Психологиня Марина Пахачук допомагає переселенцям справлятися з емоційними проблемами, адаптовуватись в новому середовищі і починати життя з нового аркуша. Вона працює у благодійній організації «СпівДія». З квітня 2022-го і дотепер її послугами скористалися близько тисячі українців. Це не тільки люди, яких доля закинула на Волинь, це також і місцеві, і ті, хто, тікаючи від війни, опинився за кордоном.
Про свою роботу Марина Пахачук розповіла в інтерв’ю «Силі правди».
– Скільки часу ви працюєте у сфері психології?
– Близько десяти років. У мене були різні перерви, але я почала працювати психологом ще в університеті. Закінчила Національний педагогічний університет імені Драгоманова у Києві, на п’ятому курсі перевелась на індивідуальне навчання і працювала в одній зі столичних шкіл. Після закінчення університету я повернулась у Луцьк. Тут сім років працювала в школі №2. Також я працювала в логопедичній студії з дітками. У мене з’явився приватний кабінет. Однак, почуваюся початківцем. Психологічна сфера потребує великого обсягу знань, а це означає, що вчитися треба постійно. Якщо ми десь зупиняємося – це «смерть» для нашого фаху.
Моя основна діяльність – це приватна психологічна практика. Я працюю в гештальт-терапії. Цей метод допомагає навчитися відстежувати свої бажання та потреби, ідентифікувати відчуття та екологічно з ними обходитися, навіть, в найскладніших ситуаціях. В основному я допомагаю людям підтримати їхнє усвідомлення, щоб воно розширювалося, щоб з’являлося більше спостережень за власним життям, емоціями, щоб вони самі могли більш свідомо ними керувати.
З початком повномасштабного вторгнення ми всі переживали певну невизначеність. Я в той момент була в декретній відпустці. Як і більшість батьків з маленькими дітьми нас мучили сумніви: їхати за кордон чи залишитись тут. Мій брат одразу виїхав зі своїми дітьми. Вони довго стояли в черзі на кордоні. І я думала, що поки побуду тут, а коли черга буде меншою, то поїду.
Але за цей час відбулися дуже важливі зміни. Я зрозуміла, що виїжджати не хочу і можу адаптуватися. Разом з тим я почала отримувати повідомлення від невідомих людей із запитами про психологічну підтримку: «як справитися», «чи ви працюєте», «чи можливі зустрічі онлайн» і т.д. Я включалася в це. Хоча на той момент я мала досвід роботи в різних психологічних студіях у Луцьку та Києві і безкоштовну допомогу я не надавала, але тут все сталося інакше. Мені дуже хотілося зробити свій внесок в нашу Перемогу.
Спершу я подала свою заявку в одну благодійну організацію і довго чекала відповіді. Врешті надіслала резюме ще у «СпівДію», там мені одразу відповіли. Вже через годину я брала участь в онлайн-конференції психологів із всіх хабів «СпівДії» по Україні. Згодом мені відзвонилася і з тієї першої організації, куди я подавала резюме. Через певний час наші огрганізації почали співпрацювати, допомагали один одному. Я проводила психологічні тренінги для їхніх команд, ми планували спільні зустрічі, гуманітарну допомогу. Між нами не відчувалося конкуренції, і я цьому дуже рада. Більше того, для мене це дуже хороший зразок об’єднання над вирішенням проблем та підтримки ВПО.
– Розкажіть більше про свою роботу. Де відбуваються консультації? Вони призначені лише для внутрішньо переміщених осіб?
– Індивідуальні консультації з ВПО відбуваються в моєму кабінеті, а групові заходи ми проводимо в Молодіжному центрі Волині. Спершу гуманітарна допомога, яка надходила в центр, заполонила весь його простір, і мені фізично не було де працювати. Була одна кімнатка, але там на полицях теж були підгузки, які часом падали (сміється – авт.).
Зараз я надаю консультації не тільки переселенцям, а й усім, хто цього потребує. Насправді дуже важко сказати, хто не постраждав від війни. В тій чи іншій мірі ми всі постраждали. Багато учасників Молодіжного центру теж приходили до мене на консультації. Я будую свою роботу так, щоб між консультаціями була 15-хвилинна перерва. Це допомагає не «пересікатися» між собою відвідувачам, що в свою чергу сприяє збереженню таємниці. Робота на базі власного кабінету, це також вклад в благодійність.
Я приймала всі заявки на консультації. Відхилила лише ті, в яких вважала себе не компетентною чи десь потрібно було перенаправити до психіатра. Але і тут бувало, коли психіатр надавав людині медичну підтримку, виписував рецепт антидепресантів та перенаправляв за психологічною допомогою.
– Ви працюєте з людьми тільки локально? Чи проводите консультації на виїзді?
– Ми пробували по-різному. У нас були і партнерські проєкти, пов’язані із «СпівДією», ми пробували робити різні виїзні психологічні заходи. Вони були націлені на підтримку цивільного населення в період війни, інтеграцію ВПО до життя в нових громадах – і це був один досвід.
Інший – коли розвозилась гуманітарна допомога по Волині, ми їхали всією командою для комплексної допомоги. Поблизу Шацька є дуже класна відпочинкова база однієї з релігійних організацій, але переселенці туди приїхали і все, тобто для них складно виїхати працювати, звертатися за додатковими послугами, діти навчаються онлайн, тому ми приїжджали до них. Ми стикнулися з тим, що до групової психологічної роботи вони були не готові, але у них виникало бажання відвідувати мене індивідуально. Тому ми виділили там невеличкий кабінет, куди вони могли звертатися. Охочих виявилося багато, а наш час був обмежений. Тому ми домовлялися працювати онлайн. На жаль, зараз немає часу їздити до них, у мене постійно є робота тут.
Ми обійшли велику кількість шелтерів з презентацією про себе, про свої напрямки і залишали постер про психологічну підтримку. Ті, хто мав потребу в психологічній допомозі, залишали заявки, або напряму телефонували. Це допомагало нам працювати з дійсно вмотивованими клієнтами. А це зовсім інший досвід.
– Чи проводяться зараз онлайн-консультації?
– Зараз на онлайн-консультації менше заявок. На початку я навіть працювала з нашими українцями, які виїхали за кордон, таких заявок було багато. Все ж таки, багато благодійних організацій тепер є на місцях, які надають психологічну, юридичну підтримку і допомогу з працевлаштуванням. Вже є наші психологи, які виїхали за кордон і за кошти місцевих благодійних організацій допомагають нашим біженцям.
– Скільки ВПО вже звернулися за таким видом допомоги?
– Наш напрям почав працювати з квітня 2022 року. Майже в кожному регіоні Україні є свій хаб «СпівДії» і ми працюємо як суцільний організм. Люди можуть заходити на сайт, заповнювати свою заявку відповідно до регіону, а ми їм телефонуємо. На Волині отримали близько 700 людей психологічну підтримку у формі індивідуальних консультацій, участі у різних психологічних тренінгах, групах емоційної підтримки, чи інших просвітницьких заходах.
– Люди якого віку найчастіше звертаються за допомогою?
– Найчастіше звертається молодь. Це легко пояснюється, тим що у них більш сформована культура звернення. Вони краще знають, хто такий психолог, з чим до нього можна піти, у них менше тривоги, стереотипного образу такого роду фахівця. Молодь точно відрізняє психолога і психіатра, навіть більше – багато людей приходять вже з психіатричними діагнозами, будучи на медичній підтримці. Вони часто заходять до психологів та психотерапевтів таким шляхом, бо я пам’ятаю як було раніше, коли я працювали ще у школі, то було багато такого: «не піду до психолога – я не псих!».
А тут таке табу сходить, це вже не образа, а навіть навпаки, коли є якась проблема, то це як дружня порада, форма підтримки – «з цим тобі треба піти до психолога». Дуже змінюється ставлення до цієї професії і це стає нормою, адже коли нам болить зуб – ми йдемо до стоматолога, коли потрібні продукти – йдемо в магазин, а коли є якісь психологічні питання, проблеми, або інтерес щось дослідити, – йдемо до психолога.
– Багато молоді саме через цю проблему сприйняття старшим поколінням психолога як чогось принизливого, бояться розповідати батькам про свої проблеми, або того, що їм скажуть «що ти там вже про мене розповів». Що з цим робити?
– У нас є професійний анекдот: «Якими б не були хороші батьки, вашим дітям все одно знайдеться, що розказати своєму психотерапевту» (сміється – ред). То у таких випадках я розповідаю батькам цей жарт, інколи доводиться більш широко розгорнути цю «теорію об’єктних відносин». І от там є такий термін як «достатньо хороша мама» (автор терміну Дональд Віннікот, – авт.). Ми говоримо про те, хто така ідеальна мама, хто такі ідеальні батьки. За допомогою цього способу знімається багато тривоги.
– Хто до вас частіше звертається у гендерному розрізі?
– До мене особисто частіше звертаються жінки. Тому що я – жінка, а часто так складається, що жінці легше звернутися до жінки. Це не працює, як догма, повторююся, буває по-різному. Просто, я заявляю про себе, як фахівчиню, що працює більше на жіночі, материнські теми, тому в мене більше клієнтів саме жінок і вони різного віку.
З дітками зараз не працюю через свої обмежені можливості. По-перше, мій кабінет не підлаштований для дітей, для них потрібна ігрова атмосфера. Перших пів року повномасштабного вторгнення було більше запитів по роботі з дітьми і ми на благодійних засадах працювали в приміщенні в одному логопедичному центрі. Запити, що найчастіше звучали: стрес від розлуки з одним із батьків (тато, який служить у війську, – авт.), труднощі адаптації дітей вимушених переселенців, сум за власним домом, стрес після виїзду з окупації. І коли у батьків не було власного ресурсу підтримати дітей – це дійсно хороший спосіб отримати допомогу від спеціаліста.
Зараз таких запитів менше – відкрили дитячі садочки, нормалізувалося навчання в школах, багато хто повернувся у своє звичне середовище.
– Із якими запитами найчастіше до вас звертаються?
– Те, що я відстежую, і спілкуючись з колегами, теж сходимось в думках, що навіть до повномасштабного вторгнення, в кого були якісь мінімальні проблеми, то зараз вони почали загострюватися. Уявіть, коли людина прожила велику частину свого життя і її щось турбувало, а тут ще накладаються такі обставини.
Війна не пошкодувала якийсь вік, навіть у людей в зрілому віці так само є труднощі переїзду, адаптації, комусь доводиться знову жити з батьками, а там, виявляється, що у них «пророблені» стосунки. І це вже складніше, тому що не зміниш маму, якій 80 років. До цього додаються переживання за своїх дітей, онуків.
Так як в мене багато клієнтів з Молодіжного центру, то це люди досить високого рівня самоусвідомлення, якими я захоплююся. Їхні найчастіші запити – емоційне вигорання від волонтерства, труднощі в навчанні, тому що зараз багато навчання онлайн, чи переривається через повітряні тривоги. Не зважаючи на всі умови, відключення світла, всеодно темп і навантаження досить велике. Також це запити про стосунки, пошук себе, самооцінку, пошук власної ідентичності.
Взагалі, дуже багато запитів, незалежно від віку, про підвищений рівень тривоги, депресивні настрої. Але молодше покоління, коли приходить з такими проблемами, то вони все знають про панічні атаки, як вони у них проходять, і, навіть, кажуть, що «у мене була панічка». І такий жаргон став реаліями на сьогодні.
– Наскільки багато часу потрібно на психологічну реабілітацію і від чого це залежить?
– Дуже по-різному. По-перше, у нас є певне обмеження у рамках проекту. Ми можемо надати п’ять безкоштовних консультацій. Все залежить від того, скільки у людини є внутрішніх ресурсів, опор і можливості опирататися на свій минулий досвід справлятися з труднощами. Комусь дійсно достатньо з п’яти сесій лише три, комусь п’ять, а комусь потрібно більше. Досить часті випадки, коли клієнти переходять в довготривалу психотерапію.
Я дуже рада, що під час війни у нас є можливість користуватися такими послугами за підтримки благодійних закордонних організацій, бо самі по собі психологічні послуги досить дорогі. Але в такий кризовий період дуже добре, що це доступно. Багато людей пробують, їм подобається і вони залишаються, знаючи тепер за що вони можуть платити таку високу ціну.
– Чи нормальні емоції тоді, коли їх здавалось там не мало бути? Наприклад, заплакали у якийсь момент, або навпаки не знайшли в собі емоцій, коли читаєте новину про обстріли і втрати?
– Ми майже постійно переживаємо якийсь спектр емоцій… Коли емоцій занадто багато, чи з якихось причин психіка не може їх опрацювати, людина може перебувати в стадії шоку, чи завмирання. Еволюційно таким чином наша психіка нас береже. Згодом, коли в психіки з’являється більше ресурсу, емоційний спектр переживань може розгортатися – це якщо пояснювати простими словами. Війна затягується і йде період переналаштування на певний марафон, ми по-одному реагували на якісь події на початку повномасштабного вторгнення, а зараз це може відрізнятися. І це нормально.
Щодо реагування на якісь події, то кожна людина має право на власні емоції. Якщо її внутрішній спектр вираження їх саме отакий, що вона хоче заплакати, то тут завжди підтримую своїх клієнтів. Навіть, буває на сесіях ситуації, запитую: «Якщо ти хочеш плакати, чому не плачеш? Що стримує?». Після цього ми можемо обговорити про різного роду «блоки». Знаєте, як в тому анекдоті: «У чоловіків немає депресії, а потім о четвертій ранку вони йдуть на риболовлю на тонкий лід» (сміється, – авт.).
Зараз ми стикаємося з різного роду втратами, їх дуже багато. Навіть, коли це невідомі нам люди, ми їм співпереживаємо. У цій ситуації важливо дотримуватися інформаційної гігієни. Якщо ви знаєте, що ви досить чутлива людина, емпатійна, вас вибивають емоційні новини, то їх потрібно дозувати. Я, наприклад, більш стійка зранку, мені важливо прочитати новини, а далі йду на роботу. Коли приходжу додому, то запитую про важливі новини у рідних і на цьому все. Потрібно підібрати дозування, яке підійде для вас. Бо, якщо ви будете плакати і страждати за всіх, то це їм не тільки не допоможе – в результаті постраждаєте ви.
– Що ви можете порадити людям, які мають такі нав’язливі думки, відчуття провини, апатію?
– Якщо є можливість, то піти за фаховою підтримкою. Якщо немає можливості, то спрямовувати енергію у таке русло, яке буде допомагати розвантажуватися саме вам. Найчастіше – це волонтерство.
– Як зрозуміти, що мені потрібна допомога, бо я не можу сам/сама впоратися з емоціями?
– По-перше, якщо ви помічаєте, що ваші емоції вже більші за вас, вам складно з ними справлятися, вони вам заважають жити, робити ті речі, які раніше ви робили легко. По-друге, якщо ви помічаєте, що це затягується і вам складно свої переживання розділити з рідними, чи у них обмежений ресурс підтримати вас. Тоді потрібно звернутися за допомогою до психолога.
– Як ви перезаряджаєтеся після консультацій з клієнтами? Чи не хочеться все покинути?
– У нас вже є давно придуманий велосипед, перше – це власна терапія. Кожен психолог повинен мати свого психолога. Під час такої інтенсивної роботи, я зараз активніше працюю з своїм психотерапевтом. Ще є інші професійні види підтримки: інтервізії, супервізії. Мене дуже підтримує моє навчання в гештальт-підході. Наступний момент – підтримка власних тілесних ресурсів: гарний сон, повноцінне харчування, перерви між консультаціями, вихідні між робочими днями. Я намагаюся не листуватися з клієнтами у позаробочий час. Також дуже важливою є підтримка від рідних.
– Як знайти сили боротися до кінця?
– Дуже важливо підтримувати різні форми своєї життєдіяльності, пам’ятати, що ти маєш право на емоції, вони бувають різні, змішані. Може бути складно – це нормальна реакція на ненормальні події, які ми переживаємо.
– Які у вас, як фахівця прогнози на ситуацію в суспільстві після війни?
– Я згадую про перші прогнози після початку повномасштабного вторгнення, що всі українці будуть емоційно травмовані. Але зараз війна продовжується і ми бачимо, що не всі травмовані. Ми не всі переживаємо посттравматичний стрес, ми зміцнюємося, вдосконалюємося, стаємо більш опорні для самих себе.
На початку повномаштабного вторгнення багато колег з-за кордону виявляли бажання підтримати нас. Вони надавали безкоштовне навчання, супервізії, відкривали свої лекції, створювали різного роду групи підтримки. Це було дуже корисно в певний час. А тепер ми можемо поділитися своїм досвідом. Зараз українські психологи стають більш професійними, обізнаними в багатьох темах, які раніше здавалися нам складні. Тому зробити якийсь прогноз складно, нічого не стоїть на місці. Є точно багато віри в хороше майбутнє.
Нагадаємо, раніше «Сила правди» спілкувалася із керівницею Молодіжного центру Волині, яка розповіла як молодь може долучитися до волонтерства та допомоги переселенцям.
