Рік 2018-й політично стурбовані волиняни завершували, гадаючи, чи «таки підуть» Зеленський і Вакарчук, чи нарешті будуть вибори у Луцьку та чи зможе генерал Олександр Савченко протиставити щось серйозне команді Ігоря Палиці.
Цей рік показав, що Зеленський дуже навіть пішов (а Вакарчук не дуже), про вибори у Луцьку майже всі забули, Савченко «капітулював», навіть серйозно не почавши боротьбу, а волинська «еліта» (як і завжди) продемонструвала дива політичної акробатики, орієнтуючись на вітер з Києва та Герцлії (то таке ізраїльське місто, де пересиджував складні часи Ігор Коломойський).
Отож, тепер за розділами:
«Я оголошую війну УКРОПу»
Саме таку гучну заяву на спонтанному брифінгу зробив голова Волинської ОДА Олександр Савченко 30 січня 2019-го. Приводом для цього став підпал техніки голови Підгайцівскої ОТГ Юрія Семенюка нібито «укропівцями». На основі цього збудували ідеологічне виправдання для праведного гніву через підпали та напади на активістів, до яких могла бути причетна «приватна армія» Ігоря Палиці «Варта порядку».
У цій «війні» загалом було лише дві серйозні «битви» – суд через зміни до бюджету Волинської області та звернення до правоохоронців, щоб ті серйозно взялися за «гопників» із УКРОПу.
Хоча насправді ця «війна» не була потрібна нікому із серйозних політичних гравців на Волині. В першу чергу – волинському мініолігарху Степану Івахіву, чия команда підтримувала Савченка і Петра Порошенка, поки той був президентом.
Не потрібна ця війна була навіть самому Савченку, який чи не в кожному інтерв’ю нагадував, що на Волинь їхати не хотів, посада голови здоров’я не додає та і дружина київські передмістя не хоче міняти на красоти волинського Полісся.
До того ж, із кожним новим соцопитуванням шанси Петра Порошенка на перемогу танули під натиском ЗЕленого хайпу, тому вв’язуватися у гостру боротьбу із командою Ігоря Палиці будь-кому хотілося все менше. Отож, вже у березні 2019-го Олександр Савченко висловив готовність «домовлятися», а у травні 2019-го з трибуни облради просив вибачення за гучні заяви.
Ця історія показала, наскільки складно «парашутистам» вести штучну політичну війну, яка не потрібна місцевим елітам, достатньо тісно пов’язаним, щоб знайти компроміс і поділити сфери впливу. А ще це стало корисним уроком для нового «гостя» із Луганщини – Юрія Погуляйка. Про нього далі.
Сіли і поділили
Поразка Петра Порошенка на президентських виборах на якийсь час вбила серйозну політичну конкуренцію в області. Є багато чуток про те, в якому ресторані та з якою кількістю алкоголю узгоджували деталі «нового порядку» для області, проте результат очевидний. У більшості волинських ЗМІ, прямо чи опосередковано залежних від Івахіва та Палиці (або людей, які з ним не хочуть сваритися), зникла «чорнуха». І не тому, що медіа стали кращими. Просто чорний PR та медіа-війни – це атрибут конкуренції, яка до призначення нового ЗЕ-голови ОДА практично зникла.
Виконувати обов’язки голови ОДА після звільнення Савченка лишили Олександра Киричука, пов’язаного з Івахівим. Він на посаді практично не «махав шашкою», тому депутати позаочі жартували, що коли вхід в ОДА забити дошками, мало що зміниться.
Саме тому парламентські вибори в області були майже не конкурентними. Навіть попри страх перед «хайпом» щодо сили партії Зеленського. В результаті домовленостей у 4-х волинських округах поставили «зелених» кандидатів, які просто не заважали вигравати команді Палиці та Степану Івахіву (і попри це набрали не мало за інерцією).
А у окрузі №20 гроші та бренд «Слуги народу» навіть допомогли Вячеславу Рубльову «вибити» місцевого бізнесмена Сергія Мартиняка. Тут намагалися створити імітацію серйозної боротьби, проте, якщо глянути на офіційні бюджети, визначити переможця не складно.
До слова, у «грі в піддавки» з Палицею та Івахівим можна було запідозрити не тільки «Слугу народу». Так, «не дуже боролися» кандидати від «Європейської солідарності» Сергій Григоренко і Сергій Кошарук, а також частина кандидатів від «Батьківщини». А ще багато кандидатів навіть якщо і старалися, то без серйозних бюджетів. В таких умовах не дуже і «повоюєш».
Ще один важливий висновок: із «новими обличчями» Зеленського відносно «старі» представники волинської еліти дуже навіть можуть знаходити спільну мову, нехай навіть через столичні зв’язки. «Не святими» виявилися й інші партії: так, «Громадянська позиція» взяла в команду волинських регіоналів разом із грошима на вибори. Проте це вже мало кого хвилює через їх більш ніж погані результати на виборах.
«За майбутнє» без «Сороса і МВФ»
У новому скликанні навколо команди Ігоря Коломойського/Палиці сформували групу «За майбутнє». Хоча до неї входять не тільки люди Коломойського. Тим не менш, більшість волинян там змогли знайти спільну мову та навіть сіли разом. Ірина Констанкевич та Ігор Гузь вже давно тяжіли до Ігоря Палиці, а Степан Івахів за старою доброю традицією керується бізнес-логікою у Раді. Тобто завжди підтримує владу, але не надто сильно, щоб мати можливість здобути більше «заохочувальних бонусів».
Та і загалом логіка депутатських груп із різних середовищ – додати ваги кожному окремому депутату, який не дуже хоче бути обтяжений партійною дисципліною. Хоча ще одному волинському нардепу – Вячеславу Рубльову партійна дисципліна в «Слузі народу» якраз не дуже заважає. Він зокрема не підтримав земельну реформу від президентської команди, судову реформу, перезапуск НАЗК та ще кілька ключових рішень. Проти земельної реформи у варіанті уряду Рубльов взагалі виступив публічно.
Тим не менш, ні Рубльов, ні Палиця, ні інші волинські нардепи публічно не виступають проти Зеленського. Неправильні рішення нинішньої влади вони списують на «неукраїнський уряд», який контролюють «Сорос і МФВ». А Зеленський «хороший», просто «йому неправильно доносять інформацію». Такі заяви цілком в дусі висловлювань його соратника Ігоря Коломойського про те, що Україні варто відмовитися від співпраці з МВФ, бо Захід її, мовляв, «просто використовує».
Хоча в такої риторики можуть бути і значно прагматичніші причини. Примусове повернення 5,5 мільярда доларів, які Коломийський із соратниками нібито незаконно вивели з «Приватбанку» – одна із вимог МВФ. Це може створити серйозні труднощі і для Палиці, адже його популярність будується на широких зв’язках, популярних медіа («Волинські новини», ТРК «Аверс», «Під прицілом»), а також фонді «Тільки разом». Та і прийдешня кампанія на місцевих виборах теж потребує значних інвестицій. Тому можливості Палиці і Ко на Волині в тому числі залежать від фінансового благополуччя його партнерів.
Патріоти Волині тільки разом
Оскільки у липні Ігор Палиця вирішив повернутися у Верховну Раду через вибори, новою головою облради стала Ірина Вахович – колишня очільниця «бюджетної» комісії, а надійним «сірим кардиналом» при ній зміг стати керівник апарату Дмитро Дубняк разом із «правою рукою» Палиці Олександром Товстенюком.
В рамках місцевого затишшя і засідання облради стали значно тихішими. Представники «Солідарності», позбавлені підтримки з боку голови ОДА зменшили градус активності, як і депутати від «Самопомочі», які вже не мають парламентської фракції. А у середині грудня прийшли чергові перестановки «під ялинку». У обласній раді створили дві групи: «Тільки разом» (на основі «Укропу» разом із уламками «Батьківщини», радикалів та «Нашого краю»), а також групу «Патріоти Волині». Найбільшими «патріотами» виявилися частина перебіжчиків із «Солідарності», Микола Буліга та Роман Микитюк. Вийшов із «Солідарності» навіть екс-голова ОДА Володимир Гунчик, який свого часу обіцяв навіть «в гроб лягти» за Петра Порошенка, а ще Володимир Бондар, який підтримував Порошенка до виборів, а вже у грудні публічно заявив, що «його час позаду».
Отож, в такій досить флегматичній раді виникали лише ситуативні суперечки, як наприклад між «лісівником» Володимиром Бондарем та «свободівцями», які раніше мали серйозний вплив на цю галузь. В ключових же питаннях рада стала монолітною та загалом керованою з єдиного центру. А гарним прикладом цього стала зміна настроїв щодо призначення нового голови ОДА Юрія Погуляйка.
«Ану-ка, давай-ка, звідси Погуляйка»
Інавгурація Володимира Зеленського відбулася ще у травні, але впродовж майже пів року Волинь лишалася без очільника ОДА із президентської команди. І ось наприкінці жовтня уряд нарешті визначився зі своєю рекомендацією – рекомендувати вирішили першого заступника Луганської військово-цивільної адміністрації Юрія Погуляйка. Окім серйозного стажу в правоохоронних органах, Погуляйко встиг посваритися із місцевими добровольцями, про що йому потім і нагадали на Волині скандальними вигуками.
Проте не тільки атовці, але і волинські депутати спочатку висловили своє «фе». Після рекомендації Кабміну наприкінці жовтня оперативно зібрали сесію Волинської облради, де виступили проти призначення Погуляйка. Серед аргументів проти: міліцейське минуле, відсутність розуміння «місцевої специфіки», а також банальне бажання мати «свого». От тільки розуміння «свого» у депутатів було різне. Публічно висловлювали побажання, аби людина була із Волині. Проте подальші події показали, що насправді потрібна людина, яка готова домовлятися із місцевими елітами.
Саме тому вже під час представлення голови ОДА 3 грудня настрій депутатів облради був далеко не таким радикальним. Голова облради Ірина Вахович розповіла про перші кроки для конструктивної співпраці, а Василь Столяр і Валерій Діброва «нажалілися» Погуляйку на дерибан в Держгеокадастрі. Ну а далі співпраця поступово зав’язалася, адже Погуляйку вдалося «протоптати стежку на третій поверх», тобто туди, де сидить керівництво облради.
Навчений гірким досвідом «воєн» свого попередника Олександра Савченка нинішній голова поки веде себе значно обережніше, проте у перший місяць роботи після дуже «теплого» прийому він навряд чи робитиме різкі кроки. Більше висновків робитимемо вже у 2020-му.
На Луцькому «фронті» без змін
Якщо на обласному рівні принаймні змінювалися голови ОДА, у обласному центрі серйозних кадрових перестановок не було, а центри впливу залишилися ті ж. До того ж на певний час комунальні проблеми відійшли на другий план на фоні дискусій навколо виборів президентських та парламентських.
Попри суттєву критику через проблеми зі смородом, громадським транспортом і перенесенням Центрального ринку, міській владі загалом вдалося зберегти здатність проштовхувати практично будь-які рішення через сесійну залу.
При цьому впровадити певні зміни вдалося лише щодо електронної оплати проїзду. Натомість Центральний ринок, проблеми з парковками та «смердючі баталії» із приміськими виробниками біоетанолу ймовірно продовжать бентежити місто і в 2020 році.
Хоча загалом в сесійній залі стало «спокійніше». Єдиними послідовними опозиціонерами лишилися фракції «Народного контролю» і «Самопомочі». Натомість інший фінансово забезпечений опозиціонер – Андрій Покровський значно знизив тон своїх висловлювань щодо команди Палиці. Такий крок з боку Покровського цілком логічний, адже він втратив підтримку з Адміністрації президента Порошенка, а самотужки «воювати» із міською владою все ж складно.
2020-й рік буде ключовим через ймовірні місцеві вибори. Тут ще не зовсім згаслий «хайп» навколо ЗЕ-команди може стати суттєвою загрозою для Ігоря Поліщука, Григорія Недопада і команди. Хоча як і на виборах парламентських, нинішнім «старим» політикам можна «первзутися» і самим стати ЗЕ-командою.
Як показав приклад їх соратника Вячеслава Рубльова із потрібними зв’язками та PR-стратегією це цілком реально. А навіть якщо прямо в списки «Слуги народу» не вдасться, можна підібрати максимально слабких опонентів, які не надто заважатимуть.
