22 липня офіційний представник Міноборони РФ Ігор Конашенков на брифінгу заявив, що 100 бригада територіальної оборони Волині в повному складі відмовилася брати участь у бойових діях та була роззброєна і розформована. За іронією долі саме цього дня «Силі правди» випала нагода побувати в окопах хлопців з цього формування.
Кореспонденти Центру журналістських розслідувань «Сила правди» на власні очі побачили так зване «роззброєння» і відчули справжню готовність наших військ до можливого наступу зі сторони Білорусі. Далі – відео та текстова версія репортажу із місць, куди не радять сунутися північним сусідам.
Потрапити на вогневі рубежі наших військових непросто. Потрібно отримати дозволи від Генштабу, а тоді ще й проїхати масу блокпостів на шляху до півночі Волині. За декілька кілометрів уже українсько-білоруський кордон. Його надійно охороняють наші військові. Саме ті військові, яких рашистський фейкомет Конашенков уже встиг роззброїти і розформувати. Наші хлопці тільки посміялися з цього, бо приготували для окупантів чимало сюрпризів.
Позивний «Комарик» потрапив на війну задовго до повномасштабного вторгнення росіян. Ще 2017 року він пішов у військкомат, бо хотів захищати Батьківщину, але тоді його не хотіли брати в ЗСУ через другу групу інвалідності. 2013-го у його руках вибухнула каністра з бензином. Понад 70% тіла обгоріло, як наслідок, пан Валерій отримав другу групу інвалідності. Аби потрапити на фронт чоловік вирішив схитрувати і перевівся на третю групу інвалідності. Тож з четвертого разу він потрапив на Схід. Був у Лисичанську, Сєверодонецьку, Рубіжному, Бахмуті, Красному Лимані. Є учасником бойових дій у 2017-2019 роках.
«Коли там був, то думав, що рік-два і це все закінчиться. На те не сподівався, що так воно станеться. Але, що вже сталося, то сталося. Але ми їх сюди не пустимо. Будемо воювати поки не заспіваємо гімн України на Червоній площі», – каже солдат.
Не стримало ні тоді, ні зараз пана Валерія і те, що в нього на вихованні 5 дітей. Троє – від першої дружини та ще двоє вже у другому шлюбі. Хоч ці тільки жінчині діти, але татком називають.
«Звичайно, того разу так само жінка не хотіла відпускати. Я кажу, що всі мої хлопці там, чому я маю не йти? Зібрався і пішов в штаб. Підписав папери і я зараз тут, зі своїми побратимами. З 28 лютого я служу. Ми разом, ми один за одного і я впевнений у всіх своїх побратимах, тому що вони надійні хлопці», – з гордістю говорить позивний «Комарик».
Позивний «Сєня» у цивільному житті автомеханік. Про себе каже, що хлопець він сільський. Працював у Польщі. Але коли почалася війна, то не вагаючись взяв до рук зброю.
«Я потрапив сюди 25 лютого, пішов добровольцем. Пішов захищати свою країну від загарбників. Я служив в армії, тож я вмію користуватися зброєю».
Тут в ТрО «Сєня» – стрілець, помічник гранатометника. Каже, готовий прийняти бій в будь-який момент:
«Кожного дня спиш і думаєш наступають чи не наступають. Кожного дня таке відчуття. Бог його знає, хто там буде наступати. Не страшно, тому що я прийшов захищати свою країну від загарбників».
Заступник командира роти 100 окремої бригади ТрО Волині позивний «Батя» запевняє, що кордон охороняють надійно, тож усі чутки про розмінування – байки.
«Щодо розмінування, це взагалі смішно. З кожним днем ми додаємо, мінуємо, удосконалюємо систему, тобто шукаємо місця, де можуть влізти. Фактично все перекрито. Я не знаю хто це говорить, мабуть, щоб деморалізувати всіх інших. Кожен ранок, коли ти прокидаєшся і все тихо і спокійно, ти відчуваєш себе надщасливою людиною».
«Батя» проводить екскурсію окопами, показує бліндаж і посміхається:
«Це ще один бліндаж в якому зберігаються подарунки для наших гостей. Подарунки хороші. Такі, що земля під ними горітиме на кількасот метрів. Маємо зброю потужну і неймовірно потужну, але про це не будемо розказувати».
Багато військових 100 ТрО – місцеві мешканці, волиняни. Вони добре знають цю місцевість: ліси, болота, річки. Тож наполегливо не рекомендують білоруській армії переходити кордон.
«Нашим північним сусідам я можу сказати, щоб жили в себе, і нікуди не лізли, вистачить того, що вони зробили… А прийдуть на нашу землю, їх тут чекає смерть. З хлібом сіллю їх ніхто тут не буде чекати, а будуть топити в болотах, будуть палити на дорогах біля кожного куща, біля кожного дерева буде їх голова лежати, якщо вона ще залишиться», – каже «Батя».
Чоловік також зазначає, що потрапити у 100 бригаду ТрО Волині не так вже й просто. Навіть є конкурс:
«Раз-два в тиждень приїжджають представники комісаріатів у них черга стоїть, щоб потрапити до нас в територіальну оборону. Бажаючих дуже багато. Багато приїхало із заробітків, з-за кордону повернулося, багато не встигли коли формувалася бригада. Тож людей дуже вистачає. І бажаючих стільки, що уявити не можна. Уже відбираємо бійців, які проходили військову службу, які брали участь в бойових діях. Це не хлопчаки, а бійці, які боронитимуть нашу землю до останнього подиху, до останнього патрону», – гордо підсумовує нашу розмову «Батя».
Наша знімальна група переїжджає на іншу бойову позицію. Там на позиціях чатує зі своїми людьми позивний «Артем», командир підрозділу 100 Окремої Бригади ТрО Волині.
«Я військовослужбовець, пішов на пенсію і працював в Києві охоронцем в одному з офісів. Війна для мене почалася ще 2014 році. Я пішов в третій хвилі мобілізації. Брав участь в АТО в секторі Б. І потім цивільне життя, робота. Коли ворог напав 24 лютого – пішов сам, щоб обороняти свою державу, свій народ. Я відпочивав вдома. Півшостої ранку подзвонили мені, що почалось повномасштабне вторгнення, попросив жінку зібрати тривожну валізу і буквально за півгодини я вже вибув у військову частину».
«Артем» заспокоює, що північні рубежі Волині в надійних руках. Тут у ворога нема шансів.
«Хочу сказати нашим людям, щоб вони не переживали. Тут глибоко ешелонована наша оборона: будь-який кілометр, метр, як немає якогось сюрпризу для них, то є вогневі позиції. І їх будуть тут нещадно бити і вони тут залишаться, якщо не заберуть своїх людей. Це актуально для людей, які сьогодні переживають, – не бійтеся. Люди вже чотири місяці, всі згуртовані, всі навчені, постійно проходить бойове злагодження , бойові стрільби. Всі дуже мотивовані.
У мене в підрозділу жодної людини немає, яка б сказала: «Що мене хтось змусив і боюся». Ні, всі за покликом серця пішли охороняти свої домівки. Основна маса цих людей є жителями цих районів: нашого Полісся, нашої Волині. Я їм завжди кажу, ви бачите як вони до “рускоязичних” відносяться, а що буде, якщо вони нападуть на наші села, західну Україну. Жодного села ми не віддамо. Відкриваю маленьку таємницю: навіть не будемо розглядати ніяких запасних відходів чи рубежів. У нас їх не буде. Ми будемо захищати кожне село, кожну сім’ю».
На військових рубежах все чітко обладнано. Є вода зі скважини, літній душ, споруджена пічка, погреб, який слугує холодильником, буржуйка. Дефіциту продуктів немає.
«Держава забезпечує, волонтери забезпечують. Дефіцит в харчах? Відсутній. Проблем з забезпеченням нема і не було протягом усіх цих місяців збройної агресії», – розповідає «Артем».
Військовий наголошує, що проблем облаштувати побут і позиції нема. Адже тут є майстри на всі руки:
«Є вчителі, є будівельники, є лісники, є кухарі, куди не кинься щось зробити, то кожен спеціаліст зі тієї чи іншої сфери є. Хто що вміє те і робить. Без наказу. Це наша сім’я».
«Артем» зазначає, що зараз мотивувати нікого не треба, бо ситуація нині суттєво відрізняється від тієї, що була 8 років тому:
«Не раджу їм лізти сюди. Це не 2014-2015 рік. Більше оснащена армія, більш забезпечена. Мотивація так само, як була раніше, така й зараз. І жінок багато служить не гірше за чоловіків».
Позивний «Мороз» каже, що ніколи не думав, що знову доведеться тримати автомат у руках, але хоче аби в дітей та онуків було мирне майбутнє. Пригадує, як для нього почалося повномасштабне вторгнення росіян:
«Хоч і нема здоров’я служити, але приходиться. Я в час ночі приїхав і пішов у військкомат і йшов дорогою і думав, як заводити танк. Я служив в танкістах і трохи призабув, бо вже ж більше 30 років минуло. А автомат загадати, то і не так важко. Є навчання, все як має бути».
«Мороз» каже, що відчуває підтримку рідних, близьких, друзів і загалом пересічних українців. І від цієї думки служити легше:
«Якщо знаєш, що вдома чекають, то воно легко. От бачите і ви приїхали і вже знаємо, що ми не одні, що є ще хтось. Що ми не покинуті, підтримка. Волонтери приїжджають. От в мене є оберіг, дитина дала, аж мурашки по шкірі йдуть. Це приємно. І допомагають люди дуже добре».
А ось «Брусок» у 100 бригаді ТрО в наряди і з автоматом ходить, і з лопатою, і каструлею. Чоловік – штатний кухар. Мріє, щоб усе це якнайшвидше закінчилося і вони зустрілися з родиною.
«Звісно, хочеться, щоб воно закінчилося, бо сестра поїхала до Польщі. Всі роз’їхалися. Мама залишилася одна. Як закінчиться – всі з’їдуться і все буде добре, все буде Україна».
Відвідавши позиції наших військових на півночі Волині, розумієш наскільки дешевою і огидною є брехня російських пропагандистів і представників Міноборони РФ. Поширивши фейк про роззброєння і розформування нашої 100 бригади ТрО, Ігор Конашенков вчергове підтвердив, що «за поребриком» не на жарт підгорає, якщо відверту брехню вони своєму стадові хочуть видати за велику перемогу. Бійці «сотки» вже записали достойну відповідь на це, нагадавши, що саме у Волинських лісах народилася армія нескорених УПА.
Автор цієї статті є учасником програми Interlink Academy Fellowship, що фінансується урядом Німеччини.
