луцьктепло» не могло вчасно платити за послуги, тому накопичили борг перед «Східноєвропейською теплогелектрогенеруючою компанією» (так перейменували «ЕК «Луцьктеплоенерго») у розмірі 28 мільйонів 210 тисяч гривень. Проте точно такий самий борг «СТЕК» накопичила перед ДК «Газ України», тобто фактично вона стала «прокладкою» у цьому процесі.
29 листопада 2011 року «Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія» передала право вимоги цього боргу компанії «Західтеплоенерго» зі статутним капіталом у 500 гривень. За даними Youcontrol, її директорка Оксана Рудецька також була вказана як керівник у багатьох підприємствах фінансово-промислової групи «Континіум».
А 20 грудня того ж року вже ця компанія передала право вимоги ТОВ «Сістіма Ойл» також із групи «Континіум». 20 березня 2012 року «Сістіма Ойл» нарешті передає борг «Тепелену». Саме ця компанія власне і звернулася до суду, щоб вимагати стягнення боргу із «Луцьктепла». 4 вересня 2012-го господарський суд Рівненської області задовольнив позов повністю.
Депутат міськради Павло Данильчук переконаний, що цей борг штучний. Адже по суті «Луцьктепло» винне гроші не «Тепелену», а дочірній компанії «Газ України».
Також у 2011 році «СТЕК» продала «Західтеплоенерго» і саму котельню, яку згодом перепродали іншим компаніям групи «Континіум».
З того часу залежність від приватних структур через борг і приватну котельню стала потужним важелем впливу на найбільше комунальне підприємство міста. Зокрема з 2011 року, коли відбулася передача котельні і боргів, директором «Луцьктепла» став Олександр Киричук (тині т.в.о. голови Волинської ОДА), який до цього 7 років працював у компаніях групи «Континіум». Впродовж майже чотирьох років керівництва Киричука компанія орендувала автомобілі у фірми, пов’язаної із «Континіумом». На це пішло більше 200 тисяч гривень.
«Найбільший корупційний чинник для підприємства – це приватизована котельня на Карбишева, найбільша у Луцьку. Цю проблему намагалися частково вирішити, але програли в суді в позаминулій каденції. Фактично котельня потрапила в орбіту впливу наших олігархічних груп «Континіум» та «Приват». Вони її ділили, у них був свій директор, очільники ключових напрямків», – розповідає депутат Луцької міськради Павло Данильчук.
Також з 2012 року «Луцьктепло» почало працювати із «Західтеплоенерго» за умовами договору надання послуг з давальницької сировини. Йшлося про те, що «Луцьктепло» купувало газ у НАК «Нафтогаз», передавало його «Захід-ТЕГ», а потім купувало у «Західтеплоенерго» тепло.
Така схема також мала свої ризики, адже приватна компанія могла закладати у вартість переробки сировини завищену прибутковість, а також маніпулювати лічильниками. При цьому договір всіляко намагалися приховати навіть від членів виконкому Луцької міськради, посилаючись на те, що «Захід-ТЕГ» не давала згоди на його оприлюднення.
Зрештою під тиском громадськості та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) схему змінили на звичайну оренду. 5 січня 2017 року ДКП «Луцьктепло» уклало договір оренди майна з ТзОВ «Тепло-Енерго-Центр» – новою юридичною особою з боку ФПГ «Континіум». Вартість оренди – 746 тисяч гривень на місяць. Також на підприємство взяли частину працівників для обслуговування роботи котельні.
А ще із рахунків «Луцьктепла» примусово списали 5,2 мільйони гривень на користь «Тепелену». Решту, 23 мільйони, поступово виплачують і досі в рамках мирової угоди, яку уклали у жовтні 2018 року.
Проте через вже згадані труднощі, виконувати її за рахунок власних коштів «Луцьктепло» не може, тому кошти значною мірою виділяють із міського бюджету Луцька – по 230 тисяч гривень гривень на «неприбуткові» місяці, по 690 тисяч гривень – на «прибуткові».
Цікаво, що у 2017 році після зміни керівництва Луцької міської ради радником нового першого заступника міського голови Григорія Недопада призначили Олександра Кропиву, колишнього засновника підприємства, якому Луцьктепло боргувало 23 мільйони гривень.
«Колектив був просто в шоці, коли дізналися про це», – коментує тогочасна директорка підприємства Валентина Малютіна.
27 грудня 2017-го Кропиву таки звільнили під тиском колективу.
За даними Youcontrol, з лютого 2018-го кінцевими бенефіціарами підприємства «Тепло-Енерго-Центр» стали діти покійного співвласника «Континіуму» Ігоря Єремеєва Роман та Софія, а керівником Богдан Денисюк, який був директором «Захід-ТЕГ», «Тепелену» і ще багатьох компаній групи «Континіум».
Хоча на початку 2018 року їх мати Тетяна Єремеєва за підтримки Ігоря Палиці конфліктувала із співвласником «Континіуму» Степаном Івахівим, станом на жовтень 2019 їм вдалося досягнути певного взаєморозуміння. Нині Палиця та Івахів входять до однієї групи «За майбутнє» у Верховній Раді та навіть сидять поруч.
На прийдешній сесії міської ради у жовтні 2019 року планують продовжити договір оренди котельні ще на рік. При цьому нинішнє керівництво підприємства та представники міської ради про її заміну поки не говорять. Для цього потрібні додаткові інвестиції – з міського бюджету або за кредити чи гранти міжнародних організацій. За словами екс-директорки Валентини Малютіної, ЄБРР готовий підтримати такий проект. Проте поки готовність втілювати його у міськраді не висловлювали.
…і ложка суб’єктивізму
Останнім гучним інцидентом, пов’язаним із «Луцьктеплом», стала відмова міської влади продовжувати контракт із директоркою підприємства Валентиною Малютіною. Конфлікт виник навколо того, які справжні мотиви такого кроку. На думку керівництва міськради для цього були підстави через суттєві порушення, натомість її прихильники заявляють про «зрежисовану ситуацію», щоб усунути людину, яка не давала втілювати корупційні схеми.
«Малютіна їх спочатку задовільняла, але було зрозуміло, що вона має свою незалежну позицію як директор. Це перша людина за останні роки, яку реально підтримував колектив, яка пробувала розробляти якусь дорожню карту для підприємства. Зрозуміло, що повноцінно не можна було працювати через ці борги, заблоковані рахунки, політичні суперечки між олігархічними групами. Всі були заручниками цієї непростої ситуації і принаймні розуміли, що не можна допустити блокування роботи підприємства. Згодом почалося цькування пані Малютіної. Там багато факторів. По-перше, вона мала незалежну позицію. По-друге, за моєю інформацією, її спонукали до «правильного» проведення тендеру щодо індивідуальних теплових пунктів», – розповів депутат міськради Павло Данильчук.
Натомість директор департаменту економічної політики Борис Смаль вважає, що на підприємстві таки були фінансові порушення, які виявили під час перевірки.
«Це кадрова та виконавча дисципліна, яку має право контролювати керівництво Луцької міськради. Порушення насправді були. Це були фінансові порушення, пов’язані із проектною діяльністю підприємства. Якби це було тільки в наших масштабах, то це напевне було б менш болісно. Вже за моєї роботи були зроблені зусилля, щоб цю ситуацію розрегулювати, щоб фінансування міжнародних проектів продовжилося і не зазнало ніяких змін», – розповів Смаль.
Зокрема під час озвучення результатів перевірки на засіданні виконкому міськради чиновники заявили про порушення, які стосувалися штатного розпису та зарахування коштів за оплату послуг підприємства.
Як пояснює Валентина Малютіна, їй у порушення зарахували те, що аванс, який лучани платили за послуги «Луцьктепла», зараховували на окремий рахунок підприємства, щоб з цієї суми автоматично не списали оплату на користь НАК «Нафтогаз» за паливо (більше 70% суми), а також щоб мати доступ до цих коштів, коли інші рахунки були арештовані. Справа в тому, що відсутність оборотних коштів – головна проблема підприємства, тому щоб вчасно виплачувати зарплати і ліквідовувати аварії, вони мусили піти на такий крок.
«В нас були просто заблоковані рахунки і цей інвестиційний рахунок, захищений законом, був єдиним, з якого ми могли здійснювати платежі», – розповіла Малютіна.
Також вона заперечує, що до роботи підприємства були претензії міжнародних донорів. Як доказ вона наводить лист від асоційованого директора ЄБРР Андреса Лунда, який зазначив, що «проект з ДКП «Луцьктепло» завдяки команді на чолі з пані Малютіною виконується за графіком і може розглядатися в якості взірцевого в Україні».
***
Отож, головні «вороги» успішної економічної моделі для «Луцьктепла» – застаріла інфраструктура та політика.
І якщо вирішити проблеми із інфраструктурою допомагають міжнародні грантодавці та кредитори, то вдосконалити закони та прибрати приватні інтереси із ключового підприємства Луцька може лише ефективний громадський контроль. Поширеною практикою для його впровадження є наглядові ради, куди можуть включати представників бізнесу та громадськості. Чи вдасться її створити на підприємстві, покаже час.
Матеріал виготовлено Центром журналістських розслідувань «Сила правди» в рамках проекту підтриманого National Endowment for Democracy
