Повномасштабне вторгнення Росії суттєво вплинуло на громадський сектор Волині. Знову дуже актуальним стало волонтерство. Значно зросла потреба у підтримці внутрішньо переміщених осіб. Також запровадження воєнного стану дало можливість несумлінним представникам влади приховувати від громадськості навіть те, що законом не передбачено.
Громадська організація «Волинський Інститут Права» вже давно підтримує розвиток місцевої демократії, реформу децентралізації, проводить тренінги та навчання для розвитку громадського сектору на Волині загалом.
Центр журналістських розслідувань «Сила правди» поспілкувався із очільницею ВІПу Іриною Гайдучик про зміни у підтримці грантодавців, підтримку ВПО, кризові комунікації під час воєнного стану. З’ясовуємо чи постраждали можливості для громадськості та місцева демократія в умовах повномасштабної війни.
– Як ви переформатували роботу вашої організації під час повномасштабної війни? Наскільки швидко вдалося адаптуватися?
– Ми, як і багато хто, після 24 лютого пробували зрозуміти, чи можемо ми працювати далі і над якими напрямками. Зрозуміло, що перші два місяці ми були повністю зосереджені на гуманітарній допомозі, на освоєнні для цього всіх тих коштів, які в нас були заощаджені для системних проєктів.
У погодженні з донорами ми намагалися активно займатися волонтерською діяльністю. Але ми не готові були перетворитися просто у волонтерський центр.
Пізніше почали повертатися до наших стратегічних напрямків діяльності. Зрозуміло, що ми працювали із внутрішньо переміщеними особами та військовослужбовцями. Але в той же час і допомагати волонтерським ініціативам, які створюються, передавати їм свій досвід та показувати, як налагодити сталу роботу організації. Ми вже тоді розуміли, що це явно триватиме не «два-три тижні».
– Чого саме ви їх навчали? Який досвід передавали?
– Ми активно допомагали переформатуватися із волонтерських ініціатив у громадські організації та благодійні фонди, щоб мати можливість залучати фінансування від різних донорів. За останній час в нас є десь п’ять волонтерських ініціатив, які перетворилися у сталі благодійні фонди. Також навчали проєктному менеджменту.
Але в той же час ми не забули про нашу основну діяльність: роботу над розвитком місцевої демократії та підтримку соціальної активності. Тому на сьогодні ми активно працюємо з територіальними громадами, допомагаємо розробляти нормативно-правові акти, які враховують інтереси мешканців, гостей громади, внутрішньо переміщених осіб.
Абсолютно новою для нас стала робота із ВПО. Якщо після 2014 року Волинь не мала такої кількості переселенців, то зараз потік значно більший.
– Ви напряму допомагали ВПО чи підтримували центри, які їм допомагають?
– Тут ми більше працювали з територіальними громадами та громадськими активістами, тобто допомагали тим, хто допомагав ВПО. У нас був короткий, але достатньо масштабний проект із соціальної інтеграції внутрішньо переміщених осіб. Проводили дослідження, в рамках якого спілкувалися із внутрішньо переміщеними особами, шукали проблемні точки, можливі конфлікти, які є. Завдання було в тому, щоб мінімізувати ці конфлікти, розробити систему, яку підтримують і місцеві мешканці, і ВПО, і влада, щоб вони могли «дружно» жити.
– А які були конфлікти? Що опитані говорили під час опитування?
– Найчастіше це просто побутові моменти. Зрозуміло також, що це мовні питання. На фокус-групах багато хто говорив, що із мовними конфліктами з ВПО не стикався. Але от в анонімному опитуванні ми чітко бачили свідчення цих мовних конфліктів. Про них розповідали як місцеві мешканці, так і ВПО. Загалом всі конфлікти виникали від недостатньої комунікації один з одним.
– Тобто потім ви збирали їх разом, щоб вони комунікували краще?
– Після дослідження ми збирали у дві групи: в першу молодь, в другу ВПО, активістів та владу та спільно з ними напрацьовували ідеї. Ідеї були різні: від точкових заходів, як, наприклад, книжковий клуб, до масштабніших ініціатив. Ми нікого не змушували щось робити, це були ідеї людей. Хтось організовував спортивні заходи разом з ВПО, хтось робив екскурсії громадою для нових мешканців.
В Горохові взагалі створили жіночий розмовний клуб української мови, який прижився до цього часу. У Володимирі ВПО заснували громадську організації «ВПО України. Інтеграція».
Як показує практика, якщо людей зібрати разом, то народжуються хороші ініціативи. В результаті ми маємо «дорожні карти», які були ухвалені розпорядженнями голів громад. Я сподіваюся, що вони показують напрямки інтеграції в громадах.
– Основний ваш вектор роботи — місцева демократія. Наразі ми часто чуємо, що певні рішення приймають непрозоро, не публікують, приховують певні дані під приводом воєнного стану. Часто йдеться про приховувавння, які законом не передбачені. На вашу думку, наскільки негативно вплинула повномасштабна війна на місцеву демократію?
– Я відчуваю, що ми за розвитком місцевої демократії відкотилися десь на 5-7 років. Зараз одна із улюблених відповідей органів місцевого самоврядування: «Це заборонено». Дехто взагалі не чув, що таке відкриті дані. В деяких радах позабирали всю інформацію із сайтів, бо в них був «негласний наказ». Найгірше, що іноді інформацію із сайтів видаляли, то ніхто не подумав її зберегти в іншому місці. Її просто знищили.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Сила правди» добилася від Волинської митниці інформації про імпортовані в період «нульового розмитнення» авто
Тобто це говорить про рівень прозорості і публічності. На їх думку, ця непрозорість і непублічність виправдана. На запити щодо публічної інформації часто не відповідають навіть тоді, коли не просиш якусь секретну чи закриту інформацію. Загалом в деяких громадах придумують собі «право» не відповідати на запити.
Також постраждали ініціативи щодо громадських бюджетів. Згідно із постановою Кабміну є заборона витрачати кошти на такі речі. Але ми розуміємо, що на сьогодні життя в багатьох громадах продовжується. І саме ці громадські бюджети можуть стати основою розвитку «тилових» громад. Питання в тому, чи повернемося ми до цього всього, коли закінчиться воєнний стан? Чи доведеться проробляти все заново?
Загалом воєнний стан дуже зашкодив місцевій демократії та розв’язав руки для тих голів, які любили приймати недемократичні рішення. Але для тих, хто мав волю зберігати демократичні принципи, є вихід. Зараз про місцеву демократію також не потрібно забувати.
– Як тоді громадськості впливати на владу в таких умовах, коли більше закритості і на запити не відповідають? Які поради даєте під час ваших навчань та тренінгів?
– Якби я організувала тренінг із комунікації до повномасштабного вторгнення, я би зосередилася на зовнішніх комунікаціях, взаємодії зі ЗМІ. Ми сьогодні теж частково зачіпаємо цю тему, бо насправді громадський сектор не вміє комунікувати, як і влада.
Але на сьогодні обов’язково треба приділяти значну увагу кризовим комунікаціям. Саме зараз в умовах постійного стресу є багато провалених комунікацій. Люди всі напружені, сприймають інформацію поверхнево і це може призводити до нерозуміння, конфліктів. В результаті може знижуватися авторитет громадського сектору.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Із судового реєстру зникли тисячі вироків волинських судів за останні шість років
Також навчання із кризових комунікацій варто пройти і головам громад. Практика показує, що до публічної комунікації багато хто не готовий. Якби таке навчання, яке ми проводимо сьогодні (28 січня 2023 року, — ред.), пройшли голови громад, коли вони приходять на посаду, можливо вони б тоді менше боялися людей. Багато голів просто бояться іти на якісь публічні зустрічі, організовувати заходи, бо можуть почути на свою адресу критику. Навчання допомагає простіше до цих речей ставитися.
В рамках нашого проєкту громадські організації реалізують адвокаційні гранти. Ми зрозуміли, що зараз адвокація на часі. Якщо ми не будемо залучати громадський сектор для того, щоб приймати рішення та впливати на місцеві ради, ми перетворимося просто, на зграї, які намагаються один одного «поз’їдати».
– Які методи адвокації зараз працюють, коли складно зібрати людей на якийсь захід із міркувань безпеки, коли є інші обмеження?
– Насправді методи не змінилися. Тут, звичайно, є питання до влади: наскільки вони зараз готові приймати ініціативи від громадського сектору. Наприклад, наші грантери реалізовують п’ять проєктів. Чотири із них спрямовані на молодіжний рух, напрацювання стратегії розвитку молодіжної політики, в тому числі з урахуванням інтересів ВПО. Такі ініціативи працюють, бо зараз молодь стала рушійною силою та платформою для волонтерської активності.
Наприклад, таку стратегію будуть розробляти в Ковелі. Вони створили робочу групу із посадовців, експертів, громадських активістів. У Нововолинську розробляють стратегію розвитку культури. Там також залучили експертів і зробили набір у робочу групу повністю прозорим. У ній є громадські активісти, ВПО, які підтвердили свою кваліфікацію. Це показує, що такі ініціативи на часі і люди хочуть до них долучатися.
– Ви самі часто працюєте із донорами та навчаєте інших працювати? Як змінився обсяг підтримки та можливостей під час повномасштабної війни? На що зараз дають гроші?
– Як і після 2014 року багато грантів направлені на соціальну інтеграцію внутрішньо переміщених осіб. Зараз також є ініціативи для підтримки розвитку бізнесу.
У перші місяці після повномасштабного вторгнення я жартувала, що «наступив рай» для громадських організацій, які на заході України. Спочатку був певний ступор, але після першого місяця дзвонили донори і казали «будь ласка, візьміть в нас гроші». Одразу організації, які працювали із соціальною інтеграцією, готові були говорити про суми та на що їх будуть витрачати громадські організації.
Зараз ситуація дещо змінилася. Знову повернулися до формату проєктів. За моїм внутрішнім відчуттям, можливостей є багато, але саме для заходу України їх менше. Чимало донорів пішли підтримувати деокуповані території. І це логічно та правильно. Зараз все стосується інтеграції внутрішньо переміщених осіб.
– До яких напрямів тоді менша увага, якщо все виділяють на інтеграцію ВПО?
– Мені особисто не вистачає того, що стосується продовження реформи децентралізації. Всі скептики реформи децентралізації визнали, що якби ми не провели реформу децентралізації, Україна могла би не вистояти у цій війні. Реформа дала можливість організувати краще громади.
Загалом зараз не вистачає уваги до сталих реформ: розвитку адмінпослуг. Поки з’являються лише поодинокі ініціативи. Зараз багато громад активно працюють із ВПО, бо вони сприймають їх як нову частину електорату, яка може допомогти на наступних виборах.
З одного боку, тут немає нічого поганого, а з іншого, розумієш, що чимало коштів із бюджету та коштів міжнародних донорів вливається у те, щоб підтримувати політичні рейтинги. Але, наприклад, при цьому будується житло для ВПО, і це дуже добре. Тобто тут можна по-різному на ситуацію подивитися.
Хоча я думаю, що після нещодавніх скандалів з держзакупівлями донори знову активно підтримуватимуть реформи та боротьбу з корупцією. Але поки їх дуже мало.
Нагадаємо, напередодні «Сила правди» спілкувалася із міським головою Володимира Ігорем Пальонкою про те, куди витрачають «рекордний» бюджет.
