Відкрите звернення до Президента, депутатів, журналістів та громадських діячів
Я, Володимир Косцьов’ят, уже «прадавній» правозахисник, якого хотіли ув’язнити лише через те, що додумався захищати права та інтереси німця. Був такий іноземний ентузіаст, який інвестував мільйони і намагався розвинути економіку України, але в якого місцева корупційна рать захотіла «віджати» бізнес.
В мене обшуки в квартирі, виїмки документів, допити, погрози пів десятиліття провести в буцигарні, бо бач-но додумався піти проти корупційної системи. Проєкт обвинувального вироку вже був написаний, мене від тюрми віддаляло якихось пів години і якби не посол Німеччини, який негайно заявився до Президента і оголосив протест, може я б мотав би свій довгий строк на тюремній баланді, так би оплачував ціну свободи слова і захисту прав та інтересів в Україні.
Але це лише мої здогадки, ніхто достеменно не знає, чому чи не єдиний на всю Україну в той день, 28 січня 2005 року, Ковельський міськрайонний суд виніс виправдальний вирок, як фантастичне виключення із загальної тогочасної практики. Це було майже 20 років тому, з того часу багато що змінилося, розвинулося цифрове суспільство, демократія. Україна пережила декілька революцій і впевнено почала рухатися в прозахідний світ, де поважають людину, її гідність і свободи, за що дуже дорого заплатила – отримала «удар в спину» в формі відкритої і нічим не виправданої агресії росії. Тягнуть нас назад в те болото усіма злими темними силами, де люди не особистості, нема цінностей життя і свободи, а лише рутинна статистика в чиїхось бюрократичних папірцях.
Здавалося б сьогодні усе має змінитися в нашій свідомості та діях, в логіці чиновників та політиків, а людина, тим паче маленька – українська дитини-сирота, має стати найбільш захищеною від усіх злих сил, які б форми «добра» вони б не приймали.
Але що ми маємо зараз? Ту ж саму СИСТЕМУ! Корумповану, забюрократизовану, знеособлену систему, в якій депутати продають крісла директорів сиротинців за правильне голосування або за вірність її лідерам. І тримаються за крісла «руками і зубами», а діти-сироти у них на тисячу двадцять першому місці. На картинках на показ виглядає усе так гарно і світло, якщо не знати, що насправді відбувається там всередині.
Хай буде, що це мої брудні фантазії, в яких неправда або вигадка. Все, що буду описувати нижче, нехай буде моя суб’єктивна думка і оціночні судження. Користуюся свободою слова, навіть якщо знову мені загрожуватиме тюрма, я не можу промовчати. Бо це про найнезахищенішу малечу, за яких нікому заступатися.
Отже, якось поцікавився чи б’ють дітей у Волинському обласному центрі соціально-психологічної реабілітації, бо надходили скарги. Через це в самісінькому центрі міста на мене напали працівники цієї дитячої установи і побили, завдавши тілесні ушкодження та пошкодивши майно за самі тільки незручні запитання.
Ви тепер уявляєте, що там всередині закладу закритого типу робиться, коли ніхто не бачить тих вихователів і дітей? Які жахи там можуть відбуватися, у тому закритому від людей світі, коли мене, знаного на Волині активіста відгамселили серед міста і знали, що їм за це нічого не буде?
Авжеж в місцевій поліції кримінальну справу «зам’яли». А скільки таких не розказаних історій по всій Україні?
Ні, я піду проти правил і оприлюдню все з прізвищами. Нехай це навіть моя вигадана історія, але з іменами! Малолітня дитина «наробила в штани», а вихователька, яка чергувала, вельми велика пані, Світлана Миколаївна Романчук, не дуже хотіла займатися переодяганням та іншими гігієнічними процедурами. Певне бридко їм мати справу з обкаканими дітьми, і таке, вірогідно, відбувалося частенько, вирішила провчити малечу і виробити умовний інстинкт, щоб більше такого не повторювалося. Що вона зробила? Взяла кип’яток і ошпарила дитину, коли мила, щоб в неї виробився страх і щоб вона “не робила більше в штани» у її зміну. Хіба це не жорстоке поводження? Хіба це не катування – опіки?
Думаєте, хтось поніс покарання? Все «зам’яли», все приховали. А вибувші з сиротинця вихованці бояться митися у гарячій воді. Здогадуєтеся чому? Бо вірогідно, екзекуція виховання процедурою ошпарення там практикувалася регулярно роками і все покривалося, все приховувалося. Хіба від таких здогадок кров не стигне в жилах у будь-якої нормальної людини?
П’яна в друзки директорка сиротинця зустріла серед міста, поки «залазила» в таксі, трусила кулаком перед носом і кричала, що ви нічого мені не зробите, лякала, що в неї «криша» хороша. Кричала, що домовилася вже з нардепом Рубльовим, що її ніхто «трогати» не буде, що їй продовжать контракт, а Ігор Палиця «подарував» цю посаду за правильне голосування в обласній раді в попередній каденції, бо він там «керує» всіма. І що вона ногою відчиняє двері до теперішнього голови обласної ради і що Недопад виконує всі її «вказівки».
Що з цього правда, а що фантазія – я точно не знаю. Вважайте, що це все вигадки, плід моєї суб’єктивної фантазії або навіть літературний твір, який ніякого відношення до дійсності не має, а всі збіги з реальністю – абсолютно випадкові. Ну не може це все бути правдою, не може. Мізки відмовляються сприймати таку важку інформацію.
Але точно правда, що Йовик Галина Володимирівна – депутат Волинської обласної ради попереднього скликання, яка якимось дивним чином з депутатського крісла відразу пересіла у крісло директора обласного дитячого центру реабілітації. Мабуть був «найчесніший» конкурс. Ми в це ж віримо, правда? Мізки вкотре відмовляються вірити у зворотне.
Ходять легенди, що як напивається керівниця дитячої установи, хвалиться, що теперішній заступник голови Волинської обласної ради Юрій Поліщук, також її друг, голова конкурсної депутатської комісії, раніше бездоганно виконав «технічну» частину «призначення» і зараз також ніби справиться з «задачею». Що все в неї «схоплено» і «захоплено», що їй ніхто нічого не зробить.
Але й ці легенди не можуть бути правдою, все єство опирається вірити, вимагає списати такі повідомлення на підступні вигадки, знайти будь-які інші пояснення, але точно не ті, які тут написані.
До мене звертаються залякані вихователі і потайки розповідають речі, від яких вже не кров в жилах стигне, а волосся на голові стає дибки. За дітьми належно не доглядають в цьому закладі, тільки на картинці все «ок», а за лаштунками фотокамер буває не зовсім все «ок». Але про це краще не говорити вголос.
Багато з них оббивали пороги кабінетів чиновників зі скаргами на керівництво центру дітей, а результатів – нуль. Точніше є результати, майже всі тепер звільнені з роботи, а інші – тримають «рот на замку», бо можуть швидко її втратити. Директорка далі п’є, безбожно п’є і заробляє гроші, не тільки зарплату. І хоч багато про це все знають або принаймні здогадуються, але вже нічого не роблять. Бо таку інформацію прийнято вважати легендою або хворими фантазіями Володимира Косцьов’ята чи ще чиїмись негідними уваги вигадками. Це вважають чим завгодно, але тільки не правдою. Бо це не може бути правдою, мізки протестують проти такої дійсності.
Вишенькою на цьому сюрреалістичному торті є те, що директорці Волинського обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей хочуть без конкурсу автоматично продовжити контракт ще на рік, прямо зараз. Відповідна депутатська комісія вже проголосувала, навіть «вагому» причину знайшли, тони папірців бюрократичного обґрунтування. Що ніби директор має залишатися опікуном для якоїсь дитини, яка потребує кваліфікованої медичної допомоги закордоном. Тому не можна міняти директора, яка виконує функцію опікуна.
Дивно, адже не розказують іншу сторону правди, що поруч з хворою малолітньою є справжня мама, яка всі формальні процедури може виконати самостійно, без допомоги директорки. Зрештою, у Волинському дитячому центрі є щонайменше ще тридцять працівників, які можуть виконати опікунську функцію замість одіозної керівниці.
Схоже, такими шахер-махерськими бюроктиачними трюками “руками і ногами” хапаються за директорське крісло, прикриваючись зручним випадком.
А там за рік часу, диви, і все переіграється, бо саме зараз забагато всі “носа пхають”, треба тихенько пересидіти. І тоді знову можна буде отримати черговий директорський контракт на наступні 5 років, бо все забудеться, все минеться. А може й взагалі цього всього не було, а “злі язики” все вигадують?
У мене просте, чітке і зрозуміле прохання до уповноважених ухвалювати кадрові рішення щодо людей, які працюють з дітьми.
«Крадіть гроші з бюджету, беріть відкати, займайтеся лобізмом, політикою, партійними справами, чим завгодно, – тільки приберіть ваші іноді корумповані недоброчесні бюрократичні руки від дітей-сиріт, дітей, які тимчасово опинилися без батьківської опіки. Віддайте виховання та опіку знедолених тим, хто їх любить, розуміє та поважає. Не «торгуйте» «дитячим питанням», не віддавайте його вірним соратникам партії! Не робіть дітей розмінною монетою у своїх брудних політичних іграх. Що вам ще у цьому житті не вистачає для повного щастя та достатку? Призначити свого, вірного директора в комунальний центр реабілітації дітей, які б зауваження до нього не були?”
Організуйте відкритий та прозорий конкурс, виберіть найкращу людину, яка думає серцем, а не категорією партійних інтересів, яка сформує команду однодумців для створення найкращих умов знедоленим дітям, сімейну атмосферу, а не дбатиме про щоденні застілля з рікою алкогольних напоїв і пʼяних вульгарних розмов!
Дітей-сиріт віддаляє від непрофесійних працівників та, на мою думку, непридатного директора якихось день-два. Хто зайде до Президента, до депутатів, до влади і захистить цих маленьких бідолах від прогнившої бюрократичної системи? Хто стане на захист дітей?
Я б ніколи не писав і не оприлюднив цей текст, якби мене «не футболили» після багатьох спроб в приватному порядку донести проблему до людей, які ухвалюють рішення. Мене просили помовчати, не виносити «сміття з хати», казали, що все незабаром зміниться, бо поміняють директора. Але бачу, що обманули!
А ще найкраще, давайте зробимо так, щоб усі діти були у сім’ях і ніколи не потрапляли до таких або подібних комунальних чи державних закладів під сумнівну опіку «системи», добрі там працівники чи не зовсім.
