Що далі, то більше людей черпають інформацію з Інтернету, в тому числі на Волині. І якщо ви хочете дізнатися локальні новини, можливо ви оберете місцеві інтернет-медіа: сайти, Youtube-канали місцевих телеканалів, їх сторінки у Facebook або Telegram. Із ними також конкурують блогери і анонімні Telegram-канали, проте «традиційна» інтернет-журналістика все ще розвивається. Свідчення того: нові інтернет-видання і проєкти, які з’являються щороку.
Центр журналістських розслідувань «Сила правди» з’ясував, хто створює новини про Волинь в інтернеті, за якими стандартами вони це роблять, як їх контролюють і хто їм за це платить. Ми — також інтернет-медіа, проте тут намагаємося максимально подивитися на себе збоку як на частину медійного простору.
Скільки у нас інтернет-медіа
За нашими підрахунками, на Волині нині близько 50 сайтів, на яких пишуть новини журналісти. Це інформаційні агентства, інтернет-платформи для інших зареєстрованих ЗМІ (газет, телеканалів) та сайти без офіційної реєстрації як ЗМІ.
За типом наповнення інтернет-медіа можна поділити на більше груп:
Тип видання впливає на особливості і розмір їх аудиторії, специфіку його колективу, зарплати працівників, джерела фінансування і витрати. Наприклад, не секрет, що одними із найпопулярніших є публікації про ДТП, кримінал, секс, та інші «гарячі» теми. Саме медіа, які наповнюють стрічку таким матеріалом, можуть розраховувати на більшу аудиторію. Проте така аудиторія доволі «проблемна» в контексті монетизації.
«Все, що якось тебе бентежить, лякає, зачіпає якісь твої потаємні інтереси, все, що тебе хвилює, читається більше. Наприклад, ти листаєш стрічку в соцмережах, бачиш фото розбитої машини на фоні ЦУМу і все: тобі більше нічого не треба читати, думати. Це робиться на якомусь напіврефлекторному рівні. Тому всі ці речі, пов’язані із ДТП і криміналом, дають більші цифри. Зрозуміло, що ця аудиторія неякісна. Її складно продати рекламодавцям. Якщо медіа пише шок-контент для студентів, які гроша за душею не мають, такі читачі навряд чи щось куплять у нашого потенційного рекламодавця», — пояснює керівник та ексредактор інтернет-медіа «Волинські новини», «ВолиньPost», «Волинь24», «Перший», а нині керівник «12 каналу» Юрій Ричук.
Інтернет-медіа: наскільки це дорого?
Інтернет-медіа відносно дешевші, ніж інші типи ЗМІ, тому не дивно, що на Волині їх значно більше, ніж, наприклад, телеканалів, радіостанцій чи газет. Ще одна причина: популярність мережі інтернет і доступність контенту порівняно із тими ж газетами. Та відкриття і утримання типового волинського видання вимагає інвестицій, які собі може дозволити не кожен.
Так, за нашими підрахунками, стартові витрати можуть доходити до трьох-чотирьох тисяч доларів. Їх потрібно витратити на розробку сайту, придбання меблів та обладнання. Можуть бути винятки, адже у деяких офісах вже є меблі, або ж журналісти можуть працювати дистанційно і на власній техніці. Майже безплатно можна розробити і сайт за допомогою конструкторів. Та не завжди журналісти погодяться на такі умови, а безплатний сайт може підвести у важливий момент.
Ще більшими за стартові можуть бути поточні витрати, адже сюди входять зарплати, оренда, технічна підтримка.
«Зарплата репортера-середнячка — десь 10-12 тисяч гривень. Три репортери — це 36 тисяч. Фотограф не буде за менше працювати. А якщо хороший — це 15 тисяч гривень. Троє випускових редакторів — по 12 тисяч. Тобто ще 36 тисяч. Головний редактор має отримувати хоча б 20 тисяч гривень, щоб він мав мотивацію якісно працювати. Нормальна технічна підтримка — приблизно 200 доларів. І в результаті ми маємо приблизно 5 тисяч доларів на місяць поточних витрат. При цьому ми ще не беремо до уваги оренду офісу, комунікації, якісь разові витрати», — розповідає Юрій Ричук.
Проте є винятки. Наприклад, більше 20 інтернет-видань на Волині має мережа «Район». Це 16 сайтів для колишніх районів і тематичні сайти про медицину, бізнес, спорт, історію і екологію, які в тому числі пишуть про новини з області. Це готова новинна платформа, яка продає франшизу охочим відкрити новинний сайт у своєму районі чи місті. Завдяки цьому вони можуть значно економити як на стартових, так і на поточних витратах.
«Якщо брати витрати типовго районного сайту нашої мережі на франшизі, то це не надто дорого: лише журналістам зарплата і роялті CiD Media Group. Зарплата журналістів відрізняється від району, області. Залежить і скільки журналістів у команді: у більшості районних редакцій працює одна людина, зрідка дві. Це значно дешевше, ніж створювати і утримувати власний сайт, бо ти не мусиш платити окремо за техпідтримку, за хостинг, за SEO. Також треба враховувати бренд і його впізнаваність. Ми свій бренд розвиваємо шість років, тому коли запускається новий район, одразу є певна впізнаваність. Отож, наші франчайзі суттєво економлять на вкладеннях у медіа», — розповідає керівниця інноваційних проектів мережі Наталія Пахайчук.
Кадрові виклики
Окрім технічних і фінансових викликів ще одна проблема для відкриття медіа — кадри. Одне із найбільш суперечливих питань: чи повинен журналіст мати профільну освіту, або ж він повинен бути фахівцем у певній сфері, а згодом опанувати фах журналіста. У практиці волинських медіа буває по-різному.
Наприклад автор цього тексту — за освітою політолог і опанував журналістський фах в процесі стажування та роботи в інтернет-виданні. Такий прихід у професію — часте явище, адже для цього, як правило, немає юридичних обмежень, які є, наприклад, для лікарів, юристів, державних службовців тощо.
Для вже загаданої мережі «Район» пошук журналістів — це серйозний виклик, адже вони відкривають ЗМІ у районних центрах, де часто немає не тільки профільних вишів, але і значної кількості «самоучок».
«Для нас найважливіше мати людей на місцях. В Луцьку є проблема із журналістами, а в районах вона ще більша. Перше джерело кадрів для нас — це університети. Журналістів найближче навчають у Луцьку, в Острозі та у Львові. Придивляємося із перших курсів до журналістів, які поїхали вчитися із тих районів, де ми працюємо.
Також орієнтуємося на місцевих журналістів, які колись працювали в районних газетах. Іноді беремо і людей без журналістського досвіду, яких ми навчаємо. Наприклад, ми залучали людей із інвалідністю, які прийшли до нас працювати за проєктом соціальної відповідальності. Іноді приходять люди із інших видань, але це рідко. В нас є своя специфічна корпоративна культура, цінності, збита команда. Або ти стаєш її частиною, або ти не приживаєшся тут», — розповідає Наталія Пахайчук.
Через «кадровий голод» у ЗМІ можуть виникати проблеми із професійністю працівників. На практиці одна людина часто повинна писати про політику, економіку, дозвілля, медицину та інші галузі. Особливо це актуально для загальнотематичних медіа, які розміщують десятки новин щодня. Це стає причиною неточностей, додумувань і маніпуляцій, через які інтернет-видання часто критикують політики або спеціалісти з певних галузей, що розуміють ту чи іншу тему глибше.
Як дотримуються стандартів
Аби уникнути помилок та порушень з боку працівників та власників медіа, подекуди запроваджують редакційні політики. Іноді вони існують «для галочки», а іноді справді виконуються.
Наприклад, суттєво підвищилася якість контенту в рамках реформи суспільного мовлення в Україні. В області працює «Суспільне.Волинь», до якого входить телеканал, інтернет-платформа і «Українське радіо — Луцьк». Їх стандарти інформаційного мовлення є загальноукраїнськими і викладені у публічний доступ, оскільки ці медіа існують за кошти платників податків. У приватних медіа такі документи зазвичай не є публічними, якщо вони і формалізовані.
За словами, Наталії Пахайчук, багато уваги формалізації правил приділяють у мережі «Район», адже мають контролювати не тільки журналістів, але і франшизерів. Були випадки, коли через це навіть розривали договори:
«Ми підписуємо договір, де в тому числі прописана редакційна політика, стандарти, вимоги до кількості контенту. Франшизери і журналісти повинні цього дотримуватися, бо це репутація бренду. Ми цінуємо свою репутацію, бо якщо один сайт починає порушувати стандарти, читачі не будуть розбиратися, чия це франшиза. Навіть були випадки, коли ми попрощалися із франшизерами через систематичне порушення стандартів або несплату роялті».
Більше того, вона відкрито говорить про інше обмеження для журналістів — обмеження на право виносити на публіку внутрішні проблеми редакції чи конфлікти із інвесторами медіа:
«Ми створили «Кодекс етики журналіста «Району» після того, як були випадки недоброї поведінки наших журналістів у соцмережах. Ми дозволяємо висловлюватися на теми політики та релігії, але ми не дозволяємо висловлюватися про внутрішню кухню редакції, про клієнтів, про партнерів, про донорів, про франчайзі, про акціонерів».
Проте такий досвід не типовий для багатьох інших волинських інтернет-медіа. За даним моніторингів проєкту Infocrime_Lutsk, на Волині є інтернет-видання, які систематично порушують журналістські стандарти.
Ось приклади типових порушень:
Прихована реклама політиків із штучними інфоприводами. Якщо політики когось вітають, щось відкривають, щось вручають чи просто щось заявляють, дуже часто це не є суспільно важливою інформацією. В ідеалі журналісти повинні працювати в інтересах своїх читачів, а коли вони штучно шукають приводи, щоб підвищити впізнаваність певного політика, це порушення стандартів. Буває, що політики платять інтернет-виданням або створюють свої, щоб забезпечити собі більше згадок в медіа. Коли така реклама прихована, її називають «джинса».
«Клікбейтні» заголовки, які не відповідають змісту новин. Шокуючі новини привертають більше уваги. Тому журналісти часто намагаються зробити публікації більш шокуючими, ніж вони є насправді, або видати бажане за дійсне. Такі заголовки надивають «клікбейтними» (bait — наживка), бо вони штучно приманюють аудиторію.
Емоційні та додумані висновки. Журналісти мають право на частину суб’єктивізму, якщо жанр їх публікації це передбачає. Наприклад, у аналітичних матеріалах автор робити висновки. У репортажах автор може оцінювати емоційний стан, власне враження про щось чи когось. Проте більшість публікацій — це новини, тобто формат, який передбачає факти і коментарі третіх осіб без висновків чи емоційних пасажів автора.
Окремі медіа маніпулюють цим, додумуючи висновки, які не можна зробити на основі наявних фактів, або ж вдаються до емоційних висловлювань, щоб налаштувати читача на негативне чи позитивне ставлення до героя. Часто у новини також додають емоції та маніпулятивну передісторію, щоб створити «правильне» враження.
Поширення у матеріалах упереджень і стереотипів. Бувають випадки, коли медіа поширюють існуючі стереотипи замість того, щоб зберігати нейтралітет і поважати різні точки зору. Один із типів цього — мова ворожнечі, коли, наприклад, ромів підозрюють у злочинах чи вважають «неблагонадійними» тільки тому, що вони цієї національності.
У більшості інтернет-медіа фіксують порушення у менше 10% новин. Цей показник зростає перед виборами, адже це найбільш «гаряча пора» всіх типів мас-медіа, коли їх намагаються використати для політичних цілей.
Як інтернет-медіа заробляють і для чого вони власникам, якщо не заробляють
Навіть придбання франшизи, придбання мінімальної кількості техніки, оренда робочого місця вимагають витрат, які не може собі дозволити пересічний волинянин. Або принаймні не може дозволити, якщо не буде розуміти, яка із того користь. Як йшлося вище, місячне утримання типового луцького інтернет-видання може обійтися у більше, ніж 100 000 гривень. Тим не менше, нині про події в області пишуть десятки інтернет-медіа і поява кожного нового викликає хвилю запитань, «хто ж це знову розкошелився».
Насправді ж, самоокупність інтернет-видання на Волині — виняток із правила. Більшість із них — завідомо збиткові і мають сенс лише як частина більшої «гри».
«Я вважаю, що приклади самоокупних регіональних або локальних інтернет-видань, які заробляють на рекламі — це швидше виняток, ніж правило. Або це свідчення надзвичайної креативності редакції. Стандартними способами заробляти на рекламі складно із кількох причин. Тут великими конкурентами є соцмережі та рекламні агенції. Тому, щоб заробляти нормально на рекламі, є два варіанти. Перший: потрібно мати або величезний потік аудиторії і для цього знижувати якість контенту, хайпувати, писати багато «криміналу» тощо. Другий: якщо ви хочете «тримати планку», на перше місце виходить креатив», — розповідає Юрій Ричук.
Наталія Пахайчук підтверджує, що заробляти на рекламі нині складно, тому лише окремі «Райони» самоокупні:
«Є випадки, коли районні видання прекрасно працюють і самоокупні, наприклад «Район.Рожище». Там у нас франшизери — підприємці і вони нормально на рекламі заробляють. А є такі «Райони», які дуже мало заробляють…
Доходи від франшизи та реклами — це надзвичайно мало, аби редакція подібного масштабу як наша існувала. Тому ця різниця перекривалася інвестиціями. Це теж непросто. Багатьом колегам здається, що в нас тумбочка, звідки можна просто брати гроші. Це не так. В нас є фінансові плани, які треба виконувати. Ми загалом перейняли культуру управління фінансами від групи VolWest. Ми щомісяця плануємо бюджет та звітуємо про його виконання. В нас є стратегічне планування на рік, піврічне бюджетування».
У такій ситуації більшість інтернет-медіа на Волині працюють як політичний інструмент або важіль впливу для бізнесу. Автор цього матеріалу аналізував поведінку популярних інтернет-медіа на Волині під час місцевих виборів 2020 року, тобто в час, коли політичні інструменти якраз потрібно було використовувати. Ось результати:
Такі результати не означають, що інші медіа не розміщували джинсу, чи належно позначену політичну рекламу. Більшість із них робили це, проте на їх сторінках рекламувалися різні політичні сили, що приносило певний баланс. Медіа, які не заробляли на політичній рекламі в принципі — радше виняток, ніж привило.
Після парламентських виборів 2019 року «Сила правди» аналізувала, скільки місцевих ЗМІ, в тому числі й інтернет-видання, офіційно заробили на політичній рекламі. Дослідження показало, що у виборчий рік офіційні заробітки від політичної реклами зростають щонайменше уп’ятеро. І це лише за місяць передвиборчої кампанії.
У міжвиборчий період джинси та політичної реклами менше, тому деякі інтернет-медіа закривають, або скорочують витрати. Проте вони не втрачають повністю свій зміст, навіть якщо глибокого збиткові. По-перше, далекоглядні політики продовжують «піаритися» впродовж всього міжвиборчого періоду, щоб сформувати довгострокову впізнаваність і відповідно вищу популярність серед виборців.
По-друге, потреба політичного інструменту виникає і у міжвиборчий період. Наприклад, у Луцьку в 2017-2018 роках тривала боротьба за проведення виборів міського голови, призначення секретаря міської ради і загалом інструменти впливу між групою «Континіум» (за підтримки експрезидента Петра Порошенка) і командою Ігоря Палиці.
Коли ж політичне життя — на етапі певного затишшя (як наприклад влітку 2021 року), інтернет-медіа допомагають своїм інвестора самим фактом свого існування.
«Багато власників медіа переконані: якщо поставити двох бізнесменів, але в одного буде сайт, а в другого не буде сайту, той, в кого буде сайт, матиме більше можливостей. З ним будуть більше рахуватися за замовчуванням. Навіть, якщо той власник має дуже умовний вплив на сайт і не лізе в редакційну політику. Вони собі це десь уявляють як пістолет в кишені», — пояснює Юрій Ричук.
Використання цього «пістолета» також залежить і від підходів власника. Наприклад, медіа, які пов’язані із нардепом Ігорем Палицею, (ТРК «Аверс», «Волинські новини», «Під прицілом») доволі часто публікують джинсу на основі його політичних заяв, часто із маніпуляціями. Також вони не рідко розміщують «чорний піар» проти політичних опонентів Палиці.
Краща ситуація буває, коли інвестори прямо не займаються політикою. Наприклад, за останній час не було «політичних» порушень стандартів у вже згаданій мережі «Район». Її інвесторами є група VolWest, якою керує Віктор Корсак.
«Інвестори нами цікавляться кілька разів на рік: під час стратегічного планування і планування бюджетів. Ми не знаємо, за кого вони голосують на виборах, і немає якогось явного політичного впливу на редакцію. В нас домовленість, що ми не повинні тихцем продатися комусь і не опустити планку якості», — переконує Наталія Пахайчук.
Як заробляти «чесніше»
«Чесніше» ми беремо у лапки, тому що не нав’язуємо нікому думку про те, як медіа варто заробляти на своє існування. Проте існує думка, що значно чесніші, ніж «політичний придаток», способи заробляти: залучення коштів від читачів та залучення грантів від різноманітних фондів.
Наразі досвід залучення грантових коштів мають як мінімум п’ять інтернет-медіа на Волині: «Сила правди», «Громадське.Волинь», «Волинь Online», мережа «Район», «Перший».
Наше медіа «Сила правди» існує переважно за грантові кошти. У 2020 році вони надходили від міжнародних організацій «National Endowment for Democracy», «Internews Network», «Interlink Academy for International Dialog And Journalism».
Торік «Сила правди» почала залучати пожертви від читачів і вони поки склали менше 1%. Їх видання отримує переважно через платформу Patreon. При цьому «Сила правди» не розміщує політичну рекламу.
«Наша ідеальна і бажана модель фінансування – принаймні на 70-80% самими читачами. Це можна досягти двома шляхами: або ввести платний доступ до контенту (у ситуації, коли є широка лояльна аудиторія, яка готова платити. Це більш реально для національних ЗМІ), або збирати добровільні пожертви від тих, кому наша робота подобається, стала корисною, чимось допомогла. Допустимий для нас – другий варіант. Тому ми завжди закликаємо читачів, підписатися на наш Patreon на посильну суму і це нам дуже допоможе покращити нашу роботу. Тим більше, для наших патронів-читачів у нас є чимало переваг, серед яких і прямий контакт з редакцією, подарунковий мерч, участь у заходах тощо. А про всі отримані кошти ми традиційно розповідаємо у щорічному публічному звіті», – каже директор «Сили правди» Юрій Горбач.
Якщо ж говорити про грантовий спосіб фінансування, то і він має свої переваги. Зокрема, як правило, наприкінці кожної статті зазначено, яким фондом та в рамках якої програми забезпечена її підготовка.
«Гранти — це модель залучення коштів дуже специфічна, але разом із тим, я вважаю, що це значно чесніше, ніж модель залучення, яка називається «політик дав бабки за те, щоб ви лобіювали його інтереси». Тут, принаймні, повинні бути прозорі правила. Читач може легко дізнатися, хто за це платить. Приклад «Сили правди» хороший, але я не впевнений, що так забезпечувати себе зможуть всі», — вважає Юрій Ричук.
Проте у грантової системи фінансування є і свої недоліки.
По-перше, вона не може бути повністю прогнозованою в довгостроковій перспективі, адже редакція може не виграти грант, або її проект не підтримають. По-друге, цей спосіб вимагає значної прозорості і значного обсягу звітів, які треба готувати. По-третє, забезпечення хорошої репутації вимагає відмови від тіньових зв’язків із політиками, розміщення матеріалів із дотримання журналістських стандартів. Це обмежує інші способи фінансування, які якраз найбільш поширені на медіа-ринку.
По-четверте, багато грантів тематичні, наприклад на виготовлення журналістських розслідувань, матеріалів про екологію, про історію чи культуру. Часто ці формати і теми менш популярні або вимагають великого обсягу роботи, і саме тому отримують грантове фінансування.
На Волині є і випадки гібридного залучення коштів: від фондів і від читачів. Тематичне видання «Район.Історія» змогло за допомогою платформи «Велика ідея» зібрати 150 000 гривень від читачів. Такий спосіб залучення ресурсів називається краудфандинг (crowd — натовп). В результаті фонд «Відродження» подвоїв цю суму, тобто редакція отримала 300 000 гривень.
Завдяки такій кампанії вдалося не тільки забезпечити засоби для роботи, але і популярність, каже Наталія Пахайчук:
«Район.Історія» гарно спрацював не тільки для монетизації, але і для популяризації мережі. В червні він побив рекорд відвідуваності і має 35 000 переглядів за місяць. Це дуже багато для нішевого видання, яке не спамить ДТП і вбивства».
Нині за схожою моделлю збирає кошти інтернет-видання «Перший» для проекту «Занесло в село».
«Уже кілька років існує у соцмережах проект «Занесло в село» журналістки Олени Лівіцької. Він став улюбленим чтивом для багатьох. Саме тому ми пропонуємо зібрати кошти на однойменний спецпроект на сайті «Перший» — серію публікацій, фоторепортажів та відео, в яких би ми показали, чим живуть у селах і як живуть», — йдеться у описі проекту на платформі «Велика ідея».
Цікавий досвід має видання «Волинь Online». Їм вдалося залучити грант від «Інтерньюз Україна», з якого в тому числі профінансували систему плати за контент. Наразі вони просять 40 гривень на місяць або 400 гривень на рік у читачів. Проте нині коштів від такої підписки не вистачає на повноцінне фінансування цього медіа.
«На Волині не розуміють, чому інформація має бути платна. Тому підписка наразі фактично нічого не покриває. Взагалі у нас жодного разу не було достатньої кількості коштів на роботу, аби хоча б вчасно оплатити елементарні рахунки, тому я не можу сказати наразі про якийсь успіх. Підписалися по-суті лише ті читачі, які із самого початку донейтили на наш розвиток», – розповіла редакторка «Волинь Online» Мар’яна Метельська.
Хоча залучення коштів від читачів — можливо найбільш «благородна» стратегія, в Україні із цим виникають серйозні труднощі. Поки тут не дуже розвинута така культура, хоча ситуація змінюється на краще, вважає Юрій Ричук:
«Окремі спроби наших колег зібрати гроші на власний проект — це дуже правильні ініціативи. Вони демонструють спроби наших медійників чесно продавати свою працю. До цього швидше не готові потенційні інвестори. Люди поки не готові платити за якісний контент, хоча я бачу, що із часом ця ситуація змінюється. Частина вже втомилася від гамна, яке вони змушені читати постійно».
Поради для читачів:
- Перевіряйте інформацію про політичні та надзвичайні події у кількох медіа. Бажано обрати медіа, які фінансують з різних джерел.
- Пам’ятайте, що журналісти — теж живі люди і можуть помилятися. Особливо, якщо вони працюють в умовах, коли немає часу глибоко розбиратися у проблемах і дуже ретельно перевіряти інформацію.
- Дізнайтеся, яким чином фінансують інтернет-медіа, яке ви читаєте/дивитись. Якщо це не важко зробити на самому сайті, тобто вони відкрито повідомляють про джерела фінансування, — це привід довіряти медіа.
- Якщо маєте можливість, платіть за контент. Проте перед цим варто пересвідчитися, що за свої кошти ви отримаєте якісні матеріали. Щоб це зробити, спробуйте отримати пробний доступ або подивитися, який продукт вже готує редакція і що хоче додатково зробити за ваші гроші.
- Слідкуйте за медіа-моніторингами. Вони, як правило, включають багато різних медіа, тому ви зможете порівняти і обрати, що споживати.
- Якщо ви цінуєте професіоналізм і експертність, обирайте тематичні медіа. Їх працівники з більшою ймовірністю матимуть час і ресурси, щоб глибше розібратися в своїй темі.
Матеріал підготовлено Центром журналістських розслідувань «Сила правди» в рамках проекту підтриманого National Endowment for Democracy
