25 жовтня 2020-го. Луцьк. Частина Лесиного вишу в цей день цілком належить виборам. У холі на першому поверсі облаштували виборчу дільницю. Це шість столів у ряд, на кожному з яких наклеєно перелік вулиць. За ними дванадцятеро людей. Поруч – вісім прозорих урн, що впродовж дванадцяти годин повільно наповнювалися кольоровими бюлетенями. Попереду – ще 13 годин їхнього підрахунку.
Центр журналістських розслідувань «Сила правди» провів безсонну ніч разом з членами виборчої комісії та спостерігачами, аби дізнатися як воно – побачити волевиявлення лучан, перерахувати кожен голос і зрозуміти, спонсором якої колосальної втоми став виборчий процес 2020-го.
З чим ми йшли за синьо-жовті ширми
Третя дня. На дільниці, де я віддаю свій голос, членкиня комісії скаржиться: «Молодь не голосує зовсім. Ото тільки ви прийшли і старші люди». Додає, що з чотирьох сотень виборців прийшло людей 90. Я беру свої чотири бюлетені і йду в кабінку. Поки розставляю потрібні позначки, прислухаюсь до розмови за синьо-жовтою ширмою:
– Доцю, а кого ж тут вибрати? Я їх знати не знаю, – лунає на всю залу голос явно літньої жінки.
– Нікого не вибирайте. Біля партії поставте галочку і хватить з них, – відповідає інша.
Як скаже пізніше один зі спостерігачів на іншій дільниці, ми самі хотіли відкриті списки і самі тепер з ними мучимось. Цьогоріч бюлетенів було чотири. У трьох з них окрім назв партій з’явилися імена їхніх представників, тож депутатів своїх обласних, міських, районних і сільських рад українці вперше мали змогу обирати ще й за окремими персоналіями, голосуючи не лише за політичну силу, а й за її конкретного висуванця.
На вулиці біля виходу стоїть хлопець у білому жилеті, біля нього невелика картонна коробка, а під нею сміттєвий пакет. От воно – таємниче опитування від президента. Опитувач ігнорує всіх, хто проходить повз і, схоже, розраховує на ініціативу виборців. Від колеги вже знаю, що біля РАЦСу найманий волонтер періодично лишає скриньку на хлопчика років десяти, а на іншому місці волонтери закликають проходити опитування по кілька разів.
По дорозі до найбільшої виборчої дільниці міста натрапляю на білборд Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом». За кілька кроків ще один, але вже з написом «Луцьк місто свідомих людей» і в стилістиці партії «Свідомі». В день голосування у Луцьку красуються щонайменше 97 рекламних щитів з (не)прихованою агітацією. Закони створені, щоб їх…
О 16:50 вже стою навпроти Волинського національного університету імені Лесі Українки. Саме тут під час кожних виборів облаштовують центральну виборчу дільницю, відведену для голосування 2033 лучан. І саме тут я проведу наступні 16 годин поміж напруженої тиші, рахування вголос до восьмиста, розмов про майбутнє, «За майбутнє» і… про кіз.
«А де питання пана президента?», або останні три години, щоб віддати голос
Отож, 17 година. Дільниця 071042. Голосування проходить не у актовій залі на другому поверсі, як зазвичай, а просто у холі університету. Від столів членів дільничної виборчої комісії до ширм не більше п’яти метрів. Поки голова комісії Людмила Рижко записує моє ім’я у зошиті для реєстрації преси, одразу розповідає, що критичних ситуацій за весь день так і не було, а найбільшою проблемою стає скупчення людей.
«Всі заходять одразу, ніхто не хоче чекати на холоді за дверима. Ми намагаємось якось контролювати кількість виборців, щоб одночасно в приміщенні не було багато людей, але це складно. То якийсь час нема нікого, то за кілька хвилин тут цілий натовп», – говорить пані Людмила.
Я встигаю зробити кілька світлин напів пустої дільниці перед тим, як вона наповнюється виборцями. Один з членів ДВК, що на вході міряє температуру, просить кількох людей зачекати на вулиці. Вихід – з протилежного боку, але папірці з відповідними написами ніхто не помічає. Чоловік з термометром мало не безперервно, як мантру, повторює: «Вихід там, тут вхід».
На голосування люди приходять «хвилями» – то немає нікого… То дільниця наповнюється людьми.
Спостерігаю, як дівчина років 25 кидає до урни свої бюлетені, потім повертається до столів членів ДВК і питає:
«Перепрошую, а де питання пана президента? Мені дали лише чотири бюлетені. Кому і як відповідати?»
Жінки за столами знічено переглядаються і кажуть, що опитування мали б проводити десь на вулиці, але особисто вони волонтерів сьогодні поблизу не бачили. Дівчина розчаровано поглядає крізь скляні двері, дякує і йде. Після неї таке ж запитання ставлять ще кілька людей.
Навіть пес прийшов на вибори. Митрополит Луцький і Волинський Михаїл теж прийшов обирати світську владу
За трохи виборці розходяться і на дільниці знову порожньо. Члени комісії по черзі підіймаються на другий поверх по теплі речі. Приміщення, схоже, не опалюють, тож наприкінці жовтня тут доволі холодно. Питаю у двох спостерігачок, що сидять біля кабінок, як давно вони тут. Відповідають, що з сьомої ранку. Зараз на годиннику вже сьома вечора. Попри припущення когось з комісії, що більше нікого не буде, хол університету знову наповнюється людьми.
Біля сходів, що ведуть до виходу, сідає літній чоловік у теплій чорній шапці та вимащеному землею коричневому пальті. Тепер виборців направляє до виходу він. Згодом голова комісії змушує чоловіка почепити на лацкан бейджик. Той опирається, мовляв, всі документи у нього в кишені і якщо хтось спитає, він покаже. Але все ж піддається. Потім підходить до мене і розпитує про фотоапарат. Говорить, щоб я зняла, як голосує голова комісії і поставила фото в газету. Потім просить сфотографувати його і зробити портретні фото всім членам комісії. До нас підходить інший чоловік і каже йому повернутись на своє місце. Лишаємось вдвох і він пояснює – це пан Микола, чудова людина, яка тримає у себе кіз. Говорить про користь козячого молока і йде назад до колег.
Пан Микола
Тим часом спостерігачів вже четверо. Запитують у мене, чи я лишатимусь тут на всю ніч та інструктують:
«О восьмій двері зачинять. Вже ніхто не зайде і не вийде, поки не порахують всі бюлетені. Якщо до ранку встигнуть, то буде добре»
Майже Новий рік: бій курантів, холод, хоровод навколо обігрівача
О 19:58 до кабінки заходить останній виборець. Чоловік вкладається у дві хвилини, тож о 20:00 Людмила Рижко зачиняє двері університету. На дільниці лишаються 13 членів ДВК, четверо спостерігачів, охоронець та ще один чоловік, який весь час сидів на лавочці, якою в коридорі означили периметр території дільниці. Десь о третій ночі він покине будівлю. Перед ним піде ще одна спостерігачка. Але поки всі на своїх місцях і підрахунок починається.
Спершу рахують невикористані бюлетені й корінці від них. Все перевіряють по кілька разів, допоки цифри не сходяться. Жінки, що займаються підрахунком, помітно знервовані і зосереджені. Тим часом більшість чоловіків, яких у комісії й так небагато, сідають поруч зі спостерігачами. До нас з колегою із руху «Чесно» доходять особливо голосні уривки розмов про «Свідомих», Поліщука і Брежнєва.
Підрахунок контрольних талонів Спостерігачі у компанії членів комісії
Близько дев’ятої голова комісії оголошує, що контрольні талони підраховано – кількість виданих бюлетенів і невикористаних збігається з отриманою. Оплески. Заповнення протоколу. Підписи. Щойно з цим покінчено, столи зносять в центр приміщення. Невикористані бюлетені ріжуть по правому нижньому куту. Ця процедура і прибирання після неї забирають ще приблизно годину. О 22:55 всі сідають за зсунутими до купи столами і голова комісії разом з помічником висипає на стіл бюлетені з першої скриньки. Найскладніша частина починається.
Член комісії, що відкриває урни, тримаючи одну з них, запитує:
– Знатокі, што в чорном ящікє?
– Нічєво! – викрикує одна з жінок.
– Мер сховався! – відповідає інша.
Коли о 23:00 розпломбовують другу урну, на весь хол пробиває годинник. Попри те, що цей звук супроводжував присутніх весь день через кожні 60 хвилин, лише зараз з’являється час про це пожартувати. Всі сміються і активно групують бюлетені – зелені (Луцька районна рада), жовті (Луцька міська рада), блакитні (Волинська обласна рада), рожеві (міський голова Луцька).
Бюлетені по кожній раді перераховують ще раз. Вголос. Відкладаючи кожні 50 штук. Це робить очільниця комісії, ще кілька людей перераховують пораховані нею пачки по 50. Частині зайнятися нічим. Поступово шум наростає. Одні жартують, другі сміються, треті кричать на обох.
Тепер обласна рада. Кожен член ДВК отримує папірець з виведеною чорним маркером назвою партії. Пані Людмила оголошує, з якою позначкою кожен бюлетень. Яка партія лунає, біля того папірця кладуть бюлетень. Окремо – зіпсовані. Коли члени комісії починають розкладати бюлетені за кандидатами, пан Микола (чоловік у пальті і шапці) починає говорити з іншим членом ДВК про господарство й історію. Коли у другого питають, чи посортував він бюлетені, той відповідає, що це все і так одна партія.
– А за кандидатами?
– А тут ще й кандидати є?
Результати кожного кандидата перераховує голова комісії. Коли залучені всі (з деякими винятками), процес прискорюється, але на годиннику вже перша ночі. Втома починає даватися взнаки і до загальної цифри то бракує бюлетенів, то нараховують зайві. Коли все нарешті сходиться, бюлетені кожного кандидата складають у окремий файл, потім упаковують у папір. Остаточно з Волинською облрадою покінчено десь більш ніж за три години. Хтось із комісії пропонує зробити перерву. Рижко відмовляє – засідання має бути безперервним, інакше це буде порушенням.
Всі скаржаться на холод. Охоронець знаходить переноску і члени ДВК вмикають обігрівач. Двоє спостерігачок і ще кілька членів комісії скупчуються навколо ледь-ледь відчутного тепла. Звучить перше «я більше ніколи не піду на вибори».
Тягуча втома і дзвінки бадьорих кандидатів
Після четвертої ранку спостерігачам починають телефонувати з виборчих штабів – питають, на якому етапі підрахунок. На мої дописи у соцмережах про перебіг підрахунку теж реагують різні кандидати в депутати. Спостерігач від «Свідомих» каже мені, що його друзі, які пішли на інші дільниці, вже їдуть додому. Ми зітхаємо і продовжуємо кружляти навколо комісії, яка далі рахує, перераховує і рахує знову.
Одна зі спостерігачок від «За майбутнє» озвучує колезі ідею допомогти комісії: «Ми посортуємо бюлетені за мера, а вони хай їх рахують». З цим же йде до очільниці комісії, а за кілька хвилин повертається на місце з розчарованим виразом обличчя.
– Не дозволили. Тут преса, – киває на мене, – значить нєльзя. – Обидві спостерігачки заливисто сміються.
– Преса багатозначно зітхає, – кажу їм і переводжу погляд на бюлетені.
Поки кілька людей запаковують бюлетені кандидатів до райради, ще кілька задрімали просто на стільцях. Для членів ДВК робочий день почався майже добу тому, всі втомлені. Голова комісії переносить результати попередніх підрахунків у протокол. В той час починається новий підрахунок.
Біля мене сідають пан Микола і чоловік, що раніше представив мені його, але так і не представився сам. Пропонує панові Миколі плюнути на все і піти додому погодувати кіз. Той думає над пропозицією і через якийсь час йде до дверей. Замкнено. З моменту початку підрахунку голосів не можна покидати дільницю. Особливо членам ДВК, які і мають рахувати. Підходити до Рижко чоловік, здається, не ризикує. Всі на нервах. Жінки за столом починають сваритись. Пан Микола повертається на своє місце. Той інший знову починає про кіз. Цього разу питає, скільки вони коштують. Мої нерви починають здавати теж. Встаю і йду фотографувати комісію.
У холі університету виразно чути лише шурхотіння бюлетенів. Тепер рахують пошепки. Клацання фотоапарату, здається, відлунює на весь хол. Коли починають рахувати голоси за мера міста, я чую вже п’яте «більше ніяких виборів».
«Так я не знаю, з якої я партії» і година пошуку забраклих бюлетенів
Останню партію бюлетенів перераховують вдруге. Бракує кількох штук. Дівчина, що керує процесом, поки очільниця комісії продовжує заповнювати протокол, помітно нервує. Звучить чиєсь «Ми тут до завтрашнього післязавтра», – люди безсило сміються і продовжують рахувати. Виявляється, що все правильно, просто від початку не так записали продиктоване. Комісія полегшено видихає. Останні бюлетені вже запаковують у знайдені невідомо де брендовані пакети різних магазинів – придбаного паперу і файлів не вистачило.
Приблизно о восьмій ранку до університету приходять перші працівники. Охоронець вимагає у голови комісії, щоб їх запустили – це прибиральниці і вони мають виконати свою роботу до початку робочого дня. Жінки заходять. В той час, вочевидь, деякі працівники зайшли через інші входи, бо періодично до дільниці з поверхів вище спускаються знайомі мені викладачі і питають, чи зможуть вони тут пройти до банкомату.
Комісія знову сідає за стіл, бо потрібно підписати протоколи. Коли черга доходить до одного з чоловіків, він здивовано вигукує:
– О! Так я не знаю, з якої я партії. А тут написати треба… Мене брат попросив, то я й прийшов рахувати.
– Він у нас з «Опозиційної платформи – За життя», – пояснює членкиня комісії.
– За шо? За життя? – перепитує чоловік і тепер вже він багатозначно зітхає.
На останні формальності витрачають ще годину. О 8:57 я нарешті виходжу з університету. Це були 16 годин на дільниці для мене. І не менше 26 годин для членів ДВК. І навіть на цьому вибори закінчилися не для всіх. Голова комісії разом з заступниками повезла протоколи і бюлетені у Луцьку міську територіальну виборчу комісію. Рахувати години без сну у цьому випадку вже навіть немає сенсу.
Ввечері мене наздоганяє новина – на Київщині член комісії після аналогічної ночі підрахунку голосів заснув за кермом. Сам чоловік отримав травму голови, а от його матір, що також була у автівці, загинула на місці. Очевидно, що система, в якій таку важливу роботу виконують після такої сильної втоми, потребує змін. До того ж, численних.
Що стосується результатів підрахунку, вони виявилися такими:
Нагадаємо, напередодні «Сила правди» склала портрет середньостатистичного кандидата в депутати Луцької міської ради та Волинської обласної ради, а також проаналізувала скільки кандидати на посаду мера Луцька уже витратили на вибори.
